Постанова № 31894046, 12.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Справа № 5002-15/2901-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м. Севастополяна постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р.у справі господарського суду№ 5002-15/2901-2012 Автономної Республіки Кримза позовом прокурора м. Алушти в інтересах держави в особі: 1) Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, 2) Міністерства аграрної політики та продовольства України, 3) Державного підприємства "Малоріченське"до1) Малоріченської сільської ради, 2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1провизнання недійсними рішень та договору оренди землі

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Баклан Н.Ю., посв. № 008813 від 11.10.2012 р.; позивача-1: не з'явились; позивача-2: не з'явились; позивача-3: не з'явились; відповідача-1: відповідача-2:не з'явились; не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 р. прокурор м. Алушти звернувся в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство) та Державного підприємства "Малоріченське" (далі - Підприємство) до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою, у якій просив:

- визнати недійсними рішення Малоріченської сільської ради (далі - Рада) № 19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1" та № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29.06.2004 р. між Радою та приватним підприємцем ОСОБА_1;

- зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0080 га вартістю 20 863,51 грн., що розташована: АДРЕСА_1, в районі набережної, у користування Підприємства.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Земельного кодексу України, обґрунтовував тим, що рішення Ради № 19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1", № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки" прийняті з перевищенням повноважень, оскільки при їх прийнятті Рада фактично розпорядилася земельними ділянками державного підприємства, у зв'язку з чим, вони є протиправними та мають бути визнанні недійсними. При цьому, укладений на підставі цих рішень Ради з приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) договір оренди земельної ділянки від 29.06.2004 р. має бути визнаний недійним, а земельна ділянка - повернута Підприємству, як землекористувачу, органом управління якого є Міністерство.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 р. (суддя Іщенко І.А.) у задоволенні позовних вимог прокурора м. Алушти відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р. (колегія суддів: Євдокімов І.В, Котлярова О.Л., Проценко О.І.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 р. залишено без змін.

Рішення та постанова прийняті з мотивів того, що Радою при прийнятті оскаржуваних рішень не було порушено процедуру вилучення земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка взагалі не вилучалась у Підприємства. При цьому, враховуючи те, що факт знаходження земельної ділянки в межах села Рибаче прокурором не спростований, Підприємство своїм листом надало згоду на тимчасовий відвід землі ФОП ОСОБА_1, а дія положень статуту Підприємства не поширюється на інших третіх осіб крім державного підприємства та його засновника, прийняті Радою рішення та укладені на їх підставі договори є законними, а позовні вимоги прокурора - необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Заступник прокурора м. Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р. і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення статуту Підприємства, ст. ст. 16, 84, 141, 142, 149 та п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України), зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків та припустилися порушень норм матеріального та процесуального права.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора м. Севастополя до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора м. Севастополя підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- листом № 146 від 18.07.2003 р. державне підприємство радгосп-завод "Малоріченське" надало згоду на тимчасовий відвід землі, площею 0,0080 га у с. Рибаче, в районі набережної ФОП ОСОБА_1, для функціонування павільйону з літнім майданчиком;

- рішенням Ради №19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1" вирішено затвердити технічний звіт та проект відведення земельної ділянки, розташованої в с. Рибаче, в районі набережної, для розміщення павільйону з літнім майданчиком та надати ФОП ОСОБА_1 в оренду строком на п'ять років земельну ділянку площею 0,0080 га в районі набережної, с. Рибаче, для використання в комерційних цілях під розміщення павільйону з літнім майданчиком;

- на підставі вищевказаного рішення, між Радою та ФОП ОСОБА_1 29.06.2004 р. було укладено договір оренди землі № 51, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (відкриті землі без рослинного покриву) площею 0,0080 га, що знаходиться в с. Рибаче, в районі набережної строком на 5 років для розміщення павільйону з літнім майданчиком в АДРЕСА_1. Земельну ділянку передано ФОП ОСОБА_1 за актом приймання - передачі від 02.09.2004 р., її кадастровий номер № 0110392100:03:001:0008;

- рішенням Ради № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки" ФОП ОСОБА_1 продовжено дію договору оренди земельної ділянки (договір № 51 від 02.09.2004 р.) на п'ять років.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора м. Алушти, місцевий господарський суд, із висновком якого погодився господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що Радою при прийнятті оскаржуваних рішень не було порушено приписи ст.ст. 149-151 ЗК України, якими врегульовано процедуру вилучення земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка у Підприємства взагалі не вилучалась, а була передана лише у оренду. Окрім того, при прийнятті оскаржуваних рішень суди виходили також із того, що передбачені п. 4.5 статуту Підприємства обмеження щодо розпорядження майном, у тому числі, щодо обов'язкового погодження із органом управління майном дій із продажу або здачі в оренду окремих об'єктів основних фондів, заборони вилучення майна та земель закріплених за Підприємством, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки положення статуту поширюються виключно на регулювання відносин між державним підприємством і його засновником, та не поширюються на інших третіх осіб. При цьому, враховуючи відмову у задоволені позовних вимог про визнання недійсними рішень Ради, як наслідок, відмовлено у задоволені решти позовних вимог.

Між тим, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, вказані висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають в повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального права. Зокрема при прийнятті оскаржуваних актів господарськими судами попередніх інстанцій не було враховано наступного.

Відповідно до абзацу першого пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" (в редакції від 29.05.2013 р.) роз'яснено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Як зазначає прокурор у касаційній скарзі, та підтверджується матеріалами справи, Підприємство відповідно до статуту входить до складу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра", засновано на державній власності та підпорядковане Державному департаменту продовольства (наразі, у відповідності до внесених до статуту змін - Міністерству). Рішенням Малоріченської ради народних депутатів від 23.12.1999 р. було передано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 1668,54 га, про що видано державний акт на право постійного користування на землю ІІ-КМ № 001877.

Пунктом 4.5. статуту Підприємства, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Підприємство має право самостійно продавати, обмінювати малоцінний інвентар, що знаходиться на його балансі. З дозволу Фонду майна Автономної Республіки Крим підприємство має право продавати, здавати в оренду згідно чинного законодавства, списувати з балансу окремі інвентарні об'єкти основних фондів. Вилучення майна та земель закріплених за підприємством не допускається.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, господарські суди попередніх інстанцій виходили, зокрема із того, що спірна земельна ділянка передана у користування ФОП ОСОБА_1 на підставі погодження Підприємством її тимчасового відводу.

Між тим, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що у відповідності до статуту Підприємства, у останнього був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для надання такого погодження за відсутності попередньої згоди органу управління майном в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

За приписами ч.2 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Таким чином, оскаржуване рішення Ради №19/15 від 20.05.2004 р. є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства, без належного погодження із землекористувачем.

Окрім того, за приписами ст. 84 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення ради №15-63 від 26.05.2011 р.) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти .

Частиною другою статті 84 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення ради №15-63 від 26.05.2011 р.) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Згідно з пунктом "а" статті 16 та частиною восьмою статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення ради №15-63 від 26.05.2011 р.) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що Рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державного підприємства, а тому не могла вилучати її з користування без належної згоди Підприємства та приймати рішення № 19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1". При цьому, приймаючи рішення № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки" Радою було перевищено свої повноваження та здійснено розпорядження земельною ділянкою державної форми власності.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора м. Алушти в частині визнання недійсними рішень Ради № 19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1", № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора м. Алушти про визнання недійсним укладеного між Радою та ФОП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 29.06.2004 р., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Абзацом 4 пункту 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (в редакції від 29.05.2013 р.) роз'яснено, що розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Враховуючи вищевстановлений факт невідповідності рішень Ради № 19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1", № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки" приписам законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про задоволення позовних вимог прокурора м. Алушти і в частині визнання недійсним укладеного на їх підставі договору оренди земельної ділянки від 29.06.2004 р. При цьому, з огляду на положень п. 2.29 зазначеної вище постанови Пленуму, договір оренди земельної ділянки від 29.06.2004 р. визнається недійсним на майбутнє.

З огляду на задоволення основних позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29.06.2004 р., який слугував підставою отримання цієї земельної ділянки ФОП ОСОБА_1, підлягає задоволенню також і похідна позовна вимога щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0080 га вартістю 20 863,51 грн., що розташована: АДРЕСА_1, в районі набережної, у користування Підприємства.

Частиною першою ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 р. підлягають скасуванню як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України, зважаючи на повноту встановлення обставин справи, вважає за можливе прийняти нове рішення, яким позов прокурора м. Алушти задовольнити.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідачів в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Севастополя задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 р. у справі № 5002-15/2901-2012 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсними рішення Малоріченської сільської ради № 19/15 від 20.05.2004 р. "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1", № 15-63 від 26.05.2011 р. "Про продовження ПП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки".

Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки, укладений 29.06.2004 р. між Малоріченською сільською радою та приватним підприємцем ОСОБА_1

Зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0080 га вартістю 20 863,51 грн., що розташована: АДРЕСА_1, в районі набережної, у користування Державного підприємства " Малоріченське".

Стягнути з Малоріченської сільської ради (Автономна Республіка Крим, м. Алушта, с. Малоріченське, вул. Фруктова, 1а, 98520 код ОКПО - 34740913) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 6 697 (шість тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у місцевому господарському суді, а також перегляд справи у апеляційному та касаційному порядку.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 4 017 (чотири тисячі сімнадцять) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у місцевому господарському суді, а також перегляд справи у апеляційному та касаційному порядку.

Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя А.Г. Полянський