Рішення № 31918260, 13.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.13 р. Справа № 5015/6673/11

за позовною заявою: Концерну «Техвоєнсервіс», м.Київ

до відповідача: Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод», м.Львів

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державний концерн «Укроборонпром», м.Київ

про стягнення 9898045,11 грн.

Головуючий суддя Щигельська О.І.

суддя Кітаєва С.Б.

суддя Мороз Н.В. при секретарі Горбань М.Ю.

Представники:

від позивача: Біда Д.А. - представник за довіреністю

від відповідача: Вахняк О.Є. - представник за довіреністю

від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Тоцький Б.А. - представник за довіреністю.

Суть спору: Концерн «Техвоєнсервіс», м.Київ звернувся з позовом до Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод», м.Львів про стягнення 9898045,11грн., з яких 7921180,00грн. основного боргу та 1976865,11грн. індексу інфляції.

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. позов задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012р. задоволено апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод», рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. у справі №5015/6673/11 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду від 23.01.2013р. касаційну скаргу Концерну «Техновоєнсервіс» задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012р. у справі №5015/6673/11 та рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2011р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Ухвалою господарського суду від 07.02.2013р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.02.2013р. Ухвалою суду від 26.02.2013р. клопотання позивача про зупинення провадження у справі (вх.№5335/13 від 26.02.2013р.) відхилено, розгляд справи відкладено на 18.03.2013р. у зв'язку із залученням до справи Державного концерну «Укроборонпром» в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Ухвалою господарського суду від 18.03.2013р. розгляд справи відкладено на 02.04.2013р. у зв'язку з неявкою позивача. Ухвалою суду від 02.04.2013р. клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору задоволено та відкладено розгляд справи на 10.04.2013р. з метою надання сторонам можливості ознайомитись з матеріалами справи. Зважаючи на складність справи, суд, ухвалами від 10.04.2013р., призначив колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів та у зв'язку з цим відклав розгляд справи на 24.04.2013р. Враховуючи клопотання позивача, у якому зазначено про неможливість забезпечити явку представника у судове засідання, ухвалою суду від 24.04.2013р. розгляд справи відкладено на 05.06.2013р. Ухвалою суду від 05.06.2013р. розгляд справи відкладено на 12.06.2013р., враховуючи клопотання позивача про надання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи. В судовому засіданні 12.06.2013р. оголошено перерву до 13.06.2013р. для надання можливості відповідачу подати додаткові докази у справі.

Концерном «Техвоєнсервіс» подано клопотання (вх.№11879/13 від 10.04.2013р.) про залучення до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства оборони України. Державним концерном «Укроборонпром», надано заперечення (вх.№14255/13 від 24.04.2013р.) проти вказаного клопотання позивача, у якому він посилається на те, що виходячи зі змісту статуту Концерну «Техвоєнсервіс», затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.12.2012р. №910, позивач відраховує частину прибутку безпосередньо до державного бюджету, а також на положення про Міністерство оборони України, затверджене указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, яким не передбачено повноважень Міністерства оборони України щодо управління (володіння, користування, розпорядження) майном господарських організацій, які відносяться до сфери його управління. Заслухавши в судовому засіданні 12.06.2013р. пояснення учасників судового процесу з приводу заявленого клопотання та проаналізувавши зазначені правові акти, суд ухвалив клопотання позивача про залучення у справу Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відхилити, оскільки рішення по даній справі не може вплинути на права та обов'язки останнього щодо однієї зі сторін спору, що виключає необхідність його вступу у справу в порядку передбаченому ст.27 ГПК України. Про відхилення судом вказаного клопотання позивача зазначено у протоколі судового засідання від 12.06.2013р.

Учасникам судового процесу роз'яснено їхні права згідно ст.ст.20, 22, 27 ГПК України.

У судовому засіданні 13.06.2013р. представник позивача позов підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, поясненні на позов (вх.№5333/13 від 26.02.2013р.). Ствердив зокрема, що до 18.05.2011р. відповідач - ДП «Львівський бронетанковий завод» входив до складу Концерну «Техвоєнсервіс» як підприємство-учасник. Статутом Концерну встановлено обов'язковість відрахувань від чистого доходу учасниками Концерну на його утримання, а актами управління господарською діяльністю, зокрема рішенням правління Концерну №7 від 25.10.2007р., яке є відсильним документом, визначено розмір таких відрахувань, а саме 2% від чистого доходу за звітний період. Однак, не зважаючи на те, що таке рішення підписане, серед іншого, директором ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» - М.І. Лабзіним без зауважень, зазначені відрахування не проводились, а відтак виникла заборгованість з їх сплати в розмірі 7921180,00грн. Концерн «Техвоєнсервіс» неодноразово звертався до ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» з вимогами про сплату зазначених коштів, однак вони залишені адресатом без відповіді та задоволення. Окрім цього до стягнення заявлено 1976865,11грн. індексу інфляції, нарахованого відповідно до ст.625 ЦК України. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2013р. з'явився, проти позову заперечив з мотивів, вказаних у поданому ним поясненні по справі. Зокрема зазначив, що будь-які правові підстави для виникнення господарського зобов'язання у відповідача перед позивачем відсутні, рішення правління Концерну №7, на яке посилається позивач, не було належним чином доведено до відома відповідача, окрім того рішенням господарського суду м.Києва у справі №55/472 п.10 вказаного рішення правління, яким визначався порядок сплати внесків, визнано недійсним, а відтак вимога про сплату внесків є необґрунтованою. У задоволені позову просив відмовити повністю.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судове засідання 13.06.2013р. з'явився, проти позову заперечив з підстав, зазначених у поясненнях (вх.№7259/13, вх.№9790/13), підтримав доводи відповідача. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Концерн «Техвоєнсервіс» (позивач по справі) є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Орган управління майном). Концерн «Техвоєнсервіс» створено наказом Міністра оборони України №309 від 07.06.2005р.

Відповідно до ст.120 Господарського кодексу України, господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Згідно з ст.122 Господарського кодексу України, управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Так, п.2 наказу Міністра оборони України №309 від 07.06.2005р., затверджено Статут державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс», у склад якого ввійшло Державне підприємство «Львівський бронетанковий ремонтний завод». Наказом Міністра оборони України №241 від 29.04.2006р. в Статут Концерну внесено зміни, шляхом викладення його в новій редакції. Концерн, згідно з п.1.1 статуту, здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України та Статуту.

Державне підприємство «Львівський бронетанковий ремонтний завод» входило до складу Концерну «Техвоєнсервіс» з моменту його створення, що відображено у п.1.4 статуту. Однак, п.1 рішення правління Концерну №15 від 28.04.2011р., відповідно до п.3 ст.121 ГК України та на підставі звернення державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод» від 28.04.2011р. №603, надано згоду зазначеному підприємству на вихід зі складу Концерну «Техвоєнсервіс». Таке рішення прийнято більшістю голосів. Наказом Державного концерну «Укроборонпром» №55 від 16.02.2012р. змінено найменування підприємства - Державне підприємство «Львівський бронетанковий завод».

Після виходу ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» зі складу Концерну «Техвоєнсервіс», останній звернувся з позовом до суду про стягнення з підприємства коштів, а саме несплаченого грошового зобов'язання - щомісячних відрахувань від доходу учасника концерну на його утримання в розмірі 7921180,00грн. та 1976865,11грн. індексу інфляції, нарахованого відповідно до ст.625 ЦК України.

Позивач неодноразово, а саме листами №225/к/2001-2 від 27.05.2011р., №225/к/2213-2 від 13.06.2011р. та №225/к/2359-2 від 11.07.2011р., звертався до відповідача з проханням підписати акт звірки взаємних розрахунків, в якому відображено нараховані та несплачені внески на утримання концерну в розмірі 2% від чистого доходу, однак, як вбачається з матеріалів справи, ДП «Львівський бронетанковий завод» вказана кореспонденція залишена без відповіді, а відображена у ній вимога перерахувати заборгованість на розрахунковий рахунок Концерну «Техвоєнсервіс» - без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Так, ст.123 ГК України визначено, що учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

З аналізу вказаних законодавчих норм вбачається, що можливість сплати майнових внесків учасниками концерну передбачена законом та можлива за умови, що установчими документами об'єднання підприємств визначено порядок та умови їх внесення. До установчих документів суб'єкта господарювання, відповідно до ч.1 ст.57 ГК України, належать рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Так, у п.7.4 статуту Концерну визначено, що джерелами формування його майна є, серед іншого, внески учасників. Окрім цього, у п.8.2. встановлено, що джерелами формування фінансових ресурсів концерну є дохід від господарської діяльності, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити, а також відрахування учасників та інші джерела, а у п.8.4. - що джерелами коштів на оплату праці працівників концерну є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності та відрахувань від доходів учасників.

