Постанова № 31908220, 21.05.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

21 травня 2013 р. 11:30 Справа №801/4476/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Санті-Крим"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача - представник Шиленко О.В.

відповідач - не з'явився

Обставини справи: приватне підприємство «Санті - Крим» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, та з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с.32) просить визнати протиправним та скасувати в частині суми 35150грн. податкове повідомлення - рішення від 02.04.2013р. №0000961504, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на необґрунтованість висновків відповідача зроблених під час проведення перевірки щодо порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ по операціям позивача з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс». Позивач вважає, що таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагента робіт (послуг) та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, причин и неявки не повідомив. Надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просить відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши обставини справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби була проведена невиїзна позапланова перевірка ПП «Санті - Крим» з питання дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» за лютий, квітень 2010р., з ТОВ «Випробувальний центр «Кримпродмаш» за березень 2010р., за результатом якої відповідачем був складений акт перевірки від 19.03.2013р. №1701/15.4/24043132 (а.с.8-20) (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000961504 від 02.04.2013р. (а.с.7), яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 35596грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У висновках акту перевірки встановлено порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зменшено від'ємне значення податкової декларації з ПДВ за лютий 2010р. у сумі 15150грн., за березень 2010р. у сумі 500нгр., квітень 2010р. у сумі 54 грн. (р.18.2 р.21) та залишок від'ємного значення декларації з ПДВ за квітень 2010р. (р.24 р.26) у сумі 19946грн.

Відповідач у ході перевірки встановив, що позивачем по відносинам з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» завищений податковий кредит на суму 35150грн., що був сформований по податковим накладним від лютого та квітня 2010р.

Висновку про вказані порушення, згідно акту, відповідач дійшов в результаті того, що матеріалами перевірки не підтверджено реальність здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», а отже право на податковий кредит з податку на додану вартість у позивача не виникає.

В обґрунтування таких висновків відповідач в акті перевірки посилається на дані акту про неможливість проведення перевірки ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» від 10.10.2012р. №816/22-8/34523145 та даі досудового слідства по кримінальних справах.

У період, що перевірявся був чинний Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що позивач у лютому та квітні 2010р. придбав у ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» товар (найменування: станина, карусель, маркер, корпус стола, кронштейн, коробка, машина закаточная) на загальну суму 210900грн., з яких сума ПДВ складає 35150грн.

Позивачем ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» сплачена вартість товарів.

Постачання товарів ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» здійснювалося за накладними від 18.02.2010р. №246 та від 02.04.2010р. №555.

ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» позивачу виписані податкові накладні від 18.02.2010р. №246 та від 02.04.2010р. №555 на загальну суму 210900грн., з яких сума ПДВ складає 35150грн.

Акт перевірки свідчить, що названі податкові накладні вивчалися відповідачем у ході проведення перевірки.

Документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З аналізу створених у результаті документів вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся податкового кредиту з ПДВ.

Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції та ведення бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані товари використовувалися у господарській діяльності позивача.

З наданих позивачем документів вбачається, що він у тому числі, здійснює діяльність з виробництва і реалізації власної продукції (устаткування). Придбані ним у ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» товари використовувалися у виробництві продукції, що у подальшому реалізовувалася покупцям.

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту з ПДВ, а також спростовують встановлені перевіркою факти відсутність реальності господарських операцій.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту є необґрунтованими.

Суд зазначає, неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача не може бути підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Обґрунтування встановлених порушень податкового законодавства не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах, оскільки ці факти не містять конкретних даних про здійснені з позивачем операції.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами позивача.

Слід також відзначити, що відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже обставини встановлені у ході досудового слідства, на які посилається в акті відповідач, судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання товарів контрагентом позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача товарів контрагентом.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення та виконання угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Господарські відносини між позивачем та контрагентом, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, операції виконувалися за вільним волевиявленням учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про виконання вказаних правочинів.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" в частині формування податкового кредиту по в результаті господарських відносин з ТОВ «Капітал Сервіс Плюс» на суму 35150грн.

На підставі викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 27.05.2013р.

Керуючись ст.ст.160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 02.04.2013р. №0000961504, в частині збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 35150грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Санті - Крим» 356,50грн. судового збору шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.