Рішення № 3191689, 26.02.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Медіа", м. Луганськ

до 1-го відповідача –Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

2-го відповідача –Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору частково недійсним

суддя Москаленко М.О.

секретар судового засідання Краснопольська Т.Б.

в присутності представників сторін:

від позивача - Готін О.М., дов. б/н від 07.08.08.;

від 1-го відповідача – Нерушимцева О.Г., дов. № 01-16/382 від 14.08.2008;

від 2-го відповідача – Єлгазіна Я.О., дов. № 01-19/14 від 15.01.2009,

в с т а н о в и в:

Суть спору:

- позивачем заявлено вимогу визнати недійсними п. 2.1 договору від 25.09.06 № 327 та додаток № 2 "Розрахунок плати тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" до вказаного договору;

- в процесі судового розгляду справи позовні вимоги позивачем були уточнені відповідною заявою (том справи 1, а.с. 112) та заявлено вимоги про визнання недійсними пунктів 2.1, 2.7 договору від 25.09.06 № 327 та додатку № 2 "Розрахунок плати тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" до вказаного договору.

Заява про уточнення позовних вимог прийнята господарським судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Луганської області від 29.05.2008 у справі № 3/5пдпд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Медіа", м. Луганськ до Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ, Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ про визнання договору від 25.09.2006 № 327 частково недійсним позовні вимоги задоволені частково.

Постановою судової колегії Вищого господарського суду України від 19.08.2008 у справі № 3/5пд вказане вище рішення господарського суду Луганської скасоване, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Воронька В.Д. від 08.09.2008 у справі № 3/5пд справу передано на розгляд судді Москаленко М.О.

Позовні вимоги мотивовані позивачем такими обставинами.

Між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської Ради та позивачем укладено договір від 25.09.2006 № 327 (далі за текстом –договір), у відповідності з умовами якого позивачу надано у тимчасове платне користування місце розташування спеціальної конструкції, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Пунктом 2.1 договору визначено, що розмір плати за надане у користування місце визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, встановленого рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147 та складає 1713 грн. 60 коп. на місяць ( у тому числі ПДВ 285 грн. 60 коп.) (розрахунок плати додається).

Умовами пункту 2.7 договору його сторони визначили, що усі розрахунки за договором здійснюються відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 №147. Таким чином, розрахунки і за п.2.1 договору відповідно п.2.7 договору здійснюються відповідно до вказаного вище рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 №147.

Рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147 прийнято Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, на підставі якого визначено розмір плати за договором від 25.09.2006 № 327, який відображено у п.2.1 договору.

Постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі №16/637н-ад рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147 „Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська” визнано протиправним і скасовано, а п.31 абзац 2 рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 21.06.04 № 205/29 визнано незаконним.

На підставі викладеного позивач просить визнати недійсними п. 2.1 та п.2.7 договору від 25.09.06 № 327 та додаток № 2 "Розрахунок плати тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" до вказаного договору.

Відзивом на позовну заяву від 14.03.08 № 01-16/90 та додатковими письмовими поясненнями перший відповідач у справі проти позову заперечив з таких підстав:

- ціни на послуги у договорі від 25.09.06 № 327 були встановлені згідно рішення виконкому Луганської міської ради від 12.07.06 № 147, яке діяло на момент укладення вказаного договору;

- даний договір укладено на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067;

- позивач користувався місцями розташування рекламних засобів, здійснював оплату відповідно до умов договору;

- правочин не можливо було б вчинити без оскаржуваних пунктів договору, тому позивач не має права на звернення до суду за захистом права, що мало ґрунтуватись та такому договорі;

- позивачем та першим відповідачем у справі було досягнуто ходи з усіх істотних умов оспореного договору, а саме стосовно предмета, ціни та строку дії договору.

Представник 2-го відповідача заявив, що повністю поділяє думку 1-го відповідача щодо цього спору, письмові пояснення з цього приводу не надав.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Правовідносини сторін регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067.

Пунктом 32 Типових правил встановлено порядок визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів і порядок оформлення цих правовідносин - на договірних засадах.

Стаття 12 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у даному випадку Законом України „Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Цивільним та Господарським кодексами України.

Законом України «Про рекламу»та вказаними вище Типовими правилами не визначено порядок укладення договорів з предмету тимчасового користування місцем розташування зовнішньої реклами, тому у даному випадку до цих відносин застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

Вказана норма за своїм змістом кореспондується із приписами п.3 ст. 184 Господарського кодексу України. Пункт 4 ст.179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, а п.7 вказаної статті визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з правилами ст.16 Закону України “Про рекламу” виконавчі органи міських рад (відповідач), здійснюючи свою компетенцію при розміщенні розповсюджувачами (позивачами) зовнішньої реклами, зобов’язані діяти в порядку та на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 3 і 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. №2067 встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами міських рад відповідно до цих правил (п.3) і плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для не наземного та не дахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площу (п.32).

