Постанова № 31890430, 05.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18766/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Денець В.А.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Малярчук М.П. ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_6 про стягнення 14 468,65 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2011 року Київський міський центр зайнятості звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_6 в якому просив стягнути з відповідача незаконно отримані кошти в розмірі 14 468,65 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 з 14.11.2008 зареєстрована в Голосіївському районному центрі зайнятості м. Києва як така, що шукає роботу. Наказом Голосіївського районного центру зайнятості м. Києва від 21.11.2008 № 6164 відповідачу призначено допомогу по безробіттю з 21.11.2008 по 15.11.2009.

У заяві від 21.11.2008 про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» відповідач зазначила, що не є найманим працівником, не працює за цивільно-правовою угодою, не отримує пенсії на пільгових умовах і не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Згідно з договором від 05.12.2008, укладеного між Голосіївським районним центром зайнятості та ОСОБА_6, останню направлено на підвищення кваліфікації до Університету економіки та права «Крок» за спеціальністю «Кадровий менеджмент».

Відповідач звернулася до Голосіївського районного центру зайнятості м. Києва із заявою від 13.07.2009 про зняття її з обліку з 13.07.2009 у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дитиною.

Наказом Голосіївського районного центру зайнятості міста Києва від 13.07.2009 № 4906 відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю з 13.07.2009, наказом від 13.07.2009 № 4907 відповідача знято з обліку в службі зайнятості з 13.07.2009.

Голосіївським районним центром зайнятості міста Києва на виконання вимог статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення ОСОБА_6 та встановлено, що під час перебування на обліку в службі зайнятості відповідач перебувала в цивільно-правових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Страхова Компанія «ПЗУ Україна страхування життя» за договором від 14.09.2007 № AGN.0731907.001AD, що відображено в акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 27.11.2009 № 324.

Відповідно до довідки Голосіївського районного центру зайнятості міста Києва від 14.12.2009 № 23-5903 загальний розмір виплаченої на користь ОСОБА_6 допомоги по безробіттю складає 13 539,77 грн. Згідно з листом Київського міського центру зайнятості від 28.12.2009 № 06-12984 вартість навчання ОСОБА_6 в Університеті економіки та права «Крок» згідно з договором від 27.11.2008 № 1206 становить 928,88 грн.

Листом Голосіївського районного центру зайнятості міста Києва від 11.01.2010 № 23-128 відповідача повідомлено про необхідність повернути отриману допомогу по безробіттю та вартість навчання в розмірі 14 468,65 грн. у п'ятнадцятиденний термін з моменту отримання зазначеного листа.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем з 11.07.2007 не вчинялося жодних дій на виконання договору від 14.09.2007 № AGN.0731907.001AD, а відтак, відсутні підстави вважати ОСОБА_6 зайнятою особою в розумінні Закону України «Про зайнятість населення».

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю, визначаються Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 803-XII, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство»; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій (підпункти «а»-«ж»).

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У статті 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, серед іншого, відноситься: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III.

Відповідно до частини 1 статті 22 вказаного Закону, застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Розмір зазначеної допомоги визначається статтею 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що згідно договору доручення від 14.09.2007 № AGN.0731907.001AD він вступає в силу з моменту його підписання та укладається на невизначений термін. Договір вважається припиненим: у разі письмового повідомлення про намір розірвати договір; у разі втрати Повіреним цивільної дієздатності; у разі смерті Повіреного.

Відповідач не повідомила страхову компанію про своє бажання припинити Договір, а тому громадяни, які працюють по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, зареєстровані як підприємці, належать до зайнятого населення.

Відповідно до п. 5 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 № 60/62 про затвердження Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення», безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Таким чином, ОСОБА_6, яка працювала по цивільно-правовому договору належала до зайнятого населення і не мала права водночас перебувати на обліку як безробітна.

При цьому, відповідно до п. 2 ст. 4 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», особа набуває статусу застрахованої з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Згідно з вищезазначеним, ОСОБА_6 при перебуванні на обліку як безробітна не могла відноситись до незастрахованого населення, а тому повинна була виконувати вимоги ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь Київського міського центру зайнятості незаконно отримані кошти в розмірі 14 468,65 грн.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Київського міського центру зайнятості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: 03187, АДРЕСА_1) на користь Київського міського центру зайнятості (р/р 37179301900001 ГУ ДКУ м. Києва МФО 820019, код 03491091) незаконно отримані кошти в розмірі 14 468,65 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 10.06.2013

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.