Ухвала суду № 31906105, 11.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 р.Справа № 1570/6646/2012

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді -Кравченко К.В.,судді -Федусик А.Г.,судді -Вербицькій Н.В.при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Південної митниці, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року по справі за позовом приватного підприємства «Вестра» до Південної митниці, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2012 року приватне підприємство «Вестра» (надалі - позивач) звернулось з позовом до Південної митниці, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (надалі - Казначейство), в якому просило визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету приватним підприємством «Вестра» мита у сумі 2993303,37 гривень та податку на додану вартість у сумі 6969381,00 гривень, у загальній сумі 9962684,37 гривень та зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області здійснити повернення на користь приватного підприємства «Вестра» надмірно сплачених до бюджету приватним підприємством «Вестра» мита у сумі 2993303,37 гривень та податку на додану вартість у сумі 6969381,00 гривень, у загальній сумі 9962684,37 гривень.

В заяві про уточнення позовних вимог від 30.04.2013 року (т.4 а.с.10) позивач виклав позовні вимоги наступним чином:

- визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету приватним підприємством «Вестра» мита у сумі 2993303,37 гривень та податку на додану вартість у сумі 6969381,00 гривень, у загальній сумі 9962684,37 гривень;

- стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Вестра» (65088, м. Одеса, вул.Люстдорфська дорога, буд. 92/94, ідентифікаційний код 32028708) надмірно сплачені до бюджету Приватним підприємством «Вестра» мито у сумі 2993303,37 гривень та податок на додану вартість у сумі 6969381,00 гривень, які зараховано до бюджету у загальній сумі 9962684,37 гривень.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що за контрактом з компанією «RANDLUX SALES INC» №ВЕАА/12 від 16.02.2012 року здійснювались імпортні операції з поставки позивачу різноманітних товарів за цінами, які визначались для кожної партії окремо та зазначені в інвойсах на кожну окрему поставку. Згідно наданих позивачу продавцем інвойсів, йому були поставлені товари загальною фактурною вартістю 40397045,04 грн.. В той же час, мито та податок на додану вартість були сплачені позивачем до бюджету з митної вартості в розмірі 72250645,84 грн., яка була зазначена у графі 45 митних декларацій - коригування за шостим (резервним) методом визначення митної вартості. Позивач вважає, що митні платежі повинні були розраховуватися не за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товарів, а за першим (основним) методом відповідно до умов контракту. Оскільки ці платежі були нараховані митницею виходячи зі збільшеної вартості товару, то позивачем була здійснена переплата мита та ПДВ на загальну суму 9962684,37 грн.. Позивачем у встановлені строки неодноразово направлялись до Південної митниці заяви про повернення надмірно сплачених коштів, однак вони залишились без задоволення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 року позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Південна митниці, Казначейство та прокуратура Одеської області подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2012 року ПП «Вестра» (Покупець) укладено Контракт №ВЕАА/12 з компанією «RANDLUX SALES INC» (Продавець), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно п.4 Контракту Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - СІF Одеса, СІF Іллічівськ (у редакції INCOTERMS-2000) (т.2 а/с.207-217).

Відповідно до контракту Компанією «RANDLUX SALES INC» позивачу були поставлені товари, загальна фактурна вартість яких згідно інвойсів продавця склала 40397045,04 грн. (копії інвойсів долучені до матеріалів справи).

В травні 2012 року з метою митного оформлення вищевказаних товарів позивач подав до Південної регіональної митниці 90 вантажних митних декларацій (копії яких долучені до матеріалів справи - т.1 а/с.13-250, т.2 а/с.1-204).

У графах 22, 42 позивач вказав вартість товарів, яка відповідає їх вартості за інвойсами продавця, і в загальній сумі їх складає 40397045,04 грн..

В той же час, для визначення митної вартості товарів, з яких розраховуються митні платежі, у графі 43 поданих позивачем ВМД вказаний 6 метод визначення митної вартості товарів, який відповідно до ст.266 Митного кодексу України є резервним.

По деяким групам товарів, які декларувались за вказаними ВМД, митна вартість товарів за шостим методом, що відображена у графах 12, 42 та 45 ВМД, перевищує вартість цих товарі за контрактом, що відображена у графах 22, 42.

Загальний розмір митної вартості товарів за шостим (резервним) методом за наданими позивачем ВМД склав 72250645,84 грн..

За вказаними ВМД позивач отримав товари, сплативши до бюджету митні платежі (ввізне мито та ПДВ) в загальній сумі 22773296,98 грн.. При цьому розрахунок сплачених митних платежів був здійснений не з вартості товарів за інвойсами, а вартості, яка визначена за 6 методом.

Згідно долучених до справи листів позивача в адрес Південної митниці від 24.07.2012 року №24-07/01 та від 30.10.2012 року №30-10/4 позивач звертався до Південної митниці із заявами про повернення надмірно сплаченого мита та ПДВ в загальній сумі 9962648,37 грн., в яких наголошував на тому, що визначення митної вартості товару для розрахунку митних платежів повинно було здійснюватися за ціною контракту, а оскільки Південною митницею було відмовлено у прийнятті митних декларацій з митною вартістю за ціною договору, то позивач був змушений оформити ВМД з митною вартістю, запропонованою Південною митницею, внаслідок чого була здійснена переплати мита та ПДВ на вказану суму. До заяви позивачем долучені копії ВМД, інвойсів, контрактів, розрахунків зайво сплачених платежів, статутні документи.

Докази задоволення Південною митницею цих заяв відсутні.

Звернення позивача до адміністративного суду з обраними ним способами захисту обумовлено саме неотриманням з Державного бюджету зайво сплачених до бюджету мита та ПДВ на суму 9962648,37 грн..

Вказані обставини, за виключенням факту отримання від позивача одної з заяв про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ від 24.07.2012 року №24-07/01, не оспорюються Південною митницею та Казначейством.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для застосування шостого (резервного) методу визначення вартості товарів за наданими позивачем ВМД не встановлено, і зазначена у цих ВМД митна вартість товарів не відповідає вимогам законодавства, в зв'язку з чим має місце надмірна сплата позивачем мита та ПДВ на суму 9962648,37 грн.. Суд також зазначив, що Південна митниця не виконала в повному обсязі покладені на неї обов'язки по контролю за правильністю визначення митної вартості товарів та не здійснила необхідних дій по поверненню позивачу надмірно сплаченого мита та ПДВ.

Обґрунтування таких висновків суд першої інстанції виклав з посиланням на постанови Верховного суду України (від 20.04.2010 року №10/58, від 21.01.2011 року по справі №21-56а10, від 14.11.2011 року по справі №21-213а11, від 21.03.2012 року по справі за позовом ТОВ «ОНВІ» до Житомирської митниці) та Вищого Адміністративного суду України (справи №К-4577/09, №К/800/10052/13, №К/800/11330/13, №К/800/13680/13, №К-40568/10 за позовом ТОВ «Толіман ЛТД» до Південної митниці), в яких по аналогічним правовідносинам викладені наступні правові позиції:

- обов'язок доказування неможливості застосування першого основного методу визначення митної вартості товару (за ціною договору (контракту) та послідовного вибору методів (від першого до шостого) покладається на суб'єкта владних повноважень;

- кожен наступний метод визначення митної вартості товару застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних мотивів;

- для застосування наступних за основним методів визначення митної вартості товарів має бути обґрунтована неможливість застосування першого методу. Безпідставним є застосування третього та шостого методів визначення митної вартості товарі за відсутності доказів та обґрунтування неможливості застосування першого, а потім кожного наступного;

- право позивача на оскарження не залежить від того чи сам він помилково зазначив митну вартість товару, чи в результаті вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

На час митного оформлення позивачем у травні 2012 року товарів за вищезазначеними ВМД були чинними положення Митного кодексу України від 11.07.2002 року №92-IV, зі змінами та доповненнями, які втратили чинність з 01.06.2012 року в зв'язку із набуттям чинності Митним кодексом України від 13.03.2012 року №4495-VI.

Митним кодексом 2002 року були передбачені наступні положення щодо визначення митної вартості товарів.

Відповідно до ст.259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.261 Митного кодексу України, відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Частиною 1 ст.262 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до ст.266 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст.273 Митного Кодексу України.

Згідно із ст.267 Митного кодексу України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).

Частиною 3 ст.266 Митного кодексу України передбачено, що якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Статтею 265 Митного кодексу України передбачено, що митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Як пояснив представник позивача в ході апеляційного розгляду Південною митницею було відмовлено у поданні ВМД з визначенням митної вартості за першим основним методом (за ціною договору (контракту), в зв'язку з чим позивач з метою скорішого отримання товару для використання в господарській діяльності був вимушений подавати до Південної митниці ВМД із зазначенням митної вартості за шостим методом, яка відповідає вартості, що міститься у базі даних Митниці на аналогічні товари.

Представник митниці заперечував факт усної відмови в прийнятті від позивача ВМД з визначенням митної вартості за першим основним методом, зазначивши, що позивач добровільно визначив митну вартість товарів за шостим методом, і примусу в цьому з боку працівників Південної митниці не було.

З огляду на те, що декларування позивачем митної вартості товару за шостим методом, яка перевищує вартість товару за контрактом, та відповідна сплата до бюджету митних платежів у більшому розмірі позбавлено будь-якої економічної доцільності, оскільки це призводить лише до збільшення собівартості товару за контрактом, колегія суддів погоджується з доводами представника позивача, що дійсною причиною такого декларування стала відмова Південної митниці у прийнятті від позивача ВМД з визначенням митної вартості за першим основним методом. Тим більше, що про таку відмову позивач попередньо вже наголошував у своїх листах в адрес Південної митниці від 24.07.2012 року №24-07/01 та від 30.10.2012 року №30-10/4.

Колегія суддів вважає, що у даній справі Південною митницею не доведена неможливість визначення митної вартості товарів, які ввезені позивачем за контрактом від 16.02.2012 року №ВЕАА/12 з компанією «RANDLUX SALES INC», за першим основним методом в т.ч. з підстав вважати, що позивачем заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Посилання представника Південної митниці на те, що оскільки за всіма поданими позивачем у травні 2012 року ВМД умови поставки були CIF (в редакції INCOTERMS-2000) і дані щодо страхування товару були відсутні, тому визначення митної вартості товарів за першим основним методом було неможливим, колегія суддів відхиляє, оскільки за деякими групами товарів, які увійшли до вказаних ВМД, визначена митна варітьсь товару за шостим методом (графи 45,46) відповідає ціні товару за контрактом (графа 42). Тобто, по деяким групам товарів, які увійшли до вказаних ВМД і також поставлялись на умовах CIF, Південна митниця погодилась з ціною товару за контрактом.

Таким чином, Південною митницею здійснено митне оформлення товарів за резервним методом без врахування обов'язку послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для визначення митної вартості товару за першим (основним) методом позивачем митному органу були надані всі необхідні для цього документи, а тому здійснення Південною митницею митного оформлення товарів виключно за шостим (резервним) методом не є правомірним та призвело до переплати позивачем митних платежів.

При цьому висновок про надмірну сплату позивачем мита та ПДВ у даному випадку не залежить від того, чим сам позивач помилково зазначив митну вартість товару, чи в результаті вказівки митного органу.

Здійснення митним органом контролю правильності визначення митної вартості товарів повинно бути направлено не тільки на виявлення заниження такої вартості, а також і на виявлення необґрунтованого завищення такої суми.

Слід зазначити, що такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного суду України та Вищого адміністративного суду, які викладені в справах за аналогічними правовідносинами, що перелічені вище, а тому відповідно до ст.244-2 КАС України є обов'язковими у даній справі.

Оскільки митне оформлення товарів по контракту від 16.02.2012 року №ВЕАА/12 з компанією «RANDLUX SALES INC» за наданими позивачем у травні 2012 року ВДМ проведено Південною митницею за необґрунтовано завищеною митною вартістю, колегія суддів погоджується з доводами позивача про надмірну сплату ним мита та ПДВ на суму 9962648,37 грн..

Правильність визначення позивачем розміру надмірно сплачених мита та ПДВ відповідачами не спростована та підтверджена висновком судово-економічної експертизи №9829 від 25.03.2013 року (т.3, а/с.27-35).

Наведені Південною митницею в письмових поясненнях від 22.04.2013 року заперечення на висновок судово-економічної експертизи №9829 від 25.03.2013 року не спростовують правильність визначеної цією експертизою суми надмірно сплачених позивачем митних платежів.

Діючим законодавством України, зокрема Бюджетним кодексу України (ст.45) та Податковим кодексом України (ст.ст. 43, 102), передбачається можливість отримання платником податків з бюджету сум надмірно сплачених податків та обов'язкових платежів.

Відповідно до п.43.1 ст.43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Докази наявності у позивача податкового боргу відсутні.

Процедура повернення платникам податків надмірно сплачених до бюджету митних платежів визначена Наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року №618, яким затверджений «Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами», затвердженим (надалі - Порядок №618).

Як вже зазначено вище, позивачем направлялись в адрес Південної митниці заяви про повернення надмірно сплаченого мита та ПДВ в загальній сумі 9962648,37 грн., що передбачено п.1 розділу ІІІ Порядку №618.

Докази виконання Південною митницею вимог п.п.3-7 розділу ІІІ Порядку №618 щодо виготовлення висновку про повернення надмірно сплачених коштів та направлення його органу Державного казначейства України відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції стосовно визнання протиправною бездіяльності Південної митниці по поверненню позивачу надмірно сплачених до бюджету мита та ПДВ на загальну суму 9962684,37 грн..

Також колегія суддів погоджується з правильністю застосування у даній справі такого способу захисту прав позивача як стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених до бюджету мита та ПДВ, оскільки порушення прав позивача в даному випадку полягає саме в неповерненні позивачу з державного бюджету надмірно сплачених сум мита та ПДВ, а тому у даній справі належним та ефективним способом захисту прав позивача повинно бути стягнення надмірно сплачених сум з державного бюджету.

Такий спосіб захисту повністю узгоджується із Порядком виконання рішень про стягнення коштів з Державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, пунктом 16 якого передбачено, що органи казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені апелянтами доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Південної митниці, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 червня 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: А.Г. Федусик Н.В. Вербицька