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Пункти 2.1 та 2.7 договору від 25.09.06 № 327 ґрунтуються на положеннях Порядку, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської області (ст.648 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, розрахунок плати на місяць визначений сторонами у п.2.1 договору. Пунктом 2.7 даного договору сторони визначили, що усі розрахунки по даному договору здійснюються відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 №147, що підтверджено представниками сторін у судових засіданнях по справі.

Постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі №16/637н-ад, яка набрала законної сили після перегляду її в апеляційному порядку, рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.06 № 147 „Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська” визнано протиправним і скасовано, а п.31 абзац 2 рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 21.06.2004 № 205/29 визнано незаконним, оскільки приписи вказаних актів суперечили зазначеним вище положенням Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. №2067.

Таким чином, п.2.1 та п. 2.7 договору ґрунтується на правовому акті органу місцевого самоврядування, який не відповідає вимогам чинного законодавства та скасований. Також пункти 2.1 та 2.7 договору суперечать чинним на момент укладення договору Типовим правилам розміщення зовнішньої реклами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, що встановлено зазначеним вище судовим актом, який набрав законної сили.

Інші пункти спірного договору (крім пунктів 2.1 та 2.7) положень стосовно плати за користування місцями розташування рекламних засобів не містять.

Вищевказане є підставою відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України для визнання недійсними пунктів 2.1 та 2.7 договору та для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Доводи відповідачів стосовно того, що спірний договір укладено на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067, не приймаються до уваги, оскільки за даним позовом предметом спору є договір в цілому, а п.п.2.1 та 2.7 договору, які ґрунтуються на Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, встановленого рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.06 №147, яке скасовано постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі №16/637н-ад, тобто засновані на неіснуючому правовому акті органів самоврядування.

Фактичне виконання умов оспореної угоди, а саме те, що позивач користувався місцями розташування рекламних засобів, здійснював оплату відповідно до умов договору, не може впливати на висновок суду щодо наявності або відсутності підстав для визнання спірної угоди недійсною.

З урахуванням того, що умова договору, яка визнана судом недійсною, є істотною умовою договору (ціна договору), без даної умови договір не може існувати.

Разом з цим суд враховує те. що позивач наполягає саме на визнанні недійсним лише пунктів 2. 1та 2.7 договору, а не всього договору.

Суд зв’язаний позовними вимогами позивача і не має права вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання. Клопотання про вихід за межі позовних вимог позивачем не заявлялося.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

В даному випадку частина (пункт) договору не пов’язаний з предметом спору, а сам є предметом спору.

Таким чином, неможливо застосовувати дану норму права для визнання договору повністю недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що договір не визнано повністю недійсним, двостороння реституція не застосовується.

Вимогу позивача про визнання недійсним додатку № 2 "Розрахунок плати тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" до вказаного договору, суд вважає необґрунтованою, оскільки розрахунок як додаток до договору не підписаний позивачем у справі (як стороною договору), сам по собі цей розрахунок не породжує прав та обов’язків сторін і таким чином не порушує права позивача, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення у частині вимог до першого відповідача в частині визнання недійсними п.п.2.1 та 2.7 договору від 25.09.06 № 327. У задоволені решти позовних вимог до першого відповідача слід відмовити.

Також при прийнятті рішення у даній справі суд враховує ту обставину, що за договором від 20.02.2007 відступлення права вимоги, укладеного між другим відповідачем (Цедент) та 1-м відповідачем (Цесіонарій), другий відповідач відступив першому відповідачу, а останній набув право вимоги і став кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладеними між Цедентом та суб'єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення реклами. Моментом переходу права вимоги Цедента до Цесіонарія сторони вказаного договору визначили дату укладення договору цесії (пункт 3 договору цесії).

Оскільки правовідносини за цим спором на момент розгляду справи існують лише між позивачем та 1-м відповідачем, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог стосовно 2-го відповідача слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати державного мита у сумі 42 грн. 50 коп. і інформаційно-технічних послуг у сумі 59 грн. 00 коп. відносяться на першого відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 44,49, 82,84,85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.Позов до першого відповідача –Відділу реклами Луганської міської ради, задовольнити частково.

2.Визнати недійсними п.п.2.1 та 2.7 договору 25.09.2006 № 327, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест-Медіа" (м. Луганськ, Новий городок заводу ОР, буд. 6, кв. 26, код 31719281) та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (м. Луганськ, вул.Коцюбинського,14, код 26130094).

3.Стягнути з Відділу реклами Луганської міської ради (м. Луганськ, вул.Коцюбинського,14, код 34791800) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Медіа" (м. Луганськ, Новий городок заводу ОР, 6, кв. 26 (фактичне місцезнаходження: м. Луганськ, кв. Шевченка,42 (будівля 146)), код 31719281) витрати по державному миту –42 грн. 50 коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. 00 коп., видати наказ позивачеві після набрання рішенням законної сили.

4.У задоволені решти позову до першого відповідача відмовити.

5.У задоволені позову щодо другого відповідача –Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання повного тексту рішення: 03.03.2009.

Суддя М.О. Москаленко