Постанова № 31908906, 10.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 р. Справа №805/5634/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 09 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Зінченка О.В.,

при секретарі судового засідання Ковиліній А.А.,

з участю представників:

позивач - Чебаненка Є.О.,

відповідача - Петренка О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені у загальному розмірі 14 836 751,57 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, відділення Фонду) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі - відповідач, ДП «Донецька залізниця») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені у загальному розмірі 14 836 751,57 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» від 31 січня 2007 року за № 70 не виконав нормативи по створенню 325 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 60 942 осіб, тобто на підприємстві повинно бути працевлаштовано 2 438 інвалідів, а фактично, за даними звіту працювало 2 113 інвалідів. Отже, у відповідності до приписів законодавства відповідач не виконав норматив по створенню 325 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, становить 14 830 819,25 грн. Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій своєчасно не сплатив, йому нарахована пеня у розмірі 5 932,32 грн. На підставі викладеного, просив суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у загальному розмірі 14 836 751,57 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідач, не визнавши позовні вимоги, надав суду письмові заперечення на позовну заяву (том 1 арк. справи 17-24), в яких вказав, що обов'язок підприємства (Донецької залізниці) щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком добирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування - Державну службу зайнятості. Крім того, у позовній заяві позивач не доводить, що органи і підприємства, які мають опікуватися зайнятістю працездатних інвалідів, що потребують працевлаштування і проживають на території місцевої громади, з'ясували причини інвалідності та місце отримання інвалідності, можливості місцевих підприємств з організації робочих місць для інвалідів, урахування відповідної нозології, побажань самих інвалідів та інших аспектів забезпечення зайнятості конкретних людей-інвалідів.

Стосовно нарахування позивачем суми адміністративно-господарських санкцій відповідач зазначив, що правовідносини, які виникають між фондом та підприємством важко назвати цивільно-правовими, господарськими чи адміністративно-управлінськими або податковими. Отже, для стягнення з підприємства штрафної санкції слід виходити із загальнотеоретичних норм щодо відповідальності за порушення зобов'язань і пошуку в діях (чи бездіяльності) підприємства складу правопорушення з метою застосування до підприємства юридичної відповідальності у вигляді штрафних санкцій. Більш того, до складових елементів правопорушення належить вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та наслідками. Отже, враховуючи наведене, позивач всупереч вимогам частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві не визначає наявності вини відповідача, а саме те, що відповідач внаслідок своєї діяльності або бездіяльності повинен сплатити адміністративно-господарські санкції на загальну суму 14 836 751,57 грн., а також причинно-наслідкового зв'язку між порушенням закону, яке на думку позивача здійснила залізниця, та наслідками. Позивачем жодним чином не зазначено чи перебували на обліку в управліннях соціального захисту населення, районних центрів зайнятості інваліди, які виявили бажання працювати та які за станом свого здоров'я можуть працювати на залізничному транспорті.

Таким чином, застосування адміністративно-господарських санкцій за відсутності самого факту знаходження на обліку осіб інвалідів, що виявили бажання працювати, є неможливим та суперечить загальним принципам права покладення юридичної відповідальності на особу.

Крім викладеного, в запереченнях зазначено, що інваліди безпосередньо не звертались до залізниці для працевлаштування. Місцеві органи захисту населення, як і громадські організації інвалідів, не надавали пропозицій щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості.

Також, Закон України «Про залізничний транспорт», що містить спеціальні норми, передбачає інший порядок обчислення 4 відсотків робочих місць для працевлаштування інвалідів. Це обумовлено особливостями умов праці залізничників, оскільки залізниця є джерелом підвищеної небезпеки, встановленням для ряду професій жорстких критеріїв відбору за станом здоров'я, що обумовлює неможливість використання праці інвалідів по ряду професій. Станом на 01 січня 2012 року ДП «Донецька залізниця» було створено додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів, крім того на залізниці станом на 01 січня 2012 року вже працевлаштовано 2 113 інвалідів. Таким чином, на залізниці створені умови для працевлаштування 2 701 інваліда, що навіть на 263 робочих місця більше чотирьохпроцентного нормативу.

Крім того, всі структурні підрозділи ДП «Донецька залізниця» щомісячно подавали до місцевих центрів зайнятості «Звіт про наявність вакансій» по формі 3-ПН, де вказували про наявність вільних робочих місць на його підприємствах та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, але центри зайнятості не направляли для працевлаштування інвалідів. Таким чином, відповідач вважає, що вжив всіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266, є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу.

Згідно пункту 4 зазначеного Положення основними завданнями Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів; виконання програм щодо соціального захисту інвалідів.

Також, відповідно до пункту 5 цього ж Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до пункту 12 зазначеного Положення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, і діє на підставі Положення про Донецьке відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідач - Державне підприємство «Донецька залізниця» є юридичною особою, яка підпорядкована Державній адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» Міністерства інфраструктури України. Зареєстрована виконавчим комітетом Донецької міської ради 18 травня 1998 року, код ЄДРПОУ 01074957.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 19 зазначеного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Крім того, у частині 4 статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт», норми якого є переважними для організацій і підприємств залізничного транспорту, до яких належить ДП «Донецька залізниця», встановлено, що створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами та організаціями залізничного транспорту загального користування в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих у підсобно-допоміжних роботах.

Як вбачається зі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, що поданий відповідачем позивачу, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 60 942 осіб (фактично за рік - 10 308 осіб), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 113 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 2 438 осіб (фактично за рік - 412 осіб) (том 1 арк. справи 8).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом з тим, у постанові судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 21-2151во09 викладено висновок про те, що нарахування адміністративно господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічні обставини викладені в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2010 року № 10/72/21-554во10 за винятковими обставинами за скаргою відкритого акціонерного товариства «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького» у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, а також його структурними підрозділами і філіями, кількість яких складає 158 одиниць, до центрів зайнятості кожного місяця протягом 2012 року надавались звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів, що підтверджується довідками центрів зайнятості про підтвердження надання звітності. Дана інформація розміщувалася на інформаційних дошках у центрах зайнятості. Також відповідачем на адресу Управління праці та соціального захисту населення направлялись листи про направлення громадян до відокремлених підрозділів ДП «Донецька залізниця», яким у відповідності до чинного законодавства встановлена інвалідність для укомплектовування робочих місць. За наслідками здійснених заходів протягом 2012 року відповідачем працевлаштовувалися інваліди, про що свідчать звіти за формою 5-ПН про прийнятих працівників та довідки до акту огляду МСЕК (том 1 арк. справи 56-250, том 2 арк. справи 1-250, том 3 арк. справи 1-250, том 4 арк. справи 1-250, том 5 арк. справи 1-250, том 6 арк. справи 1-208, том 7 арк. справи 1-250, том 8 арк. справи 1-250, том 9 арк. справи 1-250, том 10 арк. справи 1-84).

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач відмовив у працевлаштуванні на посаду кур'єр лише одній особі - інваліду через невідповідність вимогам, що підтверджено відомостями, наданими Донецьким міським центром зайнятості (том 1 арк. справи 29).

Проте, всі вищенаведені заходи не призвели до позитивних результатів щодо виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, відповідачем було вжито усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування інвалідів, за таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до нього санкцій за незайняті інвалідами робочі місця.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені у загальному розмірі 14 836 751,57 грн., не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

З огляду на наведене, керуючись статтями 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені у загальному розмірі 14 836 751,57 грн., - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 10 червня 2013 року.

Повний текст постанови складений 14 червня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зінченко О.В.