Ухвала суду № 31893907, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2013 р. м. Київ К/9991/86922/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Насолода" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Закрите акціонерне товариство "Насолода" (далі - ЗАТ "Насолода") звернулось до суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - Слов'янська ОДПІ) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року позов ЗАТ "Насолода" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року апеляційну скаргу Слов'янської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Слов'янська ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ЗАТ "Насолода" у задоволені позову.

ЗАТ "Насолода" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Слов'янської ОДПІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Слов'янською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Насолода» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки складено акт №1934/23-3/31477332 від 06.05.2011 року.

Згідно висновків акта перевірки з боку ЗАТ «Насолода» встановлені порушення абз. 2 п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 126667,00 гривень, у т.ч. за період лютий 2010 року, - 126667,00 гривень.

На підставі висновків акта перевірки 26.05.2011 року Слов'янською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001062341 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 158346,25 гривень, з якої основного платежу 126677,00 гривень, штрафної (фінансової) санкції 31669,25 гривень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ЗАТ «Насолода» 23.02.2010 року укладено договір купівлі-продажу приміщень ВМК №717211 з покупцем ТОВ «Едельвейс». Предметом даного договору є приміщення загальною площею 1259,6 кв.м. в будівлі механічної майстерні, за адресою м. Донецьк, Калінінський район, вул. Сєчєнова 6.44. Підприємством у лютому 2010 року збільшено податкові зобов'язання по ПДВ на суму 16667,00 гривень що відображено у реєстрі виданих податкових накладних за №349 у лютому 2010 року та у додатку №5 до Декларації з ПДВ за лютий 2010 року.

Згідно ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»,- оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. У цьому Законі майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати ії затвердження (погодження) замовником:

Згідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», - база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно п.п. 1.20.1, п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно п.п.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що враховуючи вищенаведені норми, покладені відповідачем в обґрунтування доводів щодо невідповідності ціни за договором рівню звичайної ціни, відповідач дійшов невірного висновку, адже не врахував інших важливих обставин, які визначені приписами нормативних актів та фактичних обставин справи.

Згідно ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»,- оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

- створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

- виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна згідно з законом;

- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

- в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Згідно п.п. 1.20.8 п.l.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгpунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом не вчинялись дії щодо проведення оцінки реалізованого майна. Крім того, позивачем на запит податкового органу були надані всі необхідні документи, які є достатніми для підтвердження обгpунтованого рівня договірної ціни у розумінні абз. 2 п.п. 1.20.8 п.l.20 ст. l Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та абз. 1 п.п 1.20.1 цього пункту. Також в матеріалах справи наявний висновок складений за результатами експертного дослідження судової будівельно-технічної спеціалізації щодо об'єкту нерухомості (майна), згідно до якого ринкова вартість майна складає 117800,00 гривень. Таким чином, обставини, встановлені експертним дослідженням, свідчать про звичайність і відповідність рівня справедливих ринкових цін реалізованого майна.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу У країни, - підприємництво здійснюється зокрема на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Згідно ст. 190 Господарського кодексу У країни,- вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно попереднього договору купівлі-продажу від 03 травня 2005 року спірне майно було придбано за ціною 165000,00 гривень. Згідно договору про поділ в натурі будівлі від 09.09.2008 року, укладеного між ЗАТ «Насолода», як власником 97/100 частин від будівлі та ТОВ «М-Сервіс», як власником 3/100 частин від будівлі, здійснено виділ в натурі частки з об'єкта нерухомого майна кожній стороні. При цьому, загальною вартістю 97/100 ідеальної частки приміщення, згідно витягу з реєстру права власності виданого ЗАТ «Насолода» КП БТІ м. Донецька 27.08.2008 року за №20025323, реєстраційний номер №648025, становить 116079,00 гривень.

Згідно п.п. 1.20.9 п. 1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що відповідачем не наведено жодної правової норми, яка містить підстави для того, щоб вважати звичайною ціною, оціночну вартість майна, визначену згідно витягу КП БТІ.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ЗАТ "Насолода".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров