Ухвала суду № 31922888, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року м. Київ К/9991/51352/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року

у справі № 2а-3840/12/2070

за позовом приватного підприємства «ЛВВ» (далі - позивач, ПП «ЛВВ»)

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Основ'янська МДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «ЛВВ» звернулось у березні 2012 року до суду з позовом до Основ'янської МДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2012 року № 0000372330.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, з обставин і обґрунтувань, викладених в касаційній скарзі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 05.03.2012 року № 0000372330 грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 195 474,25 гривні, у тому числі 161 962,00 гривні основного платежу та 33 512,25 гривень штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки, викладені в акті від 24.02.2012 року № 561/233/21172337 за період з червень-жовтень 2011 року, про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням у ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» товарів, оскільки вказані правочини в силу вимог п. 2 ст. 215, ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивідбного кодексу України є нікчемними через те, що не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, а були спрямовані на здійснення даним контрагентом позивача діяльності, спрямованої на отримання податкової вигоди.

Така позиція обґрунтована податковим органом неможливістю встановити факт сплати податку контрагентом, в тому числі і по ланцюгу до виробника.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція в касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм ПК України, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Тому, враховуючи дослідження судами попередніх інстанцій факту реального здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару (комплектуючи вироби, матеріали та обладнання, перелік яких зазначено у накладних), в результаті чого підтверджено отримання позивачем товарів з метою використання у господарській діяльності, доводи податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту та від'ємного значення, які викладені у касаційній скарзі та які збігаються з наведеними в акті перевірки обставинами, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року у справі № 2а-3840/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько