Ухвала суду № 31895180, 11.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2013 р. м. Київ К/9991/69844/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2012 року Управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому просило стягнути з відповідача суму боргу по сплаті страхових внесків за липень - грудень 2010 року в розмірі 1717,20 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області 1717,20 грн. заборгованості по страховим внескам за період з липня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач зареєстрований Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 5 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками відповідно до цього Закону є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з підпунктом 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній до 01 січня 2011 року) до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» та ст. 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня 2010 року становив 888 грн., з 1 жовтня 2010 року - 907 грн., з 1 грудня 2010 року - 922 грн.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 (в редакції, чинній до 01 січня 2011 року), закріплено, що розміри страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, для платників, зазначених у підпунктах 2.1.1, 2.1.3 (фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та 2.1.5 пункту 2.1 Інструкції - за ставкою 33,2 відсотка від сум виплат винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17, ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній до 01 січня 2011 року) страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для відповідача є квартал.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року перебував на спрощеній системі оподаткування, сплачував єдиний податок та згідно поданих звітів платника єдиного податку отримував дохід від зайняття підприємницькою діяльністю, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки № 199 від 23 лютого 2012 року, виданою Радомишльським відділенням Малинської міжрайонної державної податкової інспекції.

Мінімальний розмір страхового внеску на одну особу у липні - вересні 2010 року становив 294,82 грн. на місяць, у жовтні - листопаді 2010 року - 301,12 грн., у грудні 2010 року - 306,10 грн.

Відповідно до наданого Управлінням Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області повідомлення-розрахунку за ІІІ-ІV квартали 2010 року по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 сума зарахованої частини (єдиного або фіксованого податків) та сплачених страхових внесків склала 37,80 грн. (по 12,60 грн. за жовтень - грудень 2010 року). Таким чином, заборгованість відповідача по страховим внескам за липень - грудень 2010 року становить 1717,20 грн.

Управлінням Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області направлялась відповідачу вимога на вказану суму боргу № Ф-ОУ 573 від 25 березня 2011 року, яка отримана останнім 16 лютого 2012 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення № 1220100345173, однак заборгованість по сплаті страхових внесків ним погашено не було. Доказів оскарження вказаної вимоги фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 також не надано.

Відповідно до частин 3, 4, 6 статті 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній до 01 січня 2011 року) страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення статті 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року № 727/98 (чинного на час виникнення заборгованості та виставлення вимоги про сплату боргу), відповідно до якої суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суперечать нормам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому застосуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, встановлені судами, наведені вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суми боргу по сплаті страхових внесків за липень - грудень 2010 року в розмірі 1717,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало