Постанова № 31914098, 04.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 р.Справа № 1570/5899/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Градовського Ю.М.,

Кравченко К.В.,

за участю секретаря судового засідання Худик С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

04.10.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «СВТК» (далі - ТОВ «СВТК») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2012 № 000102200 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 66 430 грн., в т.ч. за основним платежем - 66 429,00 грн., та штрафними санкціями - 1 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про нереальність господарських операції з контрагентами - ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіс-постач» у січні 2011 року ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявністю первинних бухгалтерських та податкових документів.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на законність та правомірній дій органу ДПІ при складанні акту перевірки від 18.06.2012 та прийнятті оскаржуваного повідомлення-рішення. На підставі викладеного, просив у позові відмовити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції в зв'язку з тим, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи наступне.

ТОВ "СВТК" зареєстровано, як юридична особа, на підставі рішення виконкому Іллічівської міської ради Одеської області 17.04.2002 року, з цього ж часу взято на податковий облік, з 15.05.2002 року зареєстровано платником ПДВ. За період, що перевірявся, основною діяльністю товариства була оптова торгівля (стор.2-3 акту перевірки).

В період з 07 по 11 червня 2012 року податковою інспекцією здійснена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «СВТК» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Солара», ТОВ «Інтерсервіс-постач», їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2011 року, за наслідками якої 18.06.2012 року складений акт № 980/22-0302/01/31886276.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту у січні 2011 року на 66 429 грн. у зв'язку із включенням до його складу сум ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Солара», ТОВ «Інтерсервіс-постач».

До таких висновків ДПІ прийшла внаслідок неможливості встановити факт виконання робіт по автоперевозці вантажу ТОВ «Солара» та поставки товару від ТОВ «Інтерсервіс-постач» в зв'язку із наявною податковою інформацію про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності. Крім того, ТОВ «Інтерсервіс-постач» не знаходиться за місцем реєстрації, з початку 2011 року не подає податкову звітність, мав господарські відносини із сумнівним контрагентом ПП «Агропрайд».

За висновками акту перевірки 04.07.2012 року ДПІ винесла податкове повідомлення-рішення № 000102200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на 66 430 грн., в т.ч. за основним платежем - 66 429,00 грн., та штрафними санкціями - 1 грн.

Податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, але скарга залишена без задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, погодився з позицією ДПІ про те, що наявних у позивача первинних документів недостатньо для підтвердження виконання контрагентами позивача договірних зобов'язань із здійсненням поставки товару, надання послуг.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок формування та нарахування податкового кредиту, суми якого в подальшому приймають участь при визначенні суми бюджетного відшкодування з ПДВ, встановлений пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, ст.198 ПК України, зокрема п.198.1- п.198.3 цієї статті.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (у разі не отримання податкової накладної).

В частині 2 цього ж пункту зазначено, що платник податку несе відповідальність лише в разі не підтвердження сум податку зазначеними цим пунктом документами на момент проведення перевірки податковим органом.

За обставинами справи позивач 18.11.2010р. уклав договір з ТОВ «Солара», відповідно до якого останнє зобов'язується експедувати вантажі позивача на території України.

Необхідній укладання такого договору була викликана виробничою необхідністю, а саме в зв'язку з покупкою у ВАТ «Кримський содовий завод» каменю та щебеню вапняного, піску природнього для будівельних матеріалів на підставі договору поставки від 21.12.2010р. № 40002233, та продажем зазначеного товару ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» на підставі договору від 09.02.2009р. № 49/9 (а.с.87-106).

На виконання укладеної угоди ТОВ «Солара» здійснив організацію перевозки каменю вапняного в період з 03 по 20 січня, з 21 по 28 січня 2011р. з ВАТ «КЗС» до ст.Красноперекопськ з роботою навантажника, в період з 08 по 21 січня, з 21 по 28 січня 2011р. - від ст.Нікель-Побужський до пункту розвантаження «Побужський феронікелевий комбінат», що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт від 21 та 28 січня 2011р., рахунками, податковими накладними № 184 від 20.01.2011р., № 185 21.01.2011р., № 186 від 28.01.2011р., № 187 від 31.01.2011р., всього на загальну суму 218 572 грн., в т.ч. ПДВ - 36 428,66 грн. (а.с.49-58).

ДПІ не посилається на невідповідність вимогам законодавству вищевказаних первинних документів, а також не заперечує проти того факту, що вказаний контрагент на момент проведення операцій із позивачем мав право на виписку податкових накладних і був зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Підставою для зменшення податкового кредиту позивача є лише висновок ДПІ про нереальність господарських операцій з ТОВ «Солара».

Спростовуючи доводи податкового органу, що вчинена господарська операція не спрямована на реальне настання наслідків, судова колегія зазначає, що на виконання договору з ТОВ «Солара» позивачем на рахунок зазначеного контрагента перераховано 218 572 грн., в т.ч. ПДВ - 36 428,66 грн., що свідчить про дійсний намір сторін на зміну їх майнового стану (а.с.148-149).

На підтвердження реальності господарської операції з ТОВ «Солара» позивачем до суду апеляційної інстанції також наданий лист ВАТ «Кримський содовий завод» від 24.05.2013р. № 18/595, яким підтверджена робота транспорту ТОВ «Солара» на території заводу у січні 2011р.

Зазначаючи про безтоварність господарської операції між позивачем та ТОВ «Солара», суд першої інстанції посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б могли підтвердити перевезення та відвантаження товару позивачу. При цьому, відповідач посилається на порушення позивачем пп.11.1 п.11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила № 363), який визначає, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Разом з тим, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Сам факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар, або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати по придбанню цього товару (послуг, робіт), до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Зазначені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається суд першої інстанції, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Суд першої інстанції також послався на результати документальної перевірки ТОВ «Солара», викладених в акті ДПІ Голосіївського району м.Києва від 28.07.2011р. № 845/3/23-40/36644195, зазначивши, що цим актом виявлена відсутність у вказаного контрагента складських, виробничих приміщень та транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів, а господарські операції цього контрагента мають ознаки безтоварності (стор.4-12 акту перевірки).

Вказавши на відсутність належним чином оформлених документів, які підтверджують факт надання послуг ТОВ «Солара», та врахувавши висновки вищезазначеного акту ДПІ стосовно ТОВ «Солара», суд першої інстанції дійшов висновку, що операції з надання послуг експедирування товару позивача не мають реального характеру, а відтак всі первинні документи від цього контрагента не доводять факту проведення таких операцій та не можуть підтверджувати правомірність формування валових витрат та податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з отримання послуг від ТОВ «Солара» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від них товарів чи послуг.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

У даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких дій, і не надає докази притягнення їх до відповідальності за такі дії.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Стосовно іншого контрагента позивача - ТОВ «Інтерсервіс-постач», з яким позивачем 03.11.2010р. укладений договір поставки товару, а саме меблів, на загальну суму 180 000 грн., в т.ч. ПДВ - 30 000 грн., ДПІ посилається на наявність податкової інформації про ненадання цим контрагентом позивача податкової звітності за 1 квартал 2011р., відсутність його за місцем розташування та наявністю операцій з сумнівним контрагентом у листопаді-грудні 2010р. - ПП «Агропрайд». Зазначена податкова інформація викладена в актах позапланових невиїзних перевірок ТОВ «Інтерсервіс-постач» ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровську від 18.03.2011р. № 785/23-307/37276482, від 05.04.2011р. № 1009/23-307/37276482, від 19.08.2011р. № 2758/23-307/37276483 (стор.12-23 акту перевірки).

Факт отримання товарів у ТОВ «Інтерсервіс-постач» в податковому обліку підтверджений позивачем видатковими накладними № 170 від 12.01.2011р., № 269 від 17.01.2011р., № 397 від 21.01.2011р., рахунками, податковими накладними № 170 від 12.01.2011р., № 269 від 17.01.2011р., № 397 від 21.01.2011р. Розрахунок за поставлений товар підтверджується випискою по рахунку (а.с.71-76, 146-147).

Позивачем до суду апеляційної інстанції наданий журнал-ордер і відомість по рахунку 1521 «Придбання основних засобів», які підтверджують, що станом на квітень 2013р. у позивача обліковуються меблі, придбані у ТОВ «Інтерсервіс-постач».

Матеріали справи містять постанову Дніпровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011р., що набрала законної сили 31.10.2011р., якою визнані неправомірними дії ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровську щодо невизнання податкової звітності за січень-березень 2011р., а також щодо висновків в актах перевірки від 18.03.2011 та 05.04.2011р., в т.ч. щодо правових відносин з ПП «Агропрайд».

Зокрема, судовим рішенням встановлено, що ТОВ «Інтерсервіс-Постач» при наданні податкових декларацій з ПДВ за січень-березень 2011р. дотримано вимоги ст.48 ПК України та Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА від 30.05.1997р. № 166. Також визначено, що податковим органом не доведена правомірність та законність висновків щодо нікчемності правочинів, зазначених в актах перевірки.

Зазначена постанова суду, враховуючи положення ст.72 КАС України, помилково не врахована судом першої інстанції, як доказ, який спростовує висновки ДПІ про відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Інтерсервіс-постач» податкової звітності за 1 квартал 2011р., а також щодо сумнівів з контрагентом ПП «Агропрайд».

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що оскільки позивач не мав безпосередніх господарських правовідносин з контрагентом свого контрагента - ПП «Агропрайд», сам по собі факт наявності в ланцюгах постачальників позивача підприємств з ознаками фіктивності, не може беззаперечно доводити «безтоварність» господарських операцій позивача.

Крім того, відповідачем не встановлена однорідність (тотожність) товару, якій ПП «Агропрайд» постачало своєму контрагенту ТОВ «Інтерсервіс-постач», а той в свою чергу -позивачу, в зв'язку з чим неможливо стверджувати про відсутність поставки товару від ТОВ «Інтерсервіс-постач» позивачу.

До того ж, перевірками ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровську встановлено, що загальна чисельність працюючих в ТОВ «Інтерсервіс-Постач» 14 осіб, підприємство має орендовані складські приміщення, що підтверджує спроможність даного контрагента позивача здійснити господарську операцію по поставці товару. За даними перевірок ТОВ «Інтерсервіс-постач» відобразив в податкові звітності господарську операцію з позивачем на повну суму ПДВ (стор.15 акту перевірки).

Відсутність ТОВ «Інтерсервіс-постач» за місцезнаходженням встановлена податковим органом вже після здійснення господарської операції з позивачем, тому не може враховуватись як доказ нереальності господарської операції з ТОВ «СВТК».

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, судова колегія вважає, що висновки відповідача, а також суду першої інстанції про фіктивність господарських операцій і, як наслідок, неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіс-постач» за січень 2011 року, не відповідають обставинам справи, є такими, що не підтверджені належними доказами, в зв'язку з чим винесене на підставі цього акту перевірки спірне податкове повідомлення-рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.202 КАС України через невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким позовні вимоги задовольняє в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207,254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову про задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Одеської області Державної податкової служби від 04.07.2012 № 000102200 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 66 430 грн., в т.ч. за основним платежем - 66 429,00 грн., та штрафними санкціями - 1 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «СВТК» судовий збір в розмірі 677,28 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: Ю.М.Градовський

Суддя: К.В.Кравченко