Постанова № 31909937, 17.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа№ 5011-33/7744-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Остапенка О.М.

за участю представників:

від позивача - Ареф'єв А.Ю., представник за довіреністю № б/н від 13.05.2013;

від відповідача - Богаченко М.М., представник за довіреністю № 790/11.5.2 від 21.10.2011;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ ГРУП-Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 у справі №5011-33/7744-2012 (суддя Мудрий С.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ ГРУП-Україна" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача "New Holland Kobelko Construction Machinery S.p.A." про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРМ ГРУП-Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсним договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, додаткового договору № 1 від 15.06.2007 року до договору № 10- 0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, додаткового договору № 2 від 18.01.2008 року до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, договору № 3 від 23.02.2009 року про внесення змін до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, договору № 4 від 17.06.2009 року про внесення змін до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, договору № 5 від 30.09.2009 року про внесення змін до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, договору № 6 від 02.03.2010 року про внесення змін до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, договору №7 від 01.09.2010 року про внесення змін до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, договору № 8 від 17.08.2011 про внесення змін до договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю "АРМ-Груп Україна" та відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", а також про визнання недійсною гарантії від 05.03.2007 року, виданої у формі свіфт-повідомлення відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" на користь "Нью Холланд Кобелко Констракшн Мапіінері С.п.А.".

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2013 у справі № 5011-33/7744-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року та додаткових угод до нього.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "АРМ ГРУП-Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 у справі № 5011-33/7744-2012 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що договір № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року укладено позивачем під впливом помилки.

Позивач посилається на те, що договір гарантії укладено останнім під впливом помилки, оскільки він по суті є кредитним договором, хоча, як зазначає апелянт, він мав намір укласти саме договір гарантії.

Крім цього, апелянт зазначає про те, що підписуючи договір гарантії, умови якого були викладені на український мові, представник позивача погоджувався саме з даними умовами договору, які і були йому зрозумілі.

Проте, Додаток №1 до договору було укладено на англійській мові, якою представник позивача не володіє.

Таким чином, апелянт зазначає про те, що умови викладені в Додатку №1 до договору гарантії не були зрозумілі позивачу, оскільки їх було викладено на англійській мові, а отже даний додаток укладено під впливом помилки.

За таких обставин, позивач вважає, що договір № 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 17.06.2013 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Третя особа не скористалась правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином: ухвала суду від 28.05.2013, якою розгляд даної справи було відкладено на 17.06.2013 отримана безпосередньо представником третьої особи.

Крім цього, третьою особою надані пояснення по суті апеляційної скарги, отже її позиція є викладеною та зрозумілою.

Виходячи з наведеного, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк (Україна)", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (гарант за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "АРМ Груп-Україна" (принципал за договором) 05.03.2007 року укладено договір № 10-0603/46Г-07 про надання банківської гарантії.

Крім цього, сторонами укладено договори про внесення змін до договору № 10-0603/46Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року, а саме: № 1 від 25.06.2007 року, № 2 від 18.01.2008 року, № 3 від 23.02.2009 року, № 4 від 17.01.2009 року, №5 від 30.09.2009року, № 6 від 02.03.2010 року, № 7 від 01.09.2010 року, № 8 від 17.08.2011 року.

Відповідно до п.1.1 договору № 6 від 02.03.2010 року про внесення змін до договору гарантії, гарант в забезпечення принципалом своїх зобов'язань перед компанією "New Holland Kobelko Construction Machinery S.p.A.", яка є юридичною особою за законодавством Італії (бенефіціар за договором), за договором імпортера та дистриб'ютора б/н від 15.10.2006 року з усіма додатками та змінами, що були укладені протягом його дії (основне зобов'язання), зобов'язується протягом 2-х банківських днів з дати виконання принципалом умов п.п.5.1.1. та 5.1.2. цього договору, надати бенефіціару безвідкличну банківську гарантію за формою, наведеною у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною складовою частиною, а принципал зобов'язується у випадку сплати гарантом будь-яких сум бенефіціару за гарантією та/або за основним зобов'язанням, прийняти, належним чином використати та повернути гаранту кредит, наданий у вигляді мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії (далі - кредит), а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у повному обсязі, на умовах та в строки, передбачені даним договором.

Загальна заборгованість по гарантії та по кредиту не повинна перевищувати еквівалент 1 500 000,00 євро (п.1.2 договору).

Згідно з п.п. 3.1., 3.2. договору № 7 від 01.09.2010 року про внесення змін до договору гарантії, у випадку сплати гарантом будь-яких сум на користь бенефіціара за гарантією та/або основним зобов'язанням та/або настання строків сплати коштів за основним зобов'язанням, передбачених п. 5.1.16. цього договору, гарант надає принципалу кредит в сумі, сплаченій на користь бенефіціара, та/або несплачених сум, передбачених п. 5.1.16. цього договору, але не більше 1 500 000,00 євро, з можливістю надання кредиту в євро та гривні, а принципал зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути гаранту кредит не пізніше 20.01.2011 року, сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі та строки, зазначені у п. 6.2. цього договору, а також виконати в повному обсязі інші зобов'язання на умовах та в строки, визначені цим договором. Надання кредиту здійснюється частинами в межах встановленого п. 3.1. договору ліміту, зі строком повернення кожного траншу в кінці строку кредитування

Положеннями п.п. 3.3-3.6 договору № 6 від 02.03.2010 року про внесення змін до договору гарантії передбачені зміст та умови надання кредиту, а саме:

- цільове використання кредиту - виконання зобов'язань принципалом перед гарантом відповідно до цього договору (п. 3.3.1.); розрахунки за основним зобов'язанням (п.3.3.2.);

- надання кредиту принципалу здійснюється у безготівковій формі з дотриманням наступних умов: без будь-яких додаткових запитів принципала та/або укладання договорів, у разі отримання від бенефіціара письмової вимоги про сплату грошової суми відповідно до гарантії, виданої на підставі цього договору (п.3.4.1.); транш в сумі 500 000,00 євро надається в строк по 04.03.2010 року включно з метою здійснення сплати за основним зобов'язанням (п.3.4.2.); наступні транші надаються на виконання принципалом зобов'язань за цим договором (п.3.4.3.);

- кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів у валюті кредиту на рахунок покриття за гарантією, наданою відповідно до цього договору, для подальшого використання за цільових призначенням;

- датою надання кредиту є дата списання кредиту з позичкового рахунку (п.3.6.).

Позивач, вважаючи, що договір гарантії та додаткові договори до нього суперечать нормам чинного законодавства звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору№ 10-0603/46 Г-07 про надання банківської гарантії від 05.03.2007 року та та додаткових угод до нього.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір гарантії укладено останнім під впливом помилки, оскільки він по суті є кредитним договором, хоча, як зазначає позивач, він мав намір укласти саме договір гарантії.

Крім цього, позивав вказував на те, що підписуючи договір гарантії, умови якого були викладені на український мові, представник позивача погоджувався саме з даними умовами договору, які і були йому зрозумілі.

Проте, Додаток №1 до договору було укладено на англійській мові, якою представник позивача не володіє.

Таким чином, позивач зазначав про те, що умови викладені в Додатку №1 до договору гарантії не були йому зрозумілі, а отже даний додаток також укладено під впливом помилки та підлягає визнанню недійсним.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, оскаржуваний договір є змішаним, оскільки містить в собі елементи як кредитного договору, так і договору, що передбачає видачу гарантії.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Доводи апелянта про те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ Груп-Україна" Ульянов П.М., не володіє англійською мовою, а Додаток № 1 до договору укладено саме на мові незрозумілій останньому, тобто, як зазначає апелянт, під впливом помилки, а отже договір гарантії та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Згідно з п. 19. постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Тобто, уповноважений представник позивача (Ульянов П.М.) підписавши договір гарантії, а також Додаток № 1 до нього погодився з умовами викладеними в оскаржуваних правочинах.

Також, слід зазначити, що вищезазначений представник позивача, підписуючи оскаржуваний Додаток № 1, умови якого викладені на незрозумілій для нього мові мав змогу відмовитися від підписання останнього або підписати тільки після того, як буде зроблено офіційний переклад даного документа.

Проте, будь-яких заперечень позивачем при підписанні оскаржуваних правочинів зроблено не було.

Крім цього, доводи апелянта про те, що договір гарантії укладено останнім під впливом помилки, оскільки він по суті є кредитним договором, хоча, як зазначає позивач, він мав намір укласти саме договір гарантії, також підлягають відхиленню за необґрунтованістю, з наступних підстав.

Як вже зазначалось вище, сторони вільні в укладені договору.

Підписуючи договір, сторона таким чином погоджується з його умовами та зобов'язується їх виконувати.

Укладення змішаних договорів не суперечить нормам чинного законодавства.

Крім цього, укладенням договору гарантії жодних прав позивача порушено не було.

Отже, його посилання на те що, договір гарантії укладено позивачем під впливом помилки є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Відхиляються судом і доводи представника апелянта про те, що договір було підписано керівником через юридичну неосвідченість.

Відповідно до положень п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" помилка внаслідок власного недбальства не є підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, доводи апелянта не можуть бути як підставою для визнання недійсним договору гарантії та додаткових угод до нього, так відповідно і підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" позивачу підлягає поверненню зайво сплачена ним сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 573 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ ГРУП-Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 у справі № 5011-33/7744-2012- без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "АРМ ГРУП-Україна" (м. Київ, вул. Звіринецька, б. 63, код за ЄДРПОУ 33745560) з Державного бюджету України зайво сплачену ним суму судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 573 грн. 50 коп., яка була сплачена відповідно до квитанції від 29.01.2013 р. № 108. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду.

4. Матеріали справи № 5011-33/7744-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Остапенко О.М.