Постанова № 31880921, 03.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 червня 2013 року 11 год. 04 хв. № 826/1805/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 03 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 12 лютого 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання нечинними з моменту прийняття та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 жовтня 2012 року № 0003092220/13047 та № 0003102220/13048 (також далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення складено відповідачем безпідставно, у зв'язку з чим є нечинними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 27 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, які надійшли до суду 26 березня 2013 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складено відповідачем у зв'язку із виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 26 вересня по 02 жовтня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 11 жовтня 2012 року складено акт № 4858/2220/23532828 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю "РІП" (також далі - ТОВ "РІП"), товариством з обмеженою відповідальністю "Алієдора" (також далі - ТОВ "Алієдора"), товариством з обмеженою відповідальністю "Ін-Буд-Київ" (також далі - ТОВ "Ін-Буд-Київ"), товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К" (також далі - ТОВ "Астана К"), товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельне управління 26" (також далі - ТОВ "Будівельне управління 26"), товариством з обмеженою відповідальністю "ВАТ Проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій" (також далі - ТОВ "ВАТ ПКІІТ"), товариством з обмеженою відповідальністю "Консалекс" (також далі - ТОВ "Консалекс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Мікс-Буд" (також далі - ТОВ "Мікс-Буд") за період із 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року (також далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 469480,44 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 6047,50 грн.; І квартал 2011 року - 80216,66 грн.; ІІ квартал 2011 року - 176008,84 грн.; ІІІ квартал 2011 року - 109417,98 грн.; IV квартал 2011 року - 66743,19 грн.; І квартал 2012 року - 20633,78 грн.; ІІ квартал 2012 року - 10412,49 грн., чим порушено п. 1.32 ст. 1, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (також далі - ПК України).

- занижено податок на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 404814,03 грн., що підлягає сплаті у бюджет за підсумками поточного звітного періоду, у тому числі за: грудень 2010 року - 4838,00 грн.; січень 2011 року - 12898,33 грн.; лютий 2011 року - 51275,00 грн.; квітень 2011 року - 66111,08 грн.; травень 201 року - 22261,76 грн.; червень 2011 року - 64678,33 грн.; липень 2011 року - 8666,67 грн.; вересень 2011 року - 86479,41 грн.; листопад 2011 року - 26536,35 грн.; грудень 2011 року - 31501,21 грн.; січень 2012 року - 6501,21 грн.; лютий 2012 року - 6501,21 грн.; березень 2012 року - 6648,80 грн.; червень 2012 року - 9916,67 грн., чим порушено підпункти 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі акту перевірки, 25 жовтня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0003092220/13047, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 469480,44 грн. за основним платежем та у розмірі 9274,43 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003102220/13048, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 404814,03 грн. за основним платежем та у розмірі 46902,35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду скарги в адміністративному (досудовому) порядку, оскаржуване рішення № 0003092220/13047 залишено без змін, оскаржуване рішення № 0003102220/13048 скасовано в частині штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 04,00 грн., а в іншій частині залишено без змін.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання нечинними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується інформацією, зазначеною в акті перевірки, висновки відповідача про заниження позивачем сум податку на прибуток та ПДВ ґрунтуються на виявленому факті відсутності реального здійснення позивачем та його контрагентами господарських операцій.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки та підтверджено поясненнями представників відповідача, перевірками контрагентів позивача виявлено, що ТОВ "РІП", ТОВ "Алієдора", ТОВ "Ін-Буд-Київ", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ ПКІІТ", ТОВ "Консалекс" та ТОВ "Мікс-Буд" відсутні за місцезнаходженням. У вказаних товариств відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення господарської діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, направлених на здійснення операцій щодо надання податкової вигоди платникам податків, у тому числі контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання. ТОВ "РІП", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ ПКІІТ" та ТОВ "Мікс-Буд" мають ознаки фіктивного підприємництва. Крім того, особи, які, згідно з реєстраційно-обліковими документами, є засновниками та директорами ТОВ "РІП", ТОВ "Астана К" та ТОВ "Будівельне управління 26", заперечують свою участь у створенні вказаних товариств.

У постанові Верховного суду України від 08 вересня 2009 року у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09, необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки фіктивності та порушення кримінальної справи відносно засновників (директорів) таких підприємств.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11 зазначено, що первинні документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у відповідній постанові від 27 березня 2012 року у ході перегляду однієї з адміністративних справ, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З викладених положень вбачається, що будь-які документи мають силу первинних документів тільки за умови фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічне положення міститься у підпункті 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

З викладених положень вбачається, що обов'язковою умовою віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є фактичне придбання таких товарів (послуг) з метою їх подальшого використання у господарській діяльності.

Водночас, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України (Секретар судової палати Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло: "Кількість податкових спорів у адміністративних судах стрімко зростає", 19 квітня 2012 року, http://www.vasu.gov.ua/ua/imp_sub.html?_m=publications&_t=rec&id=2256&fp=31), право на податковий кредит з ПДВ виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто здійснюватись не тільки на папері, а насправді, повинна мати місце об'єктива зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту, а не виключно за рахунок економії на сплаті податків.

Саме в цьому контексті при розгляді судових спорів повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит з ПДВ. Перш за все, такі документи повинні бути достовірними, тобто відображати реальні події. У зв'язку із цим, навіть бездоганно оформлений документ (наприклад, податкова накладна) не може підтверджувати право на податковий кредит у тому випадку, якщо в процесі судового розгляду буде встановлено невідповідність фактичного й задокументованого платником податків руху активів.

У постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10 зазначено, що наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

З аналізу викладених положень вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ повинні підтверджуватись належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Однак, у ході судового розгляду справи представниками позивача не надано до суду доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "РІП", ТОВ "Алієдора", ТОВ "Ін-Буд-Київ", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ ПКІІТ", ТОВ "Консалекс", ТОВ "Мікс-Буд", хоча про необхідність їх надання судом зазначалось у кожному судовому засіданні.

Зокрема, до суду не надано банківських виписок по рахунку позивача, які б підтвердили фактичний рух коштів на рахунку.

Враховуючи викладені положення та обставини, суд прийшов до висновку, що оскаржувані рішення складені відповідачем правомірно, у зв'язку з чим не підлягають скасуванню.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання нечинними оскаржуваних рішень суд зазначає наступне.

Так, нечинними (недійсними), за переконанням суду, можуть бути визнані нормативно-правові акти, перелік яких, зокрема, міститься у ст. 171 КАС України.

Характерною ознакою таких актів є те, що на підставі них виникають певні правовідносини, наприклад, укладаються договори.

Тобто, нормативно-правові акти є підставою для виникнення, зміни та припинення відносин між невизначеним колом фізичних та юридичних осіб.

Разом з тим, правові акти індивідуальної дії, до яких належить оскаржуване рішення, є актами, які спричиняють наслідки для конкретних осіб (у зв'язку з якими вони прийняті), можуть бути визнані протиправними та, як наслідок, скасовані.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування оскаржуваних рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби від 25 жовтня 2012 року № 0003092220/13047 та № 0003102220/13048.

2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 10 червня 2013 року