Постанова № 31920650, 17.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа № 922/1106/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі - Ткаченко Н.І.,

за участю представників сторін:

позивача - представник Рєпнікова О.В. за довіреністю № 402/22 від 25.12.2012 року,

відповідача - представник Гацько В.В. за довіреністю № 1 від 02.04.2013 року,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Зміївського професійного енергетичного ліцею, смт. Комсомольське, Зміївський район, Харківська область, (вх.1681Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013 р. по справі № 922/1106/13,

за позовом - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції, смт.Комсомольське, Зміївський район, Харківська область,

до Зміївського професійного енергетичного ліцею, смт. Комсомольське, Зміївський район, Харківська область,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Державна фінансова інспекція у Харківській області, м. Харків,

про стягнення 29 615,97 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.04.2013 року (суддя Макаренко О.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто із Зміївського професійного енергетичного ліцею на користь ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції заборгованість у розмірі 29 615,97 грн. та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013 року у даній справі повністю та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю; визнати суму у розмірі 29 615,97 грн. за договором № 15/43 про постачання теплової енергії в гарячій воді недійсною; судові витрати у сумі 1 720,50 грн., а також витрати на апеляційну скаргу у сумі 860,25 грн. покласти на позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги вимоги третьої особи Контрольно -ревізійного відділу у Зміївському районі в акті № 410-20/24 від 11.04.2011 року ревізії фінансово - господарської діяльності Зміївського професійного енергетичного ліцею, проігнорувавши той факт, що уже існує компетентний висновок про необхідність оплати теплопостачання гуртожитку за тарифами як для населення. В акті зазначено, що протягом періоду з 01.02.2009 року по 31.12.2010 року та завершений 2011 рік Зміївською ТЕС проводилося нарахування плати по гуртожитку ліцею за підігрів води та теплопостачання, всупереч вимог статей 4,6,67,127 Житлового кодексу, п.п.2 п.»а» ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.п.2 п.1 ст.7 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», рішення Комсомольської селищної ради від 31.10.2006 року № 223 та розпоряджень Зміївської ТЕС про встановлення тарифів, із застосуванням тарифів для інших споживачів (бюджетна установа), в тім необхідно було застосовувати тарифи для категорії споживачів «населення». Договір № 15/43 від 25.02.2011 року в додатку № 3 будівля прописана як гуртожиток.

Натомість суд першої інстанції помилково вважає, що між Зміївським професійним енергетичним ліцеєм, та мешканцями гуртожитку договорів з надання житлово - комунальних послуг не укладалось, тому останні не можуть вважатись споживачами цих послуг.

Але, апелянт звертає увагу на те, що мешканцями гуртожитку є неповнолітні учні, також діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, що перебувають під опікою, згідно постанови КМУ від 05.04.1994 року забезпечуються гуртожитком безоплатно та не укладають цивільно - правові угоди.

Після перевірки КРУ переплату, яку нарахувала ревізія, Зміївський професійний енергетичний ліцей відобразив в акті-звірки за травень 2011 року «як дебіторська заборгованість» . Разом з цим, директору Зміївської ТЕС Плотнікову С.І. було надано лист № 60 від 12.05.2011 року з проханням укласти додаткові угоди щодо застосування тарифів для гуртожитку як для категорії споживачів «населення» за споживання гарячої води, опалення, водопостачання та водовідведення, на що останній відповів про необхідність надати документи, які підтверджують перевід дитячого комбінату № 5 до житлового фонду.

У подальшому, ліцеєм було надіслано до Зміївської ТЕС акт-звірки, вимога контрольно - ревізійного відділу у Зміївському районі, бухгалтерська довідка по ліцею, лист № 215 від 20.09.2012 року з проханням надати дозвіл на укладання додаткової угоди про надання послуг з тарифами як для «населення». Проте, відповідей на ці звернення від Зміївської ТЕС ліцей не отримав.

Також, на думку апелянта, судом необ*єктивно з'ясовано період утворення заборгованості, за жовтень - листопад 2011 року в розмірі 29 615,97 грн., а в позовній заяві вказано за грудень 2011 року.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Між ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (правонаступником якого є ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції) (позивач у справі) та Зміївським професійним енергетичним ліцеєм ( відповідач у справі) 25.02.2011 року укладено договір № 15/43 про постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно з яким позивач зобов'язався надавати відповідачу теплову енергію у гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) додаток № 4 і на умовах, передбачених цим договором ( п.1.1 договору).

Пунктом 3.2.2 вказаного договору відповідач зобов*язався виконувати умови та порядок оплати споживчої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до пункту 6.3 договору розрахунковим періодом є календарний місяць за результатами якого складається та підписується обома сторонами акт виконаних послуг (в 2-х примірниках). Для отримання та підписання акту виконаних послуг відповідач зобов'язаний не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, з*явитися до позивача. Відповідач зобов'язаний підписати вказаний акт або в письмовому вигляді надати обґрунтовану відмову від його підписання. У разі неповернення відповідачем позивачеві підписаного акту виконаних послуг або ненаданні письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 10 днів із дня отримання акту, цей акт вважається прийнятим та погодженим відповідачем.

