Ухвала суду № 31922610, 12.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

12 червня 2013 року м. Київ К/800/10011/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й., (доповідача)

Бутенка В.І.,

Кочана В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Славутському районі та м. Славута Хмельницької області (далі - Управління, відповідач 1), Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач 2), Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії відповідачів щодо порушення її прав на інформацію стосовно вимоги про сплату боргу №Ф-483 від 6 квітня 2012 року; надати повну та вичерпну відповідь щодо застосування норм права при винесенні вказаної вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона здійснює підприємницьку діяльність, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, та є пенсіонером за віком, тому відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Однак відповідач, всупереч вказаним нормам Закону, зобов'язав її сплатити борг в сумі 1698 грн 23 коп. У зв'язку з цим та на підставі Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року №2657-XII (далі - Закон №2657-XII) вона зверталася до відповідачів з метою з'ясування підстав та норм закону винесення вказаної вимоги, проте, обґрунтовану відповідь не отримала, що на думку позивача, порушує її права на інформацію.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_3 отримує пенсію від пенсійних органів Російської Федерації та зареєстрована в Управлінні як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування.

6 квітня 2012 року Управлінням винесено вимогу №Ф-483 про сплату боргу у розмірі 1698 грн 23 коп.

12 квітня 2012 року позивач звернулася до Управління із заявою щодо надання роз'яснення про виникнення у неї вказаної заборгованості.

Рішенням від 19 квітня 2012 року №4746/04 відповідач 1, залишаючи зазначену заяву без задоволення, а вимогу про сплату боргу без змін, посилався на частину 1 статті 2, пункт 4 частини 1 статті 4, частину 2 статті 6, пункт 3 частини 1 статті 7, частини 2, 4, 11 статті 8, статтю 25 Закону №2464-VI.

ОСОБА_3 7 травня 2012 року подала до Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області заяву, в якій просила скасувати рішення Управління від 19 квітня 2012 року №4746/04, посилаючись на порушення предмету звернення щодо надання роз'яснення історії та строків виникнення боргових зобов'язань, зазначених у вимозі про сплату боргу №Ф-483 від 6 квітня 2012 року на суму 1698 грн 23 коп. Додатково вказала, що вона є пенсіонером за віком і на неї розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року №3609-VI.

25 травня 2012 року рішенням №3601/06 відповідач 2 залишив скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення Управління та вимогу про сплату боргу без змін. Разом з законодавчим обґрунтуванням виставленої вимоги та сум мінімального страхового внеску за 2011 рік було зазначено, що відповідно до Закону №2464-VI пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; оскільки позивач отримує пенсію за віком відповідно до законодавства Російської Федерації, підстави щодо звільнення її від сплати єдиного внеску відсутні.

Вважаючи, що вказане рішення не відповідає нормам Закону №2657-XII ОСОБА_3 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою від 14 червня 2012 року, в якій просила скасувати вказане рішення №3601/06 від 25 травня 2012 року, оскільки позивачем не отримано вичерпної відповіді від відповідача 1 та відповідача 2 щодо надання роз'яснення історії та строків виникнення боргових зобов'язань зазначених у вимозі про сплату боргу №Ф-483 від 6 квітня 2012 року.

Рішенням від 14 серпня 2012 року №18970/09-10 Пенсійний фонд України залишив скаргу позивача без задоволення, рішення Управління №4746/04 від 19 квітня 2012 року та рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницької області №3601/06 від 25 травня 2012 року, як такі, що винесені в межах узгодження вимоги про сплату боргу №Ф-483 від 6 квітня 2012 року, залишив без змін.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Частиною 1 статті 16 Закону №393/96-ВР передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

З наведеного вбачається, що відповідачі, розглядаючи заяви позивача та приймаючи рішення, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а самі рішення обґрунтовані та надають вичерпну інформацію на запитання ОСОБА_3, які ставилися нею у заявах.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Бутенко

В.М. Кочан