Ухвала суду № 31882077, 29.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 р.Справа № 1570/1565/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Лопушанській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі та 3-ї особи Приватного підприємства «Модуль» про скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В:

29.02.2012 року ПАТ «Одесагаз» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000121620, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 106 799,02 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 53 399,51 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він не погоджується з необґрунтованими висновками СДПІ та зазначає, що при вчиненні правочину з ПП «Модуль», ним були дотримані усі вимоги діючого законодавства щодо правомірності правочину, а також щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, виданим ПП «Модуль» у квітні 2011 року. Також, позивач зазначив, що придбану у ПП «Модуль» продукцію він використовував у своїй господарській діяльності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року адміністративний позов ВАТ «Одесагаз» задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 20.02.2012р. №0000121620.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі 27.03.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ВАТ «Одесагаз» відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПАТ «Одесагаз» (раніше - ВАТ «Одесагаз», код ЄДРПОУ 03351208) створено на підставі Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993р. та рішення Державного комітету нафтової та газової промисловості №95 від 11.03.1994р., взято на податковий облік в органах ДПС 16.04.1996р. та перебуває на обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі.

В лютому 2012р. працівниками СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Одесі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Одесагаз» з питання правильності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Модуль» у квітні 2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 07.02.2012 року №28/16-02/03351208/7, яким встановлено, що ПАТ «Одесагаз», в порушення вимог ст.198 ПК України, занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2011 року на суму 106 799,02 грн.

Дане порушення, згідно акту перевірки відбулося на підставі того, що позивач відніс до складу податкового кредиту жовтня 2011 року суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, виданих ПП «Модуль» у квітні 2011 року. При цьому, ці висновки акту перевірки базувалися лише на даних акту ДПІ у м.Іллічівську, яким встановлено «нікчемність» правочинів між контрагентами ПП «Модуль» та ПАТ «Одесагаз», оскільки ці правочини між ними не спрямовані на реальне настання наслідків.

Отже, на думку податківців, оскільки правочини, укладені між ПАТ «Одесагаз» та ПП «Модуль» є нікчемними, то ПАТ «Одесагаз» не мав права включати до складу свого податкового кредиту жовтня 2011 року суми ПДВ по податкових накладних, виданих ПП «Модуль» у квітні 2011 року, у зв'язку з чим, і відбулося заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті ПАТ «Одесагаз» до бюджету у жовтні 2011 року (а.с.10-17).

Також судом 1-ї інстанції встановлено, що згідно податкової декларації з ПДВ за квітень 2011 року від 20.05.2011 року, позивачем ПАТ «Одесагаз» було включено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 106 799,02 грн. по взаємовідносинам з ПП «Модуль» у квітні 2011 року (а.с.122-123).

Уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок ПАТ «Одесагаз» від 19.08.2011 року було зменшено податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Модуль» у квітні 2011 року на суму ПДВ 106 799,02 грн. (а.с.175-176).

Відповідно до наданої до СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі податкової декларації з податку на додану вартість від 21.11.2011 року, ПАТ «Одесагаз» у жовтні 2011 року було включено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 1067 99,02 грн. по взаємовідносинам з ПП «Модуль» за квітень 2011 року, а всього у жовтні 2011 року позивачем було задекларовано податкового кредиту з ПДВ на суму 7 167 005 грн.

Разом з тим, в подальшому, не зважаючи на вказані обставини, на підставі спірного акту перевірки, уповноваженою особою СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі було винесено податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000121620, яким ПАТ «Одесагаз» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 106 799,02 грн. - за основним платежем та застосовані штрафні санкції у сумі 53 399,51 грн. (а.с.19).

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що прийняте податковим органом рішення є протиправним та не відповідає вимогам діючого на той час законодавства, в зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, погоджується з вказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 03.01.2010 року між ПАТ «Одесагаз» (покупець) та ПП «Модуль» (постачальник) був укладений договір поставки №5, відповідно до умов якого, «постачальник» зобов'язується передати у власність, а «покупець» прийняти та сплатити металопрокат, що іменується в подальшому «товар» за ціною, згідно рахунку-фактури. Згідно п.6.2., строк дії цього договору закінчується 03.01.2011 року.

В подальшому, як видно з матеріалів справи, між ПП «Модуль» та ПАТ «Одесагаз» був укладений договір поставки №250511 від 25.05.2011 року.

В період же з 03.01.2011 року до 19.05.2011 року, в тому числі і у квітні 2011 року, постачання товару від ПП «Модуль» до ПАТ «Одесагаз» відбувалося без укладення письмового договору на підставі усної домовленості та виписки рахунків-фактур.

Також , судом 2-ї інстанції встановлено, що у квітні 2011 року ПП «Модуль» постачало позивачу труби сталеві, бітум будівельний, плівку «Термоізол», листи сталеві, сталь арматурну гладку, труби квадратні, труби прямокутні, кутики рівнополочні, круги відрізні, електроди, тощо.

При чому, факт придбання вищевказаного товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме - видатковими накладними: №РН-0000536 і №РН-0000537 від 07.04.2011р., №РН-0000602 і №РН-0000603 від 15.04.2011р., №РН-0000617 і №РН-0000615 від 12.04.2011р., №РН-0000625 від 13.04.2011р., №РН-0000789 і №РН-0000752 від 27.04.2011р., №РН-0000681 від 21.04.2011р., №РН-0000438 від 22.04.2011р., №РН-0000712 від 26.04.2011р., №РН-0000790 від 15.06.2011р., №РН-0000616 від 30.05.2011р.

Даний товар придбавався згідно рахунків-фактури: №1117 від 24.03.2011р. на суму 2445 грн. (в тому числі ПДВ - 407,50 грн.), №1254 від 30.03.2011р. на суму 4972,50 грн. (в тому числі ПДВ - 828,75 грн.), №1357 від 05.04.2011р. на суму 804,28 грн. (в тому числі ПДВ - 134,05 грн.), №1356 від 05.04.2011р. на суму 1257,80 грн. (в тому числі ПДВ - 209,63 грн.), №1359 від 05.04.2011р. на суму 3863,80 грн. (у тому числі ПДВ - 643,97 грн.), №1493 від 13.04.2011р. на суму 10570,80 грн. (в тому числі ПДВ 1761,80 грн.), №1483 від 13.04.2011р. на суму 6295,04 грн. (в тому числі ПДВ 1049,17 грн.), №931 від 11.03.2011р. на суму 297000 грн. (в тому числі ПДВ 49500 грн.), №1619 від 21.04.2011р. на суму 2610,49 грн. (в тому числі ПДВ 435,08 грн.), №1586 від 19.04.2011р. на суму 3343,70 грн. (в тому числі ПДВ - 557,28 грн.), №1597 від 20.04.2011р. на суму 296000 грн. (в тому числі ПДВ 49333,33 грн.), №1383 від 06.04.2011р. на суму 296000 грн. (в тому числі ПДВ 49333,33 грн.), №СФ-4172/1 від 13.04.2011р. на суму 391,85 грн. (в тому числі ПДВ 65,31 грн.), №СФ-1359/1 від 12.04.2011р. на суму 166,30 грн. (в тому числі ПДВ 27,71 грн.), №1358 від 05.04.2011р. на суму 804,28 грн. (в тому числі ПДВ - 134,05 грн.), №СФ-1586/1 від 24.05.2011р. на суму 91,85 грн. (в тому числі ПДВ на суму 15,31 грн.), №931/1 від 06.04.2011р. на суму 2376 грн. (в тому числі ПДВ 396 грн.).

Окрім того, факти здійснення господарських операцій з постачання товарів підтверджуються і податковими накладними, виданими ПП «Модуль» на підставі вищевказаних рахунків-фактур: №7 від 07.04.2011р. на суму 2445 грн. (в тому числі ПДВ 407,50 грн.), №11 від 01.04.2011р. на суму 4972,50 грн. (в тому числі ПДВ на суму 828,75 грн.), №70 від 11.04.2011р. на суму 804,28 грн. (в тому числі ПДВ - 134,05 грн.), №81 від 11.04.2011р. на суму 804,28 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 134,05 грн.), №85 від 12.04.2011р. на суму 1257,80 грн. (в тому числі ПДВ 209,63 грн.), №88 від 12.04.2011р. на суму 4030,10 грн. (в тому числі ПДВ - 671,68 грн.), №97 від 13.04.2011р. на суму 9192,35 грн. (в тому числі ПДВ 1532,06 грн.), №125 від 18.04.2011р. на суму 10570,80 грн. (в тому числі ПДВ 1761,80 грн.), №128 від 18.04.2011р., №167 від 22.04.2011р. на суму 2376 грн. (в тому числі ПДВ - 396 грн.), №175 від 22.04.2011р. на суму 2610,49 грн. (в тому числі ПДВ 435,08 грн.), №184 від 26.04.2011р. від 3435,55 грн. (в тому числі ПДВ 572,59 грн.), №189 від 26.04.2011р. на суму 296000 грн. (в тому числі ПДВ 49333,33 грн.), №90 від 12.04.2011р. на суму 296000 грн. (в тому числі ПДВ 49333,33 грн.), №80 від 14.03.2011р. на суму 297000 грн. (в тому числі ПДВ на суму 49500 грн.).

Також, судами обох інстанцій встановлено, що весь придбаний у ПП «Модуль» товар був в повному обсязі оплачений позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські платіжні доручення №5718 від 01.04.2011р., №5717 від 01.04.2011р., №5952 від 11.04.2011р., №5954 від 11.04.2011р., №5988 від 12.04.2011р., №5987 від 12.04.2011р., №6389 від 26.04.2011р., №6490 від 28.04.2011р., №6001 від 13.04.2011р., №6388 від 26.04.2011р., №6082 від 18.04.2011р., №6081 від 18.04.2011р., №6390 від 26.04.2011р., №6337 від 22.04.2011р., №6387 від 26.04.2011р., №6392 від 26.04.2011р., №5958 від 11.04.2011р., №544 від 25.05.2011р., №5073 від 14.03.2011р.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що доставка товару від ПП «Модуль» на об'єкти ПАТ «Одесагаз» здійснювалася вантажним бортовим автомобілем «ЗИЛ 131 ЗНГ» д/н НОМЕР_1, що належить підприємству позивача згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копія якого також наявна в матеріалах справи.

Транспортування ж отриманого від ПП «Модуль» товару підтверджується подорожними листами вантажного автомобіля, що наявні в матеріалах справи.

З матеріалів справи також вбачається, що всі придбані у ПП «Модуль» товари були передані на зберігання на склад, про що, в свою чергу, свідчать карточки складського обліку матеріалів форми №М-19, що теж наявні у справі.

Крім того, судом 2-ї інстанції встановлено, що придбані у ПП «Модуль» товари були отримані працівником позивача ОСОБА_1, про що свідчать довіреності на отримання цінностей від ПП «Модуль», видані ПАТ «Одесагаз» на його ім'я.

Як вже зазначалося вище податковий орган в якості обґрунтувань щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Модуль» посилається на лише акт ДПІ у м. Іллічівську від 22.07.2011р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Модуль» з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за період з 01.04.2011р. по 30.04.2011р. з контрагентами, серед яких ПАТ «Одесагаз»».

Згідно висновків вищевказаного акту перевірки, ПП «Модуль» нібито порушило вимоги ЦК України в частині недодержання вимог ЦК України в момент вчинення правочинів з контрагентами, серед яких є і ПАТ «Одесагаз», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. У вказаному акті також зазначено, що ПП «Модуль» не надало до ДПІ у м. Іллічівську первинні документи, які підтверджують взаємовідносини з контрагентами, серед яких є ПАТ «Одесагаз», а отже, на думку ДПІ, усі угоди з контрагентами за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року мають ознаки «нікчемності».

Таким чином, судовою колегією встановлено, що єдиним мотивом для спірних висновків відповідача про нікчемність спірних правочинів є висновки іншого органу податкової служби - ДПІ у м. Іллічівську Одеської області.

Разом з тим, суд 2-ї інстанції не погоджується з такою правовою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Так, ст.3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якого, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

А відповідно до приписів ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В даному ж випадку, виходячи з вищевикладених фактів та наданих сторонами доказів, апеляційний судом достовірно встановлено, що постачання товару від ПП «Модуль» до позивача повністю підтверджується первинними документами, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме - рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, подорожніми листами на перевезення, платіжними дорученнями про перерахування коштів на банківські рахунки контрагента, а тому, відповідно, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що, що ПАТ «Одесагаз» та ПП «Модуль», в даному випадку, діяли правомірно та виключно для досягнення економічних результатів, з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України.

До того ж, з в'язку із вказаним, слід зазначити, що усі угоди, вчинені позивачем та його контрагентом, на думку колегії суддів, відповідають вимогам ст.203 ЦК України, не порушують публічний порядок, та не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, і недійсність таких угод прямо законом не встановлена, а також угоди на постачання товару, укладені ПАТ «Одесагаз» та ПП «Модуль» судом недійсними не визнавалися, а отже - є чинними.

Крім того, як вбачається з акту ДПІ у м. Іллічівську від 22.07.2011 року, на який посилається податковий орган в обґрунтування нікчемності правочинів, вчинених ПП «Модуль», основним видом діяльності ПП «Модуль», згідно засновницьких документів та даних довідки ЄДРПОУ, є серед іншого оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом та, як зазначено у цьому ж акті, фактично у перевіряємому періоді підприємство займалось торгівлею металопрокатом та будматеріалами. Підтвердженням господарської діяльності ПП «Модуль» є і те, що останнє орендує у ПП «Техносоюз» склад, підкранову площадку, кран, у ФОП ОСОБА_2 офісне приміщення та частину підкранового майданчика, у ФОП ОСОБА_3 - офісне приміщення та у ТОВ «ВК Плазма» частину підкранового майданчика та офісне приміщення, про що, також зазначено в самому акті перевірки ДПІ у м.Іллічівську.

Також в цьому акті перевірки ДПІ у м.Іллічівську зазначено, що всі податкові зобов'язання ПП «Модуль» на підставі угод з ПАТ «Одесагаз», відображені підприємством у податковій декларації з податку на додану вартість.

З вищевказаного акту також вбачається, що ПП «Модуль» мало всі необхідні ресурси для здійснення ним господарської діяльності, обґрунтування ж в спірному акті перевірки нікчемності правочинів, вчинених з ПАТ «Одесагаз» є те, що ПП «Модуль» не надано до ДПІ у м. Іллічівську первинних документів, які підтверджують взаємовідносини з ПАТ «Одесагаз», але цей факт, в свою чергу, не свідчить про нікчемність правочину, а дає лише підстави для проведення, у відповідності до вимог п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК України, позапланової виїзної перевірки ПП «Модуль».

Слід вказати, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Більше того, в висновках акта відповідач обмежився твердженнями про порушення позивачем тільки вимог ЦК України.

Таким чином, на думку судів обох інстанцій, ніяких законних підстав вважати позивача вчинившим нікчемний правочин не має, оскільки на момент укладення угоди його контрагент був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законом порядку, про що зазначено в акті перевірки ДПІ у м. Іллічівську від 22.07.2011 року, а отже факт порушення контрагентами може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що наведені в акті перевірки порушення не дають права податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Що ж стосується нібито порушення позивачем ст.198 ПК України, в результаті чого занижено було суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2011 року на суму 106799,02 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.

А згідно із п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як слідує з п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України також визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Підстави ж недійсності податкової накладної передбачені «Порядком заповнення податкової накладної», затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010р. №969.

Згідно п.5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у п.2 цього Порядку, в якому, в свою чергу, визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом 2-ї інстанції по справі встановлено, що контрагент позивача - ПП «Модуль» зареєстрований в якості платника ПДВ, про що також зазначається і в акті ДПІ у м. Іллічівську Одеської області і відомостей щодо анулювання свідоцтва про сплату податку на додану вартість суду не надано.

Крім того, як встановлено апеляційним судом та підтверджується актом перевірки СДПІ по роботі з ВПП, видами діяльності ПАТ «Одесагаз» є розподілення та постачання газу, будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання, газопровідні роботи та інші.

Згідно первинної документації ПАТ «Одесагаз» придбавав у ПП «Модуль» труби сталеві, бітум будівельний, плівку «Термоізол», листи сталеві, сталь арматурну гладку, труби квадратні, труби прямокутні, кутики рівнополочні, круги відрізні, електроди, тощо.

Отже з урахуванням видів діяльності ПАТ «Одесагаз» та товару, що придбавав останній у ПП «Модуль», судова колегія робить висновок, що товари, які придбавалися у ПП «Модуль» використовувалися позивачем у господарській діяльності.

За таких обставин, суд 2-ї інстанції приходить до висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу свого податкового кредиту в жовтні 2011 року сум ПДВ, зазначених у податкових накладних, виписаних контрагентом позивача ПП «Модуль» у квітні 2011 року, але отриманих позивачем у жовтні 2011 року, що підтверджується реєстром отриманих податкових накладних за жовтень 2011 року.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до аналогічного висновку про те, що сума податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2011 року у розмірі 106799,02 грн. позивачем не занижена, а тому, відповідно, спірне податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000121620 було винесене неправомірно та підлягає скасуванню.

До того ж, ще слід зазначити, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) своїх контрагентів або 3-х осіб у другій чи третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

Окрім того, згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до аналогічного що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що оскаржуване рішення податкового органу було прийнято з порушенням вимог діючого на той час законодавства та без урахування усіх обставин, а тому, відповідно, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню, що, в свою чергу, і було правильно встановлено окружним судом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко