Рішення № 3192138, 26.02.2009, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2009 р.

Справа № 7/166-3396

Суддя Стадник М.С.

розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська фабрика гофротари”, вул. Луцька, 25 м. Нововолинськ, Волинська обл.,45400.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Христина” вул. Привокзальна,1, м. Бережани, Бережанського району, Тернопільської області, 47500.

про стягнення штрафних санкцій та відшкодування збитків за договором поставки продукції в сумі 39 138,99 грн.

За участю представників сторін:

позивача: не з’явився.

відповідача: Зелінський Л.Р. довіреність № 37 від 15.01.2009р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" про стягнення штрафних санкцій та відшкодування збитків в сумі 39 138,99 грн., а саме: 15340,89 грн. пені за несвоєчасне проведення оплати суми боргу встановленого рішенням суду від 12.06.2008р. у справі №8/89-1762, 8460,00грн. інфляційних нарахувань, 1352,13грн. річних, 11594,17 грн. збитків через залучення кредитних коштів та 2391,80 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Учаснику судового процесу в засіданні роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України.

Сторони відповідно до ст. 64 ГПК України повідомлені про місце і час розгляду справи.

Відповідач заперечує проти суми застосованих санкцій посилаючись на порядок їх застосування передбачений ст.232 ГК України, стверджує про недоведеність понесених позивачем збитків у сумі позовних вимог та просить суд зменшити санкції заявлені позивачем, враховуючи важкий фінансовий стан товариства, на підтвердження чого надав перелік доказів. Крім того, представником відповідача подані в судовому засіданні 26.02.2009р. докази часткового перерахування коштів на виконання рішення суду, щодо решти суми коштів пояснив, що такі є в наявності на рахунку в Бережанському відділені банку «Надра», але у зв’язку з введенням мораторію на виплати таке перерахування здійснити неможливо не по вині відповідача.

Сторони звірку розрахунків по сумі боргу не провели, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи доводи представників сторін суд, встановив:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю „Волинська фабрика гофротари” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Христина ” (Покупець) укладено 10 вересня 2007 року договір поставки №120 з додатком №1 від 08.10.2007р., відповідно до якого сторони взяли на себе зобов’язання:

- Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар виробництва ТзОВ „Волинська фабрика гофротари” визначений специфікаціями (№1 від 10.09.2007р. та №2 від 01.10.2007р.), котрі є невід’ємними частинами договору. Оплата товару згідно п.3.1 даного договору здійснюється за кожну поставлену партію протягом 15 календарних днів з моменту поставки Продавцем такої партії товару Покупцю шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця.

Продавець на виконання умов договору поставив Покупцю згідно видаткових накладних: №15-09-2 від 15.09.2007р., №21-09-3 від 21.09.2007р., №26-09-2 від 26.09.2007р., №19-10-3 від 19.10.2007р., №26-10-1 від 26.10.2007р., №12-11-4 від 12.11.2007р., та №19-11-6 від 19.11.2007р., товар на загальну суму 198182,82 грн., який ним у встановлений договором строк не оплачений .

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 12.06.2008р. у справі № 8/89-1762 за позовом ТзОВ „Волинська фабрика гофротари” про стягнення з ТзВО„Христина” 62500 грн. боргу за отриманий товар по договору №120 задоволено частково в сумі 54500 грн. Рішення суду набрало законної сили .

У відповідності до ч 2. ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням Господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як випливає з матеріалів справи, наказ суду пред’явлено позивачем до виконання, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження від 17.09.2008р. винесена державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бережанського районного управління юстиції, п.2 якої встановлено термін для його добровільного виконання до 24.09.2008року. Відповідачем сума боргу у встановлений термін не сплачена , що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій та збитків.

Так, станом на момент звернення позивача з позовом за відповідачем рахувалася заборгованість в сумі 47000 грн., а на момент вирішення справи за даними позивача станом на 04.02.2009р. борг складає 37500грн., за даними відповідача борг відсутній, враховуючи виставлені ДВС на виконання рішення та прийняті Ф ВАТ КБ «Надра»платіжні вимоги №1 та №2 від 28.01.2009р. на суму 8901,85 грн. та 5000,00 дол.США, які не оплачені у зв’язку з веденням мораторію на виплати.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі, випливають з договору поставки та регулюються нормами Господарського кодексу України (далі ГК України), Цивільного кодексу України (ЦК України) та умовами договору.

Відповідно до ст. ст.526, 527,598 ЦК України сторони повинні належним чином та в установлений договором чи законом строк виконувати взяті зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Неналежне виконання грошових зобов’язань по договору поставки підтверджено рішенням господарського суду у справі № 8/89-1762 та матеріалами даної справи.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, згідно ст. 625 ЦК України, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Позивачем доведено факт порушення строків проведення розрахунків за поставлений товар, а тому заявлені згідно розрахунку позивача суми 8460,00 грн. інфляційних та 1352,13 грн. річних, підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та неоспорені відповідачем.

Відповідно до ст. 230 ГК України, ст.ст. 546, 459 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою штрафом, пенею, іншими видами забезпечення встановленими договором або законом., при цьому норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарської діяльності, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які мають відповідне загальне регулювання.

Так, відповідно до п.4 ст.231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) не визначено законом, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Пунктом 6 ст.231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Така ж сама відповідальність передбачена сторонами в п.5.3 договору .

Позивачем за неналежне виконання ТзОВ „Христина” грошового зобов’язання за період з 17.10.2007р.по 17.11.2008 року пред’явлено до стягнення вимоги в сумі 15340,89 грн. пені.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Приймаючи до увагу, що відповідач просить застосувати строки нарахування пені передбачені ст. 232 ГК України, а також розглянувши матеріали надані відповідачем на підтвердження причин несвоєчасної оплати заборгованості за поставлений товар по договору, а саме Довідку ТзОВ „Христина” (за підписом керівника та головного бухгалтера) про важке фінансове становище товариства на даний момент та скорочення виробництва продукції, неоплачені Ф ВАТ КБ «Надра» платіжні вимоги №1 та №2 від 28.01.2009р. не по вині відповідача, довідки АКІБ „УкрСиббанк” №65 від 26.02.2009р., Ф ВАТ КБ „Надра” Тернопільське РУ №528 від 25.02.2009р. які підтверджують нестабільність фінансового положення товариства, а тому суд вважає за можливе на підставі п.3 ст. 551 ЦК України, п.1ст.233 ГК України, п.3.ст.83 ГПК України зменшити розмір пені із суми 12053,95 грн. за період з 27.05.по 27.11.2008р. до 1000,00 грн.

В частині стягнення 14340,89 грн. пені в позові відмовляється.

Також відмовляється в позові щодо стягнення 2391,80 грн. втрат через користування чужими грошовими коштами після набрання рішення суду законної сили, оскільки норма на яку посилається позивач, а саме п.6 ст.231 ГК України встановлює розмір відповідальності за порушення грошового зобов’язання, яке позивачем застосовано нарахуванням пені, а не за користування грошовими коштами.

Також, відмовляється в частині стягнення 11594,17 грн. збитків, що складає 17% річних від основної суми боргу, стягнення яких позивач обґрунтовує залученням кредитних коштів згідно Кредитної угоди №134/07 від 05.10.2007 р. укладеної з ВАТ „Кредобанк”, який надав позивачу кредит у гривнях під 17% річних, оскільки:

- п. 5.1, п.5.6 договору передбачено, що у випадку невиконання, або неналежного виконання Сторонами зобов’язань передбачених договором, винна сторона відшкодовує сумлінній стороні в повному обсязі понад сплачену неустойку заподіяні у зв’язку з цим збитки;

- відповідно до п.2 ст.224, п.1 ст.225 ГК України, під збитками які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення розуміються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати понесені стороною внаслідок порушення зобов’язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання, матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом;

- позивачем не доведено належними доказами збитки передбачені вищезазначеними нормами закону, а доданий до матеріалів справи кредитний договір згідно якого надано 14 690 000 грн. кредиту підтверджує його цільове призначення, а саме виданий на погашення кредитної заборгованості позивача в сумі 2 909 090,69 дол. США по кредитній угоді укладеній 22.02.2006р. з ВАТ «Кредитпромбанк», тобто укладення даної угоди не пов’язано з невиконанням відповідачем договірних зобов’язань.

Державне мито та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст.43,49,82,п.3 ст.83,ст.84 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Христина” вул. Привокзальна,1, м. Бережани, Бережанського району, Тернопільської області, ідентифікаційний код 14049168 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська фабрика гафротари”, вул. Луцька, 25 м. Нововолинськ, Волинська обл., ідентифікаційний код 33211353 - 1000,00 грн. пені, 8460,00 грн. інфляційних, 1352,13 грн. річних, 218,66 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

3. В частині стягнення 14340,89грн. пені, 11594,17грн. збитків та 2391,80грн. втрат в позові відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення (16.03.2009р.) через місцевий господарський суд.

Суддя М.С. Стадник