Ухвала суду № 31914191, 12.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17636/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Квіткова поляна» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Квіткова поляна» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 року №№ 0000822260, 0000832260 та 0000842260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС України подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та скасував його. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Квіткова поляна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.10.2012 року № 789/22-6/37508931.

В ході перевірки було визначено, що підставою для збільшення позивачу зобов'язань як з податку на додану вартість так і з прибутку підприємств слугували висновки щодо нікчемності правочину укладеного з ТОВ «Компанія Квік Дан».

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення п.1.23 ст.1, п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 та п. 137.1 ст. 137, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.02.2011 року по 30.06.2012 року у сумі 1 228 122,00 грн.; п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 та п. 187.1 ст. 187, п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п. 198.3 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього у сумі 215 257,00 грн.

Наведені обставини послужили підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 року: № 0000822260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 260 828,00 грн., з них за основним платежем 1 228 122,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 32 706,00 грн.; №0000832260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податок на додану вартість на загальну суму 244 258,00 грн., в тому числі основний платіж - 215 257,00 грн. та штрафні санкції - 29 001,00 грн.; №0000842260, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 855 008,00 грн.

Апеляційна інстанція погоджується з доводами суду першої інстанції щодо неправомірності доводів податкового органу про порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження валового доходу в результаті взаємовідносин з ТОВ «Реал Гіпермаркет», ТОВ «Практікер Україна», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ДП «Гарантія маркет» та ТОВ «Фудмаркет».

Відповідно до інформації, отриманої від Державної інспекції з карантину рослин по Київській області (лист від 19.06.2012 року за № 75-10/438/01-10) протягом 2011-2012 років вищезазначені підприємства придбавали квіткову продукцію, безпосередньо у ТОВ «Квіткова поляна», про що свідчать видані на їх адресу сертифікати.

Згідно даних системи автоматизованого співставлення показників податкових декларацій з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (додаток № 5 Декларації) станом на дату складання акту перевірки ТОВ «Квіткова поляна» не декларували податкові зобов'язання по взаємовідносинам з вищезазначеними СГД протягом перевіреного періоду, про що свідчать податкові декларації з податку на додану вартість та податкова декларація з податку на прибуток за відповідні звітні періоди.

З матеріалів справи слідує, що на замовлення позивача, як імпортера, Державною інспекцією з карантину рослин по Київській області у І кварталі 2001 року було видано карантинні сертифікати, у графі 1 яких було зазначено вищезгаданих юридичних осіб, як «отримувач підконтрольного матеріалу». Дане замовлення було здійснено на виконання договору № 1/01-03 від 01.03.2011 р., укладеного між ТОВ «Квіткова поляна» (продавець) та ТОВ «Камелія-Нова» (покупець). Так, відповідно до додаткової угоди від 02.03.2011 року до цього договору, сторони домовились, що імпортер ТОВ «Квіткова поляна» підтверджує якість імпортованих товарів шляхом отримання карантинних сертифікатів на ім'я покупців ТОВ «Камелія-Нова», тобто зазначених вище юридичних осіб.

Наведена обставина пояснюється тим, що іноді позивач оптом реалізовував свою підкарантинну продукцію підприємствам, які в подальшому самостійно реалізовували її кінцевим покупцям (виступали роздрібними продавцями), Іноді позивач оптом поставляв свою підкарантинну продукцію підприємствам (посередникам), які оптом перепродавали продукцію іншим підприємствам (роздрібним продавцям) і вже останні реалізовували продукцію у роздріб. За таких обставин реалізації продукції через суб'єктів-посередників, позивач, на вимогу останніх замовляв сертифікати на кінцевого (роздрібного) продавця.

При цьому колегія суддів не може не зауважити, що такий механізм отримання позивачем карантинних сертифікатів за замовленням контрагента на ім'я його кінцевого покупця не суперечить вимогам чинного законодавства, а отримані карантинні сертифікати не можуть буди беззаперечним доказом реалізації продукції позивачем на ім'я кінцевого покупця - «отримувача» під карантинного матеріалу, відповідно до карантинного сертифіката.

Крім того, в період з 23.03.2011 року - 10.04.2012року Облдержкарантином заявникові ТОВ «Квіткова поляна» було видано 44 карантинних сертифіката за формою, встановленою затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 № 414 «Фітосанітарними правилами ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів».

З наявних в справі документів слідує, що Облдержкарантин не володіє інформацією, чи були підприємства-«отримувачі», вказані у карантинних сертифікатах, що видавались ТОВ «Квіткова поляна» протягом 2011-2012 років безпосередніми покупцями його квіткової продукції та чи здійснювались взагалі будь-які поставки ТОВ «Квіткова поляна» цим підприємствам. Крім того, сам по собі факт видачі карантинного сертифіката не може бути підтвердженням здійснення купівлі-продажу підкарантинних матеріалів, а лише засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання (ст. 1 Закону України «Про карантин рослин»).