Відповідно до пункту 6.8 договору сторони передбачили, що у разі невідповідності приладів обліку вимогам комерційного обліку, виходу їх з ладу або їх відсутності, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірним навантаженням з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з пунктом 11.3 договору додатки №№ 1,2,3,4,5,6 є невід*ємними частинами цього договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі, на підставі вищевказаного договору здійснив відпустку теплової енергії відповідачу, в тому числі і до приміщень гуртожитку, на загальну суму 120 240,08 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийому послуг № 1337 від 31.12.2011 р. на суму 37 298,00 грн. ( а.с. 18 т.1), № 979 від 31.10.2011 р. на суму 13 766,36 грн. ( а.с. 93 т.1), № 1175 від 30.11.2011 р. на суму 69 175,72 грн. ( а.с. 94 т.1). Дані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Окрім того, факт заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується актом звірки, згідно якого сальдо станом на 31.12.2012 року складає 29 799,11 грн. Борг по договору № 15/43 від 25.02.2011 року складає 29 615,97 грн. ( а.с.19 т.1).

Таким чином, підписавши вказані акти здачі-прийому послуг, відповідач визнав факт отримання від позивача теплової енергії на вказану в акті суду, та засвідчив факт наявності заборгованості за спожиту теплову енергію.

Проте, відповідач не виконав належним чином узяті на себе зобов'язання, розрахувався за спожиту теплову енергію частково на загальну суму 90 624,11 грн., внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 29 615,97 грн., згідно уточненому розрахунку суми позову ( а.с. 92 т.1), за період : жовтень - листопад 2011 року.

22.05.2012 року позивач направив відповідачу листа за вих. № 616 з проханням добровільно вирішити питання погашення заборгованості( а.с. 21 т.1), на яке відповідач за вих.№ 149 від 30.05.2012 року надав відповідь, згідно якої «суму заборгованості планується погасити в наступний опалювальний період 2012 року по мірі надходжень коштів з обласного бюджету»( а.с. 22 т.1) .

27.11.2012 за вих. № 25/881-954в у зв'язку з непогашенням суми заборгованості відповідачем позивач вдруге звернувся до нього з письмовою претензією ( а.с.23 т.1), на яку 11.01.2013 року за вхідн. № 141 надійшла відповідь, що відповідач із заборгованістю не погоджується, оскільки позивачем застосовувалися тарифи як категорії споживачів «бюджетна установа», а потрібно застосовувати тарифи для категорії споживачів «населення» ( а.с. 25 т.1).

Посилання відповідача на те, що позивач, здійснивши відпуск теплової енергії до гуртожитку, який знаходиться на балансі відповідача, повинен був нарахувати заборгованість за тарифами як «для населення», а не за тарифами як «для бюджетної установи», правомірно не взято до уваги судом першої інстанції, виходячи із наступного.

Згідно з приписами статей 1,19 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» житлово -комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово - комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

За приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Законом України «Про теплопостачання» визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об*єктах сфери теплопостачання і згідно зі статтею 1 цього Закону суб*єктами відносин у сфері теплопостачання є фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно - правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, тепло сервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а споживачами теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач має щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналізуючи наведені норми права, слід зазначити, що відносини у сфері постачання теплової енергії здійснюються виключно на підставі укладеного між сторонами договору.

З огляду на наведені обставини справи та норми права, колегія суддів вважає, що, оскільки між Зміївським професійним енергетичним ліцеєм та мешканцями гуртожитку договорів з надання житлово - комунальних послуг не укладалось, останні не можуть вважатись споживачами цих послуг у розумінні Закону України «Про теплопостачання».

Відповідно до приписів статей 6,627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, пункти, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 цього ж Кодексу унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.2.2 вказаного договору відповідач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Отже, як встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, договір № 15/43 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 25.02.2011 року підписано без зауважень, у судовому порядку недійсним він не визнавався, виконувався обома сторонами відповідно до погоджених ними умов.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми права передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами при укладанні договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться відповідно до встановлених тарифів. Відповідач є бюджетною установою і використання тарифів для категорії «населення» спірним договором не передбачено.

Відповідно до приписів статей 32,33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як свідчать матеріали справи, на момент винесення судового рішення, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він є виконавцем житлово - комунальних послуг для мешканців гуртожитку і що ним укладено з ними договори з надання послуг теплопостачання, не надано також і доказів звернення позивача з приводу внесення змін до договору, пов'язаних із застосуванням до приміщень гуртожитку тарифів « для населення».

Додані до апеляційної скарги документи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів в силу приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України не приймає до уваги, оскільки в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не буди предметом розгляду в суді першої інстанції. Але в будь-якому випадку діє принцип призумції правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України), договір діє на укладених умовах поки до нього не будуть внесені зміни, або у позасудовому чи судовому порядку його не буде визнано недійсним повністю або частково.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що твердження відповідача про застосування до приміщень гуртожитку тарифу «для населення» є безпідставними та не підтвердженими належними доказами.

Підсумовуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за спожиту теплову енергію за жовтень - листопад 2011 року є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013 року у справі № 922/1106/13 слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись, ст. 99, ст.101, п.1 ч1. ст.103, ст.105, Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу відповідача - Зміївського професійного енергетичного ліцею залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013 року у справі № 922/1106/13 залишити без змін.

Дана постанова Харківського апеляційного господарського суду набуває чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови складено 17.06.2013 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя В.С.Хачатрян