Постанова № 3191240, 16.10.2008, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16

тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"16" жовтня 2008 р. Справа № А20/200-07/6

Господарський суд Київської області у складі судді Маляренко А.В. при секретарі судового засідання Поліщук О.Д. розглянув адміністративну справу

за позовом

Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Тетіїв

до

1. Закритого акціонерного товариства «Тетіївська агропромислова компанія», м. Тетіїв;

2. Приватного підприємства «Постачмашкомплект», м. Луганск

про

визнання договору недійсним та стягнення 595 358,00 грн.

Представники:

від позивача

Миронюк О.О. (довіреність № 1010/9/10 від 14.10.2008 року)

від відповідача:

1. Іванченко О.І. (довіреність № б/н від 08.06.2007 року)

2. не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області звернулась до суду з позовом до 1. Закритого акціонерного товариства «Тетіївська агропромислова компанія»2. Приватного підприємства «Постачмашкомплект»про визнання договору від 15.10.2004 року № 4 на придбання кукурудзи на суму 56 250,00 грн. та договір від 25.10.2004 року № 11 на придбання ячменю на суму 540 000,00 грн. недійсними, зобов’язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти, отримані за договорами на загальну суму 595 358,00 грн. та стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 595 358,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 207 та статті 208 Господарського кодексу України з огляду на те, що на підставі оспорюваних договорів на протязі 2004р. Закритого акціонерного товариства «Тетіївська агропромислова компанія»отримала продукцію від Приватного підприємства «Постачмашкомплект»загалом на суму 595 358,00 грн. Проте, постановою господарського суду Луганської області від 24.03.06р. у справі № 10/54 пн-ад визнано недійсними: запис від 10.07.2004 р. № 1 382 102 0000 000003 про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності Приватного підприємства «Постачмашкомплект», припинено юридичну особу Приватного підприємства «Постачмашкомплект». При цьому, господарським судом луганської області 23.03.2006 року в якості свідка було допитано Дем’яненко О.В. Він пояснив, що йому невідомо нічого з приводу створення і реєстрації ПП «Постачмашкомплект», не пам’ятає щоб підписував будь –які документи, пов’язані з реєстрацією ПП «Постачмашкомплект». Також пояснив, що ніяких договорів від імені ПП «Постачмашкомплект»не укладав, податкові декларації не подавав, печатку не отримував, рахунки в банках не відкривав. Пояснити хто міг скористатися його паспортом та ідентифікаційним кодом не знає. Про діяльність ПП «Постачмашкомплект»йому нічого невідомо. Враховуюче викладене суд вирішив, що реєстрація ПП «Постачмашкомплект», здійснена невідомими особами.

Відповідач 1 –ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” надало заперечення на даний адміністративний позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ДПІ повністю з огляду на наступне:

- сам факт скасування реєстраційного запису не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених цією юридичною особою з моменту його державної реєстрації;

- відповідач 1 являється добросовісним покупцем і не може відповідати за податкові зобов’язання будь-яких інших юридичних і фізичних осіб (продавців, постачальників), в тому числі відповідача 2;

- ухилення однієї з сторін від сплати податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб’єкта підприємницької діяльності, що ухиляється від такої сплати.

Представники відповідача-2 у судове засідання не з’явились, відзиву на позовну заяву не надіслали, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином ухвалами та повістками суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Постачмашкомплект» протягом 2004р. поставило ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія» товар, а саме: кукурудзу та ячмінь, загалом на суму 595 358,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПП «Постачмашкомплект»займалося підприємницькою діяльністю з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме не уповноважені особи здійснювали діяльність від його імені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

В матеріалах справи наявні підтвердження факту виконання обома сторонами згаданих право чинів (податкові накладні, виписки банку).

Присутній у судовому засіданні представник 1-го відповідача надав суду усні пояснення також підтвердив факт виконання обома сторонами згаданих правочинів.

До матеріалів справи залучена копія постанови господарського суду Луганської області від 24.03.06р. у справі № 10/54 пн-ад визнано недійсними: запис від 10.07.2004 р. № 1 382 102 0000 000003 про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності Приватного підприємства «Постачмашкомплект», припинено юридичну особу Приватного підприємства «Постачмашкомплект». Постанова суду обґрунтована тим, що Дем’яненко О.В. невідомо нічого з приводу створення і реєстрації ПП «Постачмашкомплект», не пам’ятає щоб підписував будь –які документи, пов’язані з реєстрацією ПП «Постачмашкомплект». Також пояснив, що ніяких договорів від імені ПП «Постачмашкомплект»не укладав, податкові декларації не подавав, печатку не отримував, рахунки в банках не відкривав. Пояснити хто міг скористатися його паспортом та ідентифікаційним кодом не знає. Про діяльність ПП «Постачмашкомплект»йому нічого невідомо. Враховуюче викладене суд вирішив, що реєстрація ПП «Постачмашкомплект», здійснена невідомими особами.

Відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Тетіївська міжрайонна державна податкова інспекція скориставшись наданими їй повноваженнями звернулась до господарського суду з позовом про визнання угод на постачання ячменю від 25.10.2004 року № 11 та кукурудзи фуражної від 15.10.2004 року № 04 недійсними на підставі статті 207 Господарського кодексу України, і як наслідок про зобов’язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти отримані за договорами на загальну суму 595 358,00 грн. та стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 595 358,00 грн. з огляду на приписи статті 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписами ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно приписів статей 207, 208 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, при вчиненні спірних правочинів з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Зокрема, при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені ПП «Постачмашкомплект».

Проте, МДПІ –як позивач у даній справі не довів наявність цих трьох обставин, зокрема: наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням господарського суду про визнання недійсними запису про державну реєстрацію, оскільки у рішенні Господарського суду Луганської області предметом дослідження була саме відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства та порушення вимог закону при проведенні державної реєстрації підприємства, а не наявність умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності. Сам факт визнання недійсним запису ПП «Постачмашкомплект» не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації. При цьому Відповідач 1 враховує той факт, що згадане рішення винесене 24.03.06р., тобто після укладання оспорюваних угод.

Обставини, що встановлені судовим рішення у цивільній справі, яке набрало законної сили, згідно ч. 1 статті 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 2 статті 18 Закону України “Про держану реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення правочинів ПП «Постачмашкомплект»було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

Стосовно посилання податкової інспекції на наявність умислу з боку ПП «Постачмашкомплект» щодо укладання договору з метою суперечною інтересам держави та суспільства, яка полягала, у тому, що останній займався підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства слід зауважити наступне:

В матеріалах справи відсутні докази наявності у ПП «Постачмашкомплект»податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникли внаслідок вчинення спірних правочинів. До справи не надано рішень ДПС про донарахування ПП «Постачмашкомплект» податкових зобов’язань, податкових повідомлень, які б підтверджували наявність податкового боргу у відповідача 2, про умисел якого стверджує позивач, в. т.ч. внаслідок укладання спірних правочинів.

Залучена до матеріалів справи копія акта перевірки від 05.07.2005р. № 26-35/30117282 позапланової комплексної документальної перевірки ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2004р. по 01.04.05р., не свідчить про наявність умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, саме у відповідача-2, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу про визначення податкових зобов’язань ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” саме за спірними угодами з ПП «Постачмашкомплект».

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

Ухилення однієї з сторін від сплати податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб’єкта підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що за умови встановлення під час перевірки посадовими особами ДПС порушень податкового законодавства, неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової відповідальності до такого суб’єкта.

При цьому судом враховуються приписи ч. 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Отже, твердження позивача про суперечність спірних угод інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Викладені обставини не доводять факт укладання угод з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, за умови недоведеності з боку податкової служби умислу у ПП «Постачмашкомплект»при укладанні оспорюваних угод з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Окрім того, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі статей 207 та 208 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні статей 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з позовних матеріалів, спірні договори були укладені відповідачами у 2004 році.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки позивач звернувся до суду 22.05.2007р., тобто більш як через два роки після вчинення відповідачем-2, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд дійшов висновку про пропущення строків для застосування до відповідачів адміністративної санкції у вигляді конфіскації.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідача 2.

За огляду на викладене, позовні вимоги Тетіївської МДПІ про визнання договору від 15.10.2004 року № 4 на придбання кукурудзи на суму 56 250,00 грн. та договір від 25.10.2004 року № 11 на придбання ячменю на суму 540 000,00 грн. недійсними, зобов’язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти, отримані за договорами на загальну суму 595 358,00 грн. та стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 595 358,00 грн., задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 71, 94, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського адміністративного суду через господарський суд Київської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня складення у повному обсязі та наступної подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана без подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду, якщо скарга подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги у встановлений строк постанова суду набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а постанови суду - без змін.

Суддя Маляренко А.В.