Рішення № 31895247, 10.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.06.2013р. Справа № 905/3341/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (83050, місто Донецьк, вулиця Рози Люксембург, будинок № 23-А; код ЄДРПОУ - 03361075) в особі Краматорського управління по газопостачанню та газифікації (84313, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Південна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 24805642)

до дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» орендного підприємства «Шахта імені О.Ф. Засядька» (84168, Донецька область, Солов'янський район, селище Олександрівка, вулиця Комсомольська, будинок № 17; код ЄДРПОУ - 25330750)

про стягнення 23 802,84 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Зуєв М.В., який діє на підставі довіреності б/н від 22.11.2012

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» в особі Краматорського управління по газопостачанню та газифікації звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» орендного підприємства «Шахта імені О.Ф. Засядька» заборгованість за поставлений природний газ у розмірі 22 932,08 гривень, три відсотки річних у розмірі 145,10 гривень, пеню у розмірі 725,66 гривень, а всього 23 802,84 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 06-35-13Пр на постачання природного газу за регульованим тарифом від 22 листопада 2012 року та додаткових угод до зазначеного договору, що є невід'ємними його частинами.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193, 198, 216-218 Господарського кодексу України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 травня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 28 травня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням вимог ухвали суду від 17 травня 2013 року.

Представник позивача Зуєв М.В. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.

Факт обізнаності відповідача про судове засідання підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового рекомендованого відправлення.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 22 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (постачальник) та дочірнім підприємством «Агрофірма «Шахтар» орендним підприємством «Шахта імені О.Ф. Засядька» (споживач) укладено договір № 06-35-13Пр на постачання природного газу за регульованим тарифом (Договір), згідно умов якого постачальник постачає природний газ (далі - газ) споживачу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором (пункт 1.1 Договору) (а.с. 9-12).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання газу з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 10.1 Договору).

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та Договір був чинним.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі постачання газу власного видобутку ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 509,00 гривень без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %;

- податок на додану вартість за ставкою 20 %;

- тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 112,00 гривень, крім того ПДВ 20 %;

- тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами - 193,60 гривень, крім того ПДВ 20 %;

- тариф на постачання природного газу 49,80 гривень, крім того ПДВ 20 %.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 934,58 гривень, крім того ПДВ 20 %, всього з ПДВ - 4 721,496 гривень.

Порядок обліку газу та його якість узгоджено сторонами у розділі 3 Договору.

Договір на постачання природного газу разом підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: виконувати умови Договору; оплачувати постачальнику вартість поставленого газу визначену розділом 4 на умовах та в обсягах, визначених Договором (пункти 5.3.1, 5.3.3 Договору).

У свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: виконувати умови Договору; забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених Договором (пункти 5.1.1, 5.1.2 Договору).

Пунктом 2.6 Договору передбачено, що послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку.

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ:

- у січні 2013 року в обсязі 7 023 куб.м. (акт від 31.01.2013) (а.с. 15);

- у лютому 2013 року в обсязі 6 173 куб.м. (акт від 28.02.2013) (а.с. 16);

- у березні 2013 року в обсязі 5 502 куб.м.(акт від 31.03.2013) (а.с. 17).

Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (пункт 2.9 Договору).

Отже, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами двосторонніми актами приймання-передачі газу за січень-березень 2013 року, в яких зазначаються фактичні обсяги переданого газу.

Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання, із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 4.7 Договору).

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу природний газ в обсязі 18 698 куб.м. на загальну суму 88 282,54 гривень, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання-передачі природного газу за січень-березень 2013 року, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив повну і своєчасну оплату вартості поставленого природного газу, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 22 932,08 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 22 932,08 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 22 932,08 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних у розмірі 145,10 гривень за період з 11 квітня 2013 року по 27 червня 2013 року, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних та період їх нарахування, господарський суд дійшов висновку про невірність визначення кінцевої дати нарахування відсотків.

Так, позовна заява надіслана на адресу господарського суду Донецької області 08 травня 2013 року, про що свідчить штемпель органу поштового зв'язку на конверті (а.с. 31).

Здійснивши свій розрахунок трьох відсотків річних та періоду їх нарахування, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині за період з 11 квітня 2013 року по 07 травня 2013 року (день, що передує даті звернення до господарського суду) у розмірі 50,89 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 725,66 гривень за період з 11 квітня 2013 року по 27 червня 2013 року, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Пунктом 6.2.2 Договору сторони встановили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та періоду її нарахування, господарський суд дійшов висновку про невірність визначення кінцевої дати нарахування пені.

Як зазначалось вище, позовна заява надіслана на адресу господарського суду Донецької області 08 травня 2013 року.

Здійснивши свій розрахунок пені та періоду її нарахування, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині за період з 11 квітня 2013 року по 07 травня 2013 року (день, що передує даті звернення до господарського суду) у розмірі 254,45 гривень.

Слід відзначити, що нарахування відсотків річних та пені на майбутні періоди, не передбачено діючим законодавством.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної і повної оплати природного газу.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 598, 599, 611, 612, 625, 627, 629, 655, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173-175, 179, 193, 216-218, 230-233 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» орендного підприємства «Шахта імені О.Ф. Засядька» (84168, Донецька область, Солов'янський район, селище Олександрівка, вулиця Комсомольська, будинок № 17; код ЄДРПОУ - 25330750, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» в особі Краматорського управління по газопостачанню та газифікації (84313, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Південна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 24805642, відомості про рахунки в установах банків відсутні) заборгованість за природний газ у розмірі 22 932,08 гривень, три відсотки річних у розмірі 50,89 гривень, пеню у розмірі 254,45 гривень, судовий збір у розмірі 1 679,55 гривень, а всього 24 916 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот шістнадцять) гривень 97 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 10.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013.

Суддя С.М. Фурсова