Аналіз акту перевірки свідчить, відповідачем всупереч вимогам законодавства не було досліджено та встановлено всіх обставин справи щодо здійснення позивачем господарських взаємовідносин з вищезазначеними юридичними особами, що в свою чергу суперечить вимогам законодавства, а тому висновки про нереальність господарських операцій з даними суб'єктами господарювання є передчасним.

21.02.2012 року між позивачем (продавець) та фізичними особами - підприємцями (покупці) було укладено договори поставки, за якими продавець зобов'язується поставити квіткову продукцію, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити замовлений товар в кількості, асортименті та за цінами відповідно накладним, що видаються продавцем.

Зобов'язання сторін за даними договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, банківськими виписками.

Колегія суддів вважає за необхідне також зауважити, що податковим органом не було надано жодних доказів стосовно недостовірності податкової декларації з податку на додану вартість за три місяця 2012 року та за 2012 рік (розділ І «Податкові зобов'язання» додатку № 5 декларації «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»), податкової декларації з податку на прибуток за І квартал, три квартали та півріччя 2012 року (додатки) за три місяця 2012 року, а також несвоєчасного подання та/або неподання податкової звітності до податкового органу або є її неприйняття.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про протиправність доводів апелянта щодо заниження позивачем доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), а саме: не включення до складу доходів в результаті взаємовідносин з СГД, які придбавали квіткову продукцію, 4 275 040,00 грн..

10.02.2011 року між ТОВ Квіткова поляна» (орендар) та ТОВ «Камелія-РР» (орендодавець) укладено договір оренди № б/н від, аналіз змісту якого свідчить, що даним договором прямо передбачена орендна оплата в розмірі 3 000,00 грн. на місяць, яка сплачується по закінченню дії цього договору. Отже, висновок про безоплатність орендних послуг є помилковим.

У відповідності до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Наявний в матеріалах справи договір оренди нотаріально не посвідчений, а тому у відповідності до вимог законодавства по своїй суті є неукладеним. Саме по собі існування договору оренди, за відсутності доказів його виконання не може свідчити про використання об'єкту оренду у господарській діяльності позивача. Більше того, відповідач сам зазначає, що в ході перевірки не були надані акти виконаних робіт, що підтверджує наведене вище.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи документів, які б свідчили про отримання позивачем орендних послуг свідчить про не використання позивачем орендованого приміщення.

З матеріалів справи також вбачається, що між ТОВ «Квіткова поляна» (замовник) та ТОВ «НВП «Пульсар-Плюс» (виконавець) було укладено договір № 01/01/12 від 01.01.2012 року про надання юридичних послуг та додаткову угоду від 06.04.2012 року № 1 до даного договору.

У відповідності до п.1.2 договору № 01/01/12, із врахуванням внесених додатковою угодою № 1 змін та доповнень до нього, замовник в порядку та на умовах, визначених договором, дає доручення, а виконавець зобов'язується відповідно до доручення замовника надавати йому за плату юридичні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, із застосуванням всіх законних та об'єктивних методів для захисту інтересів Замовника (Договору). Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість послуг складає 660 000,00 грн.

Крім того, 09.04.2012 року між адвокатом ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 28.10.204 року)з одного боку та ТОВ НВП «Пульсар-Плюс» (клієнт) з іншого боку, було укладено угоду про надання правової допомоги № 12/04-09-1.

На виконання угоди про надання правової допомоги на замовлення клієнта ТОВ НВП «Пульсар-Плюс» адвокатом проведена наступна правова робота стосовно ТОВ «Квіткова поляна»: перевірка відповідності чинному законодавству усіх договорів позивача; захист інтересів позивача в податкових органах та складання відповідей на вісім інформаційних запитів податкового органу; складання адміністративного позову та захист інтересів позивача в судах. Крім того, відповідно до довідки ТОВ «Квіткова поляна» № 13-3 від 16.02.2012 року вказане товариство задоволено якістю юридичного обслуговування адвокатом ОСОБА_1, як безпосереднім виконавцем послуг, і будь-які претензії відсутні.

Апеляційна інстанція не може не зауважити, що зобов'язання сторін за договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

В ході проведення перевірки ТОВ «Квіткова поляна» від Словянської ОДПІ Донецької області ДПС було отримано інформацію (акт від 24.07.2012 року № 43 /22-4/36615599 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Пульсар Плюс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період: липень 2011 року, жовтень 2011 року - червень 2012 року).

За результатами перевірки визнано правочини нікчемними, в тому числі з контрагентом - постачальником ТОВ «Квіткова поляна», а саме, ТОВ «НВП «Пульсар Плюс».

Таким чином, відповідачем на підставі актів перевірки інших податкових органів зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договором, укладеними між позивачем та його контрагентом не спрямовані на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі ст.. 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Виходячи з вимог ст. 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із ст. 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Наведене вище дає підстави судовій колегії погодитися з доводами суду першої інстанції щодо наявності достатніх доказів того, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в акті перевірки є помилковими.

Окрім того, апеляційна інстанція не може не зазначити наступне.

За ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна, складена у відповідності до вимог чинного законодавства.

В підтвердження виконання умов даного договору свідчать наявні в справі копії актів приймання-передачі, видаткових та податкових накладних.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Федотов І.В.