Таким чином, суд приходить до висновку, що статутними документами позивача передбачено сплату внесків його учасниками, однак не визначено умови і порядок їх внесення.

Щодо аргументів позивача з приводу того, що визначення умов сплати внесків учасниками об'єднання, зокрема затвердження розміру відрахувань, віднесено статутом Концерну до повноважень правління, суд зазначає наступне.

У п.4.2 статуту та п.2.7 положення про правління Концерну, затвердженого рішенням правління Концерну «Техвоєнсервіс» від 27.03.2007р. №6 та введеного в дію наказом генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 28.03.2007р. №64-АГД, визначено, що правління на своїх засіданнях, серед іншого, затверджує за поданням генерального директора концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання концерну та на провадження ним статутної діяльності.

Таким чином, Статутом не передбачено віднесення до компетенції правління Концерну встановлення порядку та умов сплати внесків учасниками цього об'єднання, а лише визначено порядок внесення та затвердження пропозицій щодо встановлення їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати також з акту управління господарською діяльністю. Проте, проаналізувавши рішення та постанови правління концерну, суд вважає, що рішення №1 засідання правління «Концерну «Техвоєнсервіс» та постанову правління Концерну від 26.08.2005р., а також постанову правління Концерну «Техвоєнсервіс» №2 від 21.11.2005р., не можна вважати підставою для виникнення обов'язку відповідача перед позивачем щодо здійснення відрахувань на утримання Концерну, з огляду на таке.

Як визначено п.4.2 статуту Концерну, до складу правління входять: генеральний директор концерну, перший заступник генерального директора, заступники генерального директора - директори з окремих питань (напрямків) роботи концерну та керівники учасників. Окрім цього у п.3.1. положення про правління Концерну зазначено, що до складу правління входять (за посадою) генеральний директор - голова правління концерну та члени правління, до яких, зокрема, належить директор державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод».

Згідно з п.5.1 положення про правління Концерну, організаційною формою загальних зборів членів правління є засідання правління, яке проводиться не менше одного разу на три місяці.

Рішення правління, у відповідності до п.4.2 статуту Концерну, приймається простою більшістю голосів членів правління, присутніх на його засіданні, а за рівної кількості голосів членів правління, що розподілилися на дві протилежні точки зору під час вирішення одного і того ж самого питання, вирішальним є голос генерального директора Концерну. Рішення правління концерну з питань, віднесених Статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора.

Рішення правління, як передбачено п.5.16 положення про правління Концерну, оформлюється протоколом засідання правління, який підписує голова засідання правління та всі члени правління, які брали участь у засіданні. Протокол засідання правління, як зазначено у п.15.5 положення про правління Концерну, має бути остаточно оформлений у триденний строк з дня проведення засідання та повинен, серед іншого, містити перелік осіб, які були присутні на засіданні правління, а також поіменні підсумки голосування та рішення, прийняті правлінням.

Відповідно до п.5.18. положення про правління концерну, рішення правління, які прийняті в межах його компетенції є обов'язковими до виконання генеральним директором концерну, членами правління та працівниками концерну в частині, що стосується, не залежно від їх особистої точки зору. Однак, п.5.19 положення про правління Концерну також визначено, що секретар правління забезпечує доведення рішення правління до виконавців протягом трьох днів з дати введення в дію рішення правління.

Однак, позивачем на підтвердження позовних вимог не надано суду доказів введення в дію наказами (або іншим розпорядчим документом) генерального директора, як це передбачено п.4.2 статуту Концерну, рішення №1 засідання правління Концерну та постанови правління Концерну від 26.08.2005 р., якими встановлено щомісячний відсоток відрахувань учасників Концерну на його утримання в розмірі 4% від чистого доходу поточного року, а також Постанови правління Концерну «Техвоєнсервіс» №2 від 21.11.2005р. Відтак, вказані акти управління господарською діяльністю об'єднання не можуть бути підставою для виникнення господарського зобов'язання Відповідача перед Позивачем щодо здійснення відрахувань на утримання Концерну.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідні зміни, передбачені вказаними рішенням правління та постановою від 26.08.2005р. та пов'язані із затвердженням порядку сплати відрахувань учасниками Концерну, до статуту не внесено, всупереч прийнятому правлінням Концерну рішення.

Окрім цього, суд звертає увагу сторін на те, що рішення правління, як вже зазначалось, оформлюється протоколом засідання правління, згідно з п.5.16 положення про правління Концерну, однак позивач на відповідні протоколи, як на докази в підтвердження позовних вимог, не посилався, до матеріалів справи їх не долучив.

У матеріалах справи також відсутні докази прийняття Правлінням рішень про внесення змін до рішення засідання Правління Концерну від 26.08.2005р. щодо встановлення щомісячного відсотку відрахувань учасників Концерну на його утримання в розмірі 2% від чистого доходу поточного року за пропозицією генерального директора концерну, оформленою Листом №225/к/26 від 26.09.2005р.

Не можна вважати підставою для виникнення у відповідача зобов'язань перед позивачем введене в дію наказом генерального директора Концерну №220-АГД від 26.10.2007р. рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007р. у п.10 якого передбачено: «Забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період», оскільки не визначено виконавця цього положення, не встановлено від чистого доходу кого повинен визначатися розмір внесків та на чию користь повинна відбуватися їх сплата, так як статутом Концерну, про що вже зазначалось раніше, передбачено різні види внесків на користь Концерну і не тільки від його учасників.

Окрім цього, як вбачається з протоколу засідання правління Концерну від 25.10.2007р., що рішення про забезпечення щоквартальної сплати учасниками відрахувань (внесків) на утримання концерну у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період прийнято на основі виступу заступника генерального директора - фінансового директора Живенко М.І., який доповів про підстави, порядок та розмір обов'язкових відрахувань від учасників концерну на його утримання, що суперечить п.4.2 статуту та п.2.7 положення про правління Концерну, в яких зазначено, що правління на своїх засіданнях затверджує пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання концерну та на провадження ним статутної діяльності за поданням генерального директора концерну.

Окрім цього, слід зазначити, що жодним фінансовим планом ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод», в період за який заявлено позовні вимоги, не передбачено витрат на утримання позивача. Крім цього, Концерном не було вжито жодних заходів чи дій щодо спонукання підприємства до внесення відрахувань до фінансових планів в адміністративному чи судовому порядку щодо стягнення таких відрахувань.

Суд зазначає, що наявність підпису директора ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» на рішенні №1 засідання правління Концерну від 26.08.2005р. та рішенні №7 правління Концерну від 25.10.2007р., не може вважатись належним доказом повідомлення виконавця таких рішень у відповідності до п.5.19 положення про правління Концерну, оскільки, як вже зазначалось раніше, відповідно до п.4.2 статуту та п.3.1 положення про правління Концерну, директор ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» Лабзін М.І. - є членом правління Концерну, а згідно з п.5.16 положення про правління Концерну, рішення засідання правління підписуються, зокрема, всіма членами правління, які брали участь у засіданні. Окрім цього, із відмітки на звороті наказу генерального директора Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» №220-АГД від 26.10.2007р., яким введено в дію рішення правління Концерну №7 від 25.20.2007р., де зазначено «Доведено до членів правління ДП і ФК» не вбачається, що даний документ доведено саме до відома виконавців, зокрема, ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод».

Суд не бере до уваги заперечення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача щодо визнання рішенням господарського суду м.Києва від 20.11.2012р. у справі №55/472 недійсним п.10 рішення правління Концерну «Техвоєнсервіс» №7 від 25.10.2007р., оскільки ухвалою господарського суду м.Києва від 19.03.2013р. у справі №55/472 роз'яснено вказане рішення і зазначено, що п.10 рішення Правління Концерну «Техвоєнсервіс» від 25.10.2007р. №7 являється недійсним, немає юридичної сили та не створює юридичних наслідків для суб'єктів суспільних відносин з 21.01.2013р. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2013р. у справі №55/472 вказану ухвалу господарського суду м.Києва залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги поданими доказами не підтверджені, відповідачем спростовані та до задоволення не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача. Суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір: державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення, в розмірі 25500,00грн., що відповідає положенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» в редакції від 07.08.2011р., чинній на момент поштового відправлення позовної заяви - 28.10.2011р., що вбачається зі штемпеля на поштовому конверті. У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999р. у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. З огляду на це, суд вважає, що до сплати судового збору дія норми Закону України «Про судовий збір», що вступив в дію від 01.01.2011р. не поширюється.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.06.2013р.

Головуючий суддя Щигельська О.І.Суддя Кітаєва С.Б.Суддя Мороз Н.В.