Ухвала суду № 31894952, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/800/1595/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м. Запоріжжя Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012

у справі № 2а-0870/2736/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м. Запоріжжя Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» (надалі - позивач, ПАТ «Мотор Січ») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м. Запоріжжя Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя ДПС): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.10.2010 № 0001160802/0 та від 22.11.2010 № 0001160802/1.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявність у позивача виданих йому податкових накладних, первинних документів, вантажних митних декларацій і сплата податку на додану вартість у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами реального вчинення господарських операцій. При цьому суди зазначили, що Законом України «Про податок на додану вартість» формування податкового кредиту пов'язується із надмірною сплатою цього податку постачальнику чи митному органу, а також з обов'язковою умовою використання товару (послуги) у господарській діяльності платника податку, а не з наявністю грошових розрахунків з постачальниками.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість з напрямом відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за липень 2010 року, і сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено акт від 19.10.2010 № 328/08-02/14307794, відповідно до висновків якого встановлено безпідставне завищення суми бюджетного відшкодування за липень 2010 року на загальну суму податку на додану вартість 737 995,00 грн., в тому числі: за операціями з придбання чавуну переробного легованого від постачальника ТОВ «Промконтракт», який виступає транзитером із залученням підприємств, якими не задекларовано податкові зобов'язання в сумі 333 345,38 грн.; за операціями з декларування суми бюджетного відшкодування без сплати податку до бюджету в розмірі 404 649,50 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2010 між ПАТ «Мотор Січ» (покупець) та ТОВ «Промконтракт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 1323/658-110-027-UA804, предметом якого є придбання чавуну переробного легованого марки ЧП-4.

На виконання умов договору ПАТ «Мотор Січ» було перераховано ТОВ «Промконтракт» за отриманий товар передплату на загальну суму 2 000 072,28 грн., в т.ч.: податок на додану вартість - 333 345,38 грн., що підтверджується податковою накладною від 12.07.2010 № 25 та платіжним дорученням від 12.07.2010 № 1057. Суму податку на додану вартість в розмірі 333 345,38 грн. позивачем віднесено до складу податкового кредиту липня 2010 року. ТОВ «Промконтракт» податкові зобов'язання за липень 2010 року не задекларував, податкову декларацію з податку на додану вартість не подав, на підставі чого податковий орган зробив висновок про завищення позивачем розміру податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності встановленого відповідачем порушення з наступних підстав.

Порядок формування податкового кредиту та підстави його виникнення регламентовані п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»).

Пунктом 1.8 статті 1 наведеного Закону в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

За правилами пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередніх періодах постачальникам таких товарів.

Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Відсутність продавця за юридичною адресою, невідображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Оскільки факт реальності здійсненої позивачем операції з отримання ним товару та оплатою його вартості підтверджено матеріалами справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ПАТ «Мотор Січ» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та заявлено до бюджетного відшкодування суму сплаченого податку відповідно до декларації за липень 2010 року.

Стосовно операцій з ремонту та модернізації обладнання, на підставі яких позивач задекларував 404 649,50 грн. бюджетного відшкодування без сплати податку до бюджету, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп.7.4.1, 7.7.1, 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених митним органам при ввезенні матеріальних цінностей із зазначенням у вантажних митних деклараціях характеру угоди « 84».

Проте, відповідно до матеріалів справи митне оформлення ввезених матеріальних цінностей було здійснено підприємством відповідно до ст. 70-86 Митного Кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.97 № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію» та інструкції про її заповнення.

Відповідно до вимог ст. 70 Митного Кодексу України, метою митного оформлення є підтвердження відомостей, отриманих при митному контролі товарів та транспортних засобів, що переміщуються через кордон України, та оформлення результатів такого контролю. Декларування здійснюється шляхом заявлення у встановленій формі відомостей про товари, мету їх переміщення, та інших відомостей необхідних для здійснення їх митного контролю. Такі відомості зазначаються у відповідних графах вантажно-митної декларації.

Відповідно до встановленої форми декларації в графі 1 зазначається тип такої декларації, який відповідає митному режиму, в який оформлюється товар. В даному випадку ІМ 40 - режим імпорту. В графі « 24» зазначається характер (тип) угод, перелік яких встановлено Наказом Державної митної служби України від 12.12.2007 № 1048. Тип угоди відповідає змісту правочину, на виконання якого здійснюється поставка матеріальних цінностей та відображає спосіб розрахунків за поставлений товар. Характер угоди « 84» означає відсутність розрахунків з постачальником у зв'язку з/або поверненням раніше вивезених матеріальних цінностей, або із заміною одних матеріальних цінностей на інші.

Згідно умов контрактів, зняті в процесі ремонту запасні частини переходять у власність ПАТ «Мотор Січ». Таким чином, під час проведення зазначених господарських операцій здійснюється набуття права власності на майно, що ввезене на митну територію України. Отримане у власність майно пов'язано з виробничим процесом та використовується у подальшій господарській діяльності, у зв'язку з чим податок на додану вартість, сплачений митному органу під час його розмитнення, повинен включатись до складу податкового кредиту.

Згідно пп.3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення на митну територію України товарів у митному режимі «імпорт» або «реімпорт». Базу оподаткування визначає п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону.

Відповідно до пп.7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону у момент сплати податку митним органам податкового зобов'язання, з урахуванням вимог пп.7.3.6, у платника податку виникає право на податковий кредит, яким і скористалось підприємство у періоді, що перевірявся.

Оформлення вантажних митних декларацій та сплата податку по них здійснювались у зв'язку з реалізацією позивачем своєї господарської компетенції (виконання гарантійних зобов'язань, вартість яких включено до вартості виробу, щодо якого надається гарантія, здійснення продажу та купівлі послуги у нерезидента), внаслідок чого ПАТ «Мотор Січ» виконані всі умови формування складу податкового кредиту. Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій правильно наголошено на тому, що податок на додану вартість сплачений позивачем митному органу у цьому випадку, пов'язаний з придбанням саме результатів робіт з модернізації та ремонту, оскільки без вивозу та ввезення самого обладнання неможлива реалізація самого договору на ремонт обладнання. У зв'язку з чим, підприємство при поверненні майна та за умови сплати податку на додану вартість митному органу має право збільшувати податковий кредит відповідно до пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м. Запоріжжя Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 у справі № 2а-0870/2736/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Лосєв А.М. Судді Бившева Л.І. Шипуліна Т.М.