Постанова № 31920121, 06.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11967/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б.

при секретарі Трауті А.В.

за участю

представника позивача Кожушко А.В.

представника відповідача Мороз О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління-центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» до Міжрегіонального головного управління-центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000182320 від 29.02.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В судове засідання з'явився представник позивача, який проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача до суду з'явився, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки від 07.02.2012 року №91/40-40/7/20027449, яким встановлено порушення п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення від 29.02.2012 №0000182320, яким зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення -рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, договорами купівлі-продажу, а отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції в повній мірі, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» «Покупець» та ТОВ «Мелвилл», ТОВ «АВС Гранд» «Продавець» було укладено декілька договорів, за умовами яких продавець зобов'язувався поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити сою українського походження.

Разом з тим, аналогічні договори були укладені між ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» «Покупець» та ТОВ «Югресурспостач», ТОВ «Сервіс-К.Б.М.», ТОВ «Сервік-К.М.Б.» «Продавець», за умовами яких продавець зобов'язувався поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити насіння льону українського походження, врожаю 2011 року.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надано до суду для дослідження перелік первинних документів.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

В судовому засіданні досліджені надані представником позивача копії первинних документів по спірним взаємовідносинам, зокрема, договори купівлі - продажу, акти здачі - прийняття робіт, податкові накладні.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що досліджені докази не підтверджують вчинення дій щодо виконання умов зазначених договорів в межах господарської діяльності між позивачем та його контрагентами з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.2 ст.3 Закону № 996, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Також необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 вище зазначеної статті Кодексу встановлено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, на думку колегії суддів, в ході дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій позивача, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку, не підтверджено фактичне виконання договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенал (України)» мав господарські відносини із ПП «Мелвилл», ТОВ «Югресурспостач», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.» та ПП «АВС-Гранд».

Так, відповідно до у мов договорів між позивачем та ТОВ «Мелвилл» №510/1-57368 від 08.06.2011 року (а.с. 118), №510/1-57392 від 17.06.2011 року (а.с. 123), №510/1-57400 від 21.06.2011 року (а.с. 130), №510/1-57405 від 22.06.2011 року (а.с. 134), а саме п.п. 4.2.1 «Кожен автомобіль повинен супроводжуватися оригіналами товаро-транспортної накладної, карантинний (та/або) ветеринарний сертифікатом на товар оформлюється за рахунок покупця.

Відповідно до умов договорів між позивачем та ТОВ «Югресурспостач» №624/1-59649 від 29.08.2011 року (а.с. 154), №624/1-60277 від 01.09.2011 року (а.с. 162), №624/1-59649 від 29.08.2011 року (а.с. 168), а саме п. «б» п.п. 4.3 «Кожен автомобіль з Товаром повинен супроводжуватися карантинним сертифікатом, якщо його наявність є обов'язковою для Постачальника згідно діючого законодавства України»

Згідно з умовами договору між позивачем та ТОВ «Сервік-К.М.Б.» №624/1-60303 від 30.08.2011 року (а.с.184), а саме п. «б» п.п. 4.3 «Кожен автомобіль з Товаром повинен супроводжуватися карантинним сертифікатом, якщо його наявність є обов'язковою для Постачальника згідно діючого законодавства України».

Відповідно до умов договорів між позивачем та ТОВ «АВС-Гранд» №510/1-070888 від 15.10.2011 року (а.с. 198), №510/1-070920 від 17.10.2011 року (а.с. 217), №510/1-070947 від 18.10.2011 року (а.с. 227) а саме п. «б» п.п. 4.3 «Кожен автомобіль з Товаром повинен супроводжуватися карантинним сертифікатом, якщо його наявність є обов'язковою для Постачальника згідно діючого законодавства України».

Отже, із сукупного аналізу зазначених вище договорів вбачається, що однією із основних умов договорів є наявність карантинних сертифікатів на кожну партію товару.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що карантинний сертифікат є невід'ємною частиною договірних умов в області перевезення чи зберігання зернових культур.

Так, ч. 4 ст. 12 Закону України від 30.06.1993 №3348-ХІІ «Про карантин рослин» (далі Закон №3348) встановлено, що особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рос.пінними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів: зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із ст .27 цього Закону.

Разом з тим, наказом Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 №414 «Про затвердження Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах, країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів» зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.09.2005 за №1121/11401 визначається порядок перевезення підкарантинних матеріалів в межах країни (далі Правила №414)

Відповідно до п 5.1 ст. 5 Правил №414 - перевезення підкарантинних матеріалів в межах України здійснюється у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих матеріалів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №705 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин» - пшениця і суміші пшениці та жита (меслин) - код згідно з УКЗЕД -1001, ячмінь - код згідно з УКЗЕД - 100300, кукурудза - код згідно з УКТЗЕД 1005, насіння свиріпи або ріпака, подрібнене або не подрібнене - код згідно з УКТЗЕД 1205 00 (що і було предметом договорів купівлі-продажу товару) - включено до переліку підкарантинних матеріалів і об'єктів.

Таким чином, перевезення пшениці, ячменю, кукурудзи та ріпака в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та їх упаковку.

Враховуючи вищевикладене, а саме відсутність карантинних сертифікатів щодо всіх спірних партій продукції, що є невід'ємною частиною таких поставок, у колегії суддів виникає сумніви щодо фактичного існування такої продукції, оскільки наявність таких сертифікатів є обов'язковою умовою перевезення підкарантинних матеріалів.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 46 Закону України від 04.07.2002 №37-1V «Про зерно та ринок зерна в Україні» після видачі зерна володільцям складських документів на зерно, зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, такі відмітки на складських документах відсутні, що в свою чергу викликає сумніви щодо поставки передбаченого умовами договорів зерна до складських приміщень.

Вказані обставини підтверджують висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо фіктивності укладених договорів та здійснення господарської діяльності поза рамками правового поля.

Відповідно до п. 2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Крім того, під час судового засідання в суді апеляційної інстанції відповідачем було надано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №6780/11/1470 від 30 листопада 2011 року, за позовом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва до ТОВ «Мелвилл» про припинення юридичної особи та визнання недійсними установчих документів. Вказаним рішенням позовні вимоги податкового органу задоволено, визнано недійсними установчі та реєстраційні документи ТОВ «Мелвилл» з моменту реєстрації юридичної особи.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення податкового органу прийняте на підставі та в межах чинного законодавства, а тому суд першої інстанції, скасовуючи оскаржуване рішення, прийшов до помилкового висновку.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254, 267 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби-центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» до Окружної державної податкової служби-центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 17 січня 2013 року - скасувати, та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Губська О.А.

Суддя Беспалов О.О

Суддя Парінов А.Б.

Повний текст постанови виготовлено 10 червня 2013 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.