Постанова № 31881058, 12.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2013 р. Справа № 914/446/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Марко Р.І.,

Костів Т.С.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача не з'явився,

від відповідача не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства "Мірт" б/н від 28.03.2013 року;

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2013 року;

у справі № 914/446/13-г;

за позовом: публічного акціонерного товариства "Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій", м. Мукачево Закарпатської області;

до відповідача: ПП "Мірт", м. Львів;

про стягнення 364 824,89 грн.,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2013 року позовні вимоги ПАТ "Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій" задоволено повністю та стягнено з приватного підприємства «Мірт» на користь ПАТ "Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій" 333 707, 80 грн. основного боргу; 25 233, 80 грн. пені; 5 883, 29 грн. 3 % річних; 7 296, 48 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають до задоволення.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що в матеріалах справи відсутні рахунки, що є підставою для розрахунків за продукцію.

Скаржник також покликається на те, що наявна в матеріалах справи претензія не є вимогою в розумінні ст.530 ЦК України, а відповідає вимогам ст. 6 ГПК України. Окрім того, відсутні докази її вручення відповідачеві чи направлення на адресу останнього.

Скаржник також не погоджується із здійсненим позивачем розрахунком пені та 3% річних та додає свій розрахунок зазначених сум.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, з огляду на те, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі докази у справі та прийняв правомірне рішення. Окрім того позивач зазначає, що всі рахунки на адресу відповідача направлялися факсовим зв'язком або електронною поштою та додає їх до відзиву.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлений про час та місце розгляду справи. Клопотання скаржника про відкладення слухання справи задоволенню не підлягає, оскільки наведені в ньому підстави для відкладення слухання справи не впливають на прийняття рішення по справі. При цьому, приписами ст. ст. 22, 28 ГПК України зазначено, що брати участь у судових засіданнях є правом сторони, а не її обов'язком, та коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується. А тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без їх участі за наявних в справі документів про права і обов'язки сторін.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.03.2012 р. між ПАТ «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» та ПП «Мірт» був укладений договір купівлі-продажу будівельних матеріалів № 15 (надалі договір).

Згідно з п. 1.1 договору продавець зобов'язується виготовити та передати у власність покупцю продукцію (товарний бетон, плити перекриття) в асортименті, кількості та по ціні у відповідності з рахунками, накладними, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити її.

Позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 504 707, 80 грн., що підтверджується видатковими накладними від 26.03.2012 р. № 168, № 170; від 27.03.2012 р. № 171, № 177; від 30.03.2012 р. № 204, № 210; від 02.04.2012 р. № 213, № 215; від 03.04.2012 р. № 218, № 219, № 221; від 04.04.2012 р. № 225; від 05.04.2012 р. № 228, № 233, № 235; від 10.04.2012 р. № 260, № 261, № 262, № 263; від 18.04.2012 р. № 290, № 291; від 19.04.2012 р. № 298, № 299; від 20.04.2012 р. № 301; від 23.04.2012 р. № 310, № 311; від 03.05.2012 р. № 373; від 07.05.2012 р. № 426; від 08.05.2012 р. № 427; від 15.05.2012 р. № 526, № 527; від 21.05.2012 р. № 571; від 23.05.2012 р. № 599; від 25.05.2012 р. № 617; від 28.05.2012 р. № 645; від 29.05.2012 р. № 635, № 636; від 12.06.2012 р. № 720; від 18.06.2012 р. № 756; від 27.06.2012 р. № 839, № 840 та довіреностями на отримання вказаного товару виданих Бараничу В.І.

В порушення умов договору відповідачем отриманий товар був оплачений частково в сумі 171 000, 00 грн., внаслідок чого утворилася заборгованість, яка складає 333 707, 80 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 26.07.2012 р., що підписаний уповноваженими представниками сторін (а.с.35).

Пунктами 3.3, 3.4 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передоплату за продукцію. За домовленістю сторін можлива відстрочка платежу про що складається додаткова угода.

07.11.2012 р. позивач на адресу відповідача направив претензію № 553 в які просив погасити заборгованість в сумі 333 707, 80 грн., однак вона залишилася без відповіді та задоволення.

Крім стягнення основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача, відповідно до п. 6.3 договору пеню в розмірі 25 233, 80 грн. та три проценти річних в розмірі 5 883, 29 грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів погашення всієї суми основного боргу відповідач не подав, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 333 707, 80 грн.

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що за прострочення розрахунків покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 25 233, 80 грн., зазначив, що пеня розрахована відповідно до умов п. 6.3 договору на підставі розрахунку, поданого позивачем.

Однак, з таким висновком суду не можна погодитися з огляду на наступне.

Як вбачається із розрахунку суми пені, поданої позивачем (а.с.8), період прострочення зазначено з 01.07.2012 по 31.12.2012 року. Однак, суд першої інстанції не врахував того, що позивачем методологічно неправильно здійснено розрахунок пені. Зважаючи на те, що поставка товару здійснювалася частинами, за різними накладними, відтак суму пені слід було обраховувати по кожній накладній, враховуючи ч.6 ст.232 ГК України, починаючи із 01.07.2012 року (суд не виходить за межі позовних вимог), враховуючи проплату відповідачем у розмірі 171 000,00 грн. Тобто, прострочення по нарахуванню пені слід починати нараховувати від накладної РН №000000235 на суму 4378,43 грн. у період з 01.07.2012 по 05.10.2012 і так по кожній накладній до 27.12.2012 року.

Апеляційним господарським судом самостійно зроблено перерахунок пені, відповідно до якого з відповідача належить стягнути 17 994,28 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується із нарахуванням 3% річних, у період з 01.07.2012 по 31.01.2013 року (в межах позовних вимог), відповідно до якого з відповідача належить стягнути 5883,29 грн.(а.с.8).

Твердження скаржника про порушення місцевим судом ст. 5 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки суперечить Рішенню Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р., у якому, зокрема, зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Щодо доводів скаржника, що в матеріалах справи відсутні рахунки, що є підставою для розрахунків за продукцію, то суд апеляційної інстанції зазначає, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, які є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення пені прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню з суми пені 25 233,80 грн. на суму 17 994,28 грн., відповідно апеляційна скарга відповідача -задоволенню в частині зменшення розміру стягнення пені на 7 239,52 гр.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути 7 151,70 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з позивача на користь відповідача стягнути 142,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу приватного підприємства "Мірт" б/н від 28.03.2013 року задоволити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2013 року в справі №914/446/13-г скасувати в частині стягнення 25 233,80 грн. пені. В цій частині прийняти нове рішення: стягнути з приватного підприємства «Мірт» (юридична адреса: 79038, м. Львів, вул. Пасічна, 81/12; фактична адреса: 79035, м. Львів, вул. Дністерська, 19, а/с 1695, код ЄДРПОУ 22396799) на користь публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Духновича, 105, код ЄДРПОУ 03327084) 17 994,28 грн. пені.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2013 року у справі №914/446/13-г залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства «Мірт» (юридична адреса: 79038, м. Львів, вул. Пасічна, 81/12; фактична адреса: 79035, м. Львів, вул. Дністерська, 19, а/с 1695, код ЄДРПОУ 22396799) на користь публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Духновича, 105, код ЄДРПОУ 03327084) 7 151,70 грн. (сім тисяч сто п'ятдесят одну гривню сімдесят копійок) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Духновича, 105, код ЄДРПОУ 03327084) на користь приватного підприємства «Мірт» (юридична адреса: 79038, м. Львів, вул. Пасічна, 81/12; фактична адреса: 79035, м. Львів, вул. Дністерська, 19, а/с 1695, код ЄДРПОУ 22396799) 142,50 грн. (сто сорок дві гривні пятдесят копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Накази видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Костів Т.С.

Марко Р. І.

Повний текст постанови

виготовлено 17.06.2013р.