Постанова № 31908439, 05.06.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05 червня 2013 року (14 год. 45 хв.) Справа № 808/4543/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - Вініченко С.В., Прошиної С.В.,

відповідача - Ратієва Д.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

30.04.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (далі - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкове повідомлення-рішення №0000242620 від 24.04.2013, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, грудень 2010 року на суму 360 грн., №0000252620 від 24.04.2013, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1463 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 369 грн., №0000262620 від 24.04.2013, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2010 року на суму 344 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 86 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки від 08.04.2013 №169/26-2/00186542 (далі - Акт перевірки) відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 24.04.2013 №0000242620, за яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, грудень 2010 на суму 360,00 грн., №0000252620, за яким позивачу було збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1463,00 грн. та застосовано штрафну санкцію - 369,00 грн. та №00003952302, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2010 на суму 344,00 грн. та застосовано штрафну санкцію - 86,00 грн. Позивач вважає висновки відповідача, зроблені в Акті перевірки, щодо наявності з боку позивача порушень вимог податкового та цивільного законодавства необґрунтованими та безпідставними. Надані позивачем до перевірки документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують реальність правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ «Укріндустрія».

Ухвалою від 30.04.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 20.05.2013.

За клопотанням позивача судовий розгляд було відкладено на 28.05.2013.

Ухвалою від 28.05.2013 за клопотанням представника відповідача провадження у справі було зупинене до 05.06.2013.

Ухвалою від 05.06.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 05.06.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що правочини між позивачем та ТОВ «Укріндустрія» є реальними, не суперечать закону, є повністю виконаними і зафіксованими належними та правильно оформленими первинними документами. Первинні документи підтверджують факти здійснення поставок товару, рух і використання якого в господарські діяльності підтверджується іншими первинними документами. Зазначає, що враховуючи невеликі обсяги поставки продукції, постачання продукції здійснювалось на склад покупця, постачальник здійснював доставку продукції власним автотранспортом на склад позивача, у зв'язку з чим договір на перевезення продукції автомобільним транспортом чи іншим видом транспорту не укладався. Також, зазначає, що правочини укладені позивачем з ТОВ «Укріндустрія» жодним законом, чи іншими нормативно правовими актами, не визначені недійсними, тому вважатися нікчемними не можуть. Зазначає, що ним правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, які були сплачені на користь постачальника ТОВ «Укріндустрія», оскільки були придбані товари, необхідні для забезпечення основного виду господарської діяльності позивача. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ «Укріндустрія». З аналізу наявної у відповідача податкової інформації відповідач дійшов висновку про те, що товар, який був придбаний позивачем у ТОВ «Укріндустрія», походить від ПП «Таір-Д» та ПП «Торговий дім Альфа буд». В ході проведення перевірки достовірності формування податкового кредиту з ПДВ ТОВ «Укріндустрія» під час здійснення господарських відносин з ПП «Таір-Д» та ПП «Торговий дім Альфа буд» і податкових зобов'язань по ланцюгу постачання, встановлено відсутність фактичного відвантаження товарів ПП «Таір-Д» і ПП «Торговий дім Альфа буд» на адресу ТОВ «Укріндустрія», що свідчить про неправомірне формування ТОВ «Укріндустрія» податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаєминах з ПП «Таір-Д» і ПП «Торговий дім Альфа буд». Зазначає, що до перевірки позивачем не надано транспортні документи, що засвідчують транспортування товару від постачальника до покупця, що свідчить про відсутність фактичного відвантаження від контрагента ТОВ «Укріндустрія». В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування продукції та сертифікатів походження товарі. Також, зазначає, що у позивача було відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ «Укріндустрія». Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 05.06.2013 було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Судом досліджені ті операції позивача із ТОВ «Укріндустрія», які вплинули на прийняття оскаржуваних рішень, тобто операції позивача з ТОВ "Укріндустрія" за періоди червень-грудень 2010 року та серпень 2012 року.

22.06.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товари в асортименті на загальну суму 5973,92 грн., в тому числі ПДВ 995,65 грн., що підтверджується рахунком №218 від 22.06.2010, видатковою накладною від 22.06.2010 №181, прибутковими ордерами №№294 та 309 та податковою накладною №209 від 22.06.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №165593 від 12.07.2010 та випискою банку від 12.07.2010.

12.07.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товари в асортименті на загальну суму 1698,40 грн., в тому числі ПДВ 283,07 грн., що підтверджується рахунком №258 від 12.07.2010, видатковою накладною від 12.07.2010 №202, прибутковими ордерами №320 та податковою накладною №237 від 12.07.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №165880 від 19.07.2010 та випискою банку від 20.07.2010.

16.08.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товар на загальну суму 1350,00 грн., в тому числі ПДВ 225,00 грн., що підтверджується рахунком №322 від 16.08.2010, видатковою накладною від 16.08.2010 №251, прибутковим ордером №396 та податковою накладною №294 від 16.08.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №169383 від 06.10.2010 та випискою банку від 06.10.2010.

30.09.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товар на загальну суму 270,00 грн., в тому числі ПДВ 45,00 грн., що підтверджується рахунком №379 від 30.09.2010, видатковою накладною від 30.09.2010 №289, прибутковим ордером №468 та податковою накладною №350 від 30.09.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №170345 від 25.10.2010 та випискою банку від 25.10.2010.

26.10.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товари в асортименті на загальну суму 378,60 грн., в тому числі ПДВ 63,10 грн., що підтверджується рахунком №429 від 26.10.2010, видатковою накладною від 26.10.2010 №321, прибутковим ордером №492 та податковою накладною №395 від 26.10.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №170944 від 08.11.2010 та випискою банку від 09.11.2010.

29.10.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товар на загальну суму 63,00 грн., в тому числі ПДВ 10,50 грн., що підтверджується рахунком №437 від 29.10.2010, видатковою накладною від 29.10.2010 №326, прибутковим ордером №500 та податковою накладною №404 від 29.10.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №171117 від 08.11.2010 та випискою банку від 09.11.2010.

30.11.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товари в асортименті на загальну суму 412,08 грн., в тому числі ПДВ 68,68 грн., що підтверджується рахунком №472 від 30.11.2010, видатковою накладною від 30.11.2010 №345, прибутковими ордерами №№552, 577 та податковою накладною №438 від 30.11.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №174710 від 10.01.2011 та випискою банку від 10.01.2011.

06.12.2010 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товар на загальну суму 95,40 грн., в тому числі ПДВ 15,90 грн., що підтверджується рахунком №491 від 06.12.2010, видатковою накладною від 06.12.2010 №362, прибутковим ордером №557 та податковою накладною №455 від 06.12.2010. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №174173 від 28.12.2010 та випискою банку від 28.12.2010.

31.08.2012 ТОВ «Укріндустрія» поставило позивачу товар на загальну суму 152,50 грн., в тому числі ПДВ 25,42 грн., що підтверджується рахунком №202 від 31.08.2012, видатковою накладною від 31.08.2012 №113, прибутковим ордером №207 та податковою накладною №16 від 31.08.2012. Розрахунки між сторонами були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №201291 від 25.09.2012 та випискою банку від 25.09.2012.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Згідно даних податкових декларацій позивача за період липень-грудень 2010 року, серпень 2012 року по операціях з ТОВ «Укріндустрія» позивачем був сформований податковий кредит з ПДВ в сумі 736,67 грн., в тому числі в липні 2010 року на суму 283,07 грн., серпні 2010 року - 225 грн., вересні 2010 року - 45 грн., жовтні 2010 року - 73,60 грн., листопаді 2010 року - 68,68 грн., грудні 2010 року - 15,90 грн. та в серпні 2012 року 25,42 грн.

На підставі пп. 75.1.2 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України в період з 19.03.2013 по 02.04.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальником ТОВ «Укріндустрія» за період з 01.07.2009 по 31.08.2012.

За наслідками цієї перевірки 08.04.2013 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

1. пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на 360,00 грн. в тому числі по періодам:

Серпень 2010 в сумі 225,00 грн.;

Вересень 2010 в сумі 45,00 грн.;

Жовтень 2010 в сумі 74,00 грн.;

Грудень 2010 у сумі 16,00 грн.

2. пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 на 225,00 грн.

3. абз. 4 пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 203 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 1373,00 грн., у тому числі по періодам:

Липень 2010 на суму 1279,00 грн.;

Листопад 2010 на суму 69,00 грн.;

Серпень 2012 на суму 25,00 грн.

Не погодившись з висновками Акту перевірки позивач подав відповідачу заперечення від 12.04.2013 №12/109, проте відповіддю на заперечення від 19.04.2013 №2675/10/26-2 відповідач зазначив, що немає підстав для задоволення заперечень та повідомив про залишення висновків Акту перевірки без змін.

На підставі Акту перевірки 24.04.2013 відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення №0000242620, за яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, грудень 2010 на суму 360,00 грн., №0000252620, за яким позивачу було збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1832,00 грн., з яких за основним платежем - 1463,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 369,00 грн., №0000262620, за яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2010 на загальну суму 344,00 грн., з яких за основним платежем - 270,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 86,00 грн., Зазначені податкові повідомлення-рішення 29.04.2013 були отримані позивачем.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання позивачем вимог пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.7.1 пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно із пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.2 Податкового Кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Укріндустрія» за липень-грудень 2010 року та серпень 2012 року на суму ПДВ у розмірі 736,67 грн.

Документи, якими підтверджується поставка товарів в адресу позивача, наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідачем безпідставно включено до складу податкового кредиту позивача за липень 2010 року суми 995,65 грн., оскільки ця сума податкового кредиту сформована по операціях позивача з ТОВ «Укріндустрія» за червень 2010 року (поставка відбулась та податкова накладна виписана 22.06.2010), тоді як в акті перевірки відповідач відобразив цю операцію такою, що відбулась 12.07.2010.

Відповідач стверджує, що підтвердити факт реальності операцій поставки ТОВ «Укріндустрія» позивачу не має можливості, оскільки до перевірки не надано документів, якими підтверджується факт перевезення товарів в адресу позивача, паспорти якості, сертифікати походження, при цьому в акті перевірки та в запереченнях відповідача не міститься жодного посилання на норму права, яка б передбачала необхідність підтвердження операції поставки документами про транспортування товарів, паспортами якості, та сертифікатами походження.

Разом з тим, п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Тобто, доходи, витрати та інших показники, пов'язані з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, повинні підтверджуватися лише первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансовою звітністю, іншими документами, пов'язаними з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено те, що операції купівлі-продажу (постачання) повинні підтверджуватися документами щодо перевезення товарів в адресу покупця, паспортами якості товарів, сертифікатами походження товарів. Так само, для операцій позивача із ТОВ «Укріндустрія» законодавством України не вимагається одержання від продавця документів, які підтверджують перевезення товару покупцю, сертифікатів походження чи паспортів якості на товари.

Крім того, посилання відповідача на те, що на його думку фактичного постачання товарів позивачу не відбулося, повинне підтверджуватися не фактом відсутності у позивача певних документів, а іншими доказами, зокрема, судовими рішеннями, показаннями свідків, актами інвентаризації чи ревізії тощо, тобто доказами, які фіксують факт відсутності у позивача товарів на час віднесення до складу податкового кредиту грошових сум по операціях з ТОВ «Укріндустрія».

Разом з тим, суду таких доказів відповідачем не надано, а з урахуванням відсутності таких доказів твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «Укріндустрія» є безпідставними та необґрунтованими.

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Укріндустрія».

Актом про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укріндустрія», проведеної Криворізькою південною міжрайонною ДПІ від 05.12.2012 №966/222/31223849, з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ під час здійснення господарських взаємовідносин з ПП КК «Лугпромопторг-К», ПП «Таір-Д», ПП «Промислове будівництво», ПП «Ударник», ПП «Торговий дім Альфа буд» за весь період діяльності встановлено, що договори поставки між ТОВ «Укріндустрія», ПП «Таір-Д», ПП «Торговий дім Альфа буд» не спричиняли реального настання правових наслідків, оскільки в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця в зв'язку із відсутністю актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування продукції та сертифікатів походження товару. Також, зазначається, що згідно наданих до перевірки документів ТОВ «Укріндустрія» не є кінцевим споживачем товарів, придбаних у зазначених осіб, а товар було реалізовано іншим підприємствам, в тому числі і позивачу.

Суд зазначає, що висновки акту перевірки по ТОВ «Укріндустрія», на який посилається відповідач, не доводять факту нікчемності правочинів, які укладались між позивачем та цим підприємством. На даний час у суду немає відомостей щодо наявності судового рішення або іншого доказу, які б спростовувало факт реальності виконання договору укладеного між позивачем та ТОВ «Укріндустрія».

Щодо посилання відповідача на нереальність чи нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТОВ «Укріндустрія» суд зазначає наступне.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентом порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів зроблений з огляду на діяльність його контрагенту є безпідставним та не обґрунтованим.

Крім того, за приписами ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відтак, лише судовим рішенням може бути встановлена недійсність нереальної угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ «Укріндустрія».

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак про необхідність їх скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням від 30.04.2013 №209693 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 114,70 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000242620 від 24.04.2013, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби, яким Публічному акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, грудень 2010 року на суму 360 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000252620 від 24.04.2013, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби, яким Публічному акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1832 грн., в тому числі за основним платежем - 1463 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 369 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000262620 від 24.04.2013, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби, яким Публічному акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2010 року на суму 344 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 86 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (код ЄДРПОУ 00186542, зареєстроване: 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11) судовий збір у сумі 114,70 грн. (сто чотирнадцять гривень 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 10.06.2013.