Ухвала суду № 31911570, 04.06.2013, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1915/19781/2012Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/534/13 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 37

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Щавурської Н.Б.

суддів - Фащевської Н. Є., Гурзеля І. В.,

при секретарі - Дудіна Т.В.

з участю сторін - апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2010 року позивач ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 21445,90 грн., заподіяної відповідачем, внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) застрахованого автомобіля марки Volvo д.н.з. НОМЕР_2, належного на праві власності ОСОБА_3, посилаючись на те, що 04 грудня 2006 року на 107 кілометрі автодороги Львів-Кіровоград-Знам'янка трапилася ДТП за участю вказаного автомобіля під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки "Renault" д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1, внаслідок порушення вимог п.п. 11.4, 12.1 Правил дорожнього руху України яким відбулося зіткнення та пошкодження транспортних засобів. 06 квітня 2007 року постановою Тернопільського міськрайонного суду провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. 04 грудня 2006 року до позивача звернувся страхувальник із заявою про пошкодження транспортного засобу та настання страхового випадку відповідно до договору страхування № 021.03111.08. 02 березня 2007 року позивач на підставі страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 21 445,90 гривень на користь страхувальника ОСОБА_3 - власника автомобіля марки Volvo д.н.з. НОМЕР_2. Зважаючи на те, що винним у дорожньо-транспортній пригоді є відповідач, позивач просив позовні вимоги задовольнити та стягнути із ОСОБА_1 в порядку регресу сплачену суму страхового відшкодування в сумі 21445,90 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 01.03.2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року вищевказані рішення подані справі скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При повторному розгляді рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року позов ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 В користь ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ України" 21445 грн. 90 коп. грошового відшкодування в порядку регресу заподіяної внаслідок ДТП шкоди. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідач ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду Тернопільської області.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні вимог позивача, посилаючись на недоведеність його вини у дорожньо-транспортній пригоді.

Апелянт зазначає, що справа про ДТП з його участю не розглядалася і факт наявності вини в його діях у вчиненні ДТП не перевірявся.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу, суд першої інстанції виходив з того, що саме з вини відповідача спричинено дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої іншому учаснику ДТП ОСОБА_3 "Страховою компанією "ПЗУ України" було здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 21445 грн. 90 коп.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки вони достатньо мотивовані, відповідають нормам матеріального та процесуального права та ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, судом установлено, що 4 грудня 2006 року на 107 кілометрі автодороги Львів-Кіровоград-Знам'янка сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Volvo" під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки "Renault" під керуванням ОСОБА_1, внаслідок чого відбулося зіткнення та пошкодження транспортних засобів.

Власником транспортного засобу марки "Volvo FN 12-380" д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_3.

Позивачем на підставі договору страхування було сплачено страхове відшкодування ОСОБА_3 у розмірі 21445,90 грн.

Відповідно до ч.1. ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч.2 ст.1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі..

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У ч.1 ст. 1191 ЦК України закріплено положення відповідно до яких особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний протокол складено відносно ОСОБА_1 за порушення ним п.12.1,12.2 Правил Дорожнього руху, що призвело до вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 06 квітня 2007 року адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП України провадженням закрито у зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Апелянтом вищевказану постанову Тернопільського міськрайонного суду не оскаржено.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В підтвердження доводів апеляційної скарги, зокрема, відсутності вини у вчиненні ним дорожньо-транспортної пригоди чи наявність вини іншого учасника у ДТП, ОСОБА_1 не надано жодних належних чи допустимих доказів.

У зв'язку зі знищенням за строками зберігання як відмовного матеріаліу по факту вчинення 04.12.2006 року ДТП ОСОБА_1, так і адміністративної справи відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.124 КупАП, проведення у справі автотехнічної чи транспортно-трасологічної експертиз при наявності відповідних клопотань з боку відповідача у даний час не представляється можливим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що презумпція вини, передбачена ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України у деліктних правовідносинах, в процесі розгляду даної справи відповідачем ОСОБА_1 не спростована, а тому є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують; рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, немає.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п. 1, 308 ч.ч. 1, 2; 313 ч. 1, 314 ч. 1 п. 1, 315 ч.ч. 1,2, 317 ч.1, 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська