Ухвала суду № 31914377, 12.06.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/158/13-а

12.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Даніліна К.В.

за участю сторін:

представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби- Головашкіна Олена Андріївна, довіреність № 115/9/10-039 від 18.01.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М. ) від 20.03.13 у справі № 827/158/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПК Проминвест" (вул. Часника, 34,Севастополь,99008)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37,Севастополь,99011)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 20.03.13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПК Проминвест" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволені.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001500221 від 26.12.2012 р.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001510221 від 26.12.2012 р.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 20.03.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 12.06.13 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.

Представник позивача не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що відповідачем з 07.12.2012 по 13.12.2012 було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійснені фінансово - господарських операцій з БВП «Строитель- Плюс» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем був прийнятий акт, яким встановлені порушення позивачем:

- ч.4.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з постачальником БВП «Строитель-плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб;

- п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 8 333 грн., в тому числі за жовтень 2011р. у сумі 8 333 грн.;

- п. 134.1. п.134.1.1. ст.134 п.138.1.ст 138 п.139.1, п.139.1.9. ст.139 ст.149 ст.15І, ст.152 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 9 583 грн., у т.ч. за 2011 рік у сумі9583грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 № 0001500221 та № 0001510221, відповідно до яких ТОВ "Будівельно-промислова компанія "Промінвест" зобов'язана сплатити податок на прибутки в сумі 9583 грн., податок на додану вартість в сумі 8333 грн. і штраф за несвоєчасну оплату ПДВ в сумі 2083,25 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на нікчемності правочинів, укладених позивачем з підприємством-підрядником - Будівельно-виробничим підприємством "СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС".

Відповідачем зазначено, що позивачем незаконно віднесені на витрати кошти, сплачені підряднику - Будівельно-виробничому підприємству "СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС" і незаконно збільшений податковий кредит у зв'язку з цією оплатою.

Як підтверджується матеріалами справи, 01.09.2011 року позивач уклав договір № 1027 із Будівельно-виробничим підприємством "СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС" (місто Сімферополь, вул. Глінки / Ж.Дерюгіной, 57В/2А).

На підтвердження виконання зазначеного вище договору позивачем долучені до матеріалів справи копії документів, що підтверджують правомочність і здатність підрядника виконати будівельно-монтажні роботи, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію підрядника, свідоцтво реєстрації підрядника в якості платника ПДВ, ліцензія підрядника на право виконувати будівельно-монтажні роботи. Тобто, при укладенні договору від 01.09.2011 року у позивача не було ніяких підстав для сумніву в здатності і можливості підрядника - Будівельно-виробничого підприємства "СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС" виконати роботи на об'єкті позивача - Торговому центрі Очаківський в місті Севастополі на вул. Одеська, 29.

В період часу вересень-жовтень 2011 підрядник - Будівельно - виробниче підприємство "СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС" виконало роботи, які були передбачені договором від 01.09.2011 року, у зв'язку з чим були складені акти за формою КБ-2 та довідки за формою КБ-3.

Виконані підрядником - Будівельно-виробничим підприємством "СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС" роботи були оплачені позивачем відповідно до договору від 01.09.2011 № 1027.

Також, матеріали справи містить акт виконання робіт з фотодоказами, що підтверджує виконання робіт в повному обсязі.

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Норми аналогічного змісту були передбачені й Законом України „Про податок на додану вартість" та Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Тобто показники сформованих валових витрат та амортизаційних відрахувань мають безпосередній вплив на визначення податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, адже за їх рахунок здійснюється зменшення об'єкту оподаткування.

Згідно п.5.1 статті 5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Нормами ст. 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Ретельно дослідивши документи первинного та бухгалтерського обліку, судова колегія приходить до висновку, що податковими накладними, видатковими накладними, , платіжними дорученнями підтверджується отримання та сплата товару у перевіряємому періоді, а також його використання платником податків у своїй господарській діяльності.

Отже, з залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судова колегія вважає, що суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу, що надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мали місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично мало місце суспільно-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

Посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час проведення перевірки у відповідача не було законних підстав для висновку про неправомірне завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції здійснив вірний аналіз діючого законодавства та дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198,205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 20.03.13 у справі № 827/158/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 червня 2013 р.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва