Постанова № 31880635, 03.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 червня 2013 року 17 год. 56 хв. № 826/6116/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 03 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 25 квітня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" (також далі - позивач) до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 14 березня 2013 року № 0000124210 та № 0000184210 (також далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення складено відповідачем безпідставно, у зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 29 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 17 травня 2013 року. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку із виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судовому засіданні 03 червня 2013 року судом, згідно зі ст. 55 КАС України, здійснено заміну відповідача - Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників (також далі - відповідач).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 30 січня по 19 лютого 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 26 лютого 2013 року складено акт № 226/42-10/22859846 про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість (також далі - ПДВ) при здійсненні фінансово-господарських операцій із будівельно-виробничим підприємством "Строитель-плюс", приватним підприємством "Комманд" (також далі - ПП "Комманд"), приватним підприємством "Базис Торг", товариством з обмеженою відповідальністю "Аквамарин", приватним підприємством "Ротонда Торг", приватним підприємством "Габарит-груп" (також далі - ПП "Габарит-торг"), приватним підприємством "Гранд-М", приватним підприємством "Райс-М", приватним підприємством "Грандпродукт", товариством з обмеженою відповідальністю "ВТК "Окнополь", товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд Строй", приватним підприємством "Сіті Буд", приватним підприємством "Скипер", приватним підприємством "Добре Місто", приватним підприємством "Мобкримторг", приватним підприємством "Визит Торг", приватним підприємством "Нантехімидж", приватним підприємством "Кримторг", товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Акрополь", приватним підприємством "Укрторгпартнер", приватним підприємством "Кримспецтехнолоджи", товариством з обмеженою відповідальністю "Тонар-Крим", товариством з обмеженою відповідальністю "Кримстройіндустрія", приватним підприємством "Евроградстрой", приватним підприємством "Прима Торг", товариством з обмеженою відповідальністю "ТМ-Компані", фірмою "Капітель плюс", колективним підприємством "Альянс" (також далі - КП "Альянс"), приватним підприємством "Пан Буд", приватним підприємством "Беллатрикс", приватним підприємством "Севелітстрой", приватним підприємством "Мастер Торг" за період із 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у загальному розмірі 335731,00 грн., у тому числі за: І квартал 2009 року - 32471,00 грн.; півріччя 2009 року - 76201,00 грн.; І-ІІІ квартали 2009 року - 109680,00 грн.; 2009 рік - 131711,00 грн.; І квартал 2010 року - 21429,00 грн.; півріччя 2010 року - 39552,00 грн.; І-ІІІ квартали 2010 року - 46112,00 грн.; 2010 рік - 46112,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року - 137350,00 грн.; І квартал 2012 року - 20558,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункти 5.3.3, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України (також далі - ПК України);

- занижено ПДВ у загальному розмірі 40805,00 грн., у тому числі за: лютий 2010 року - 2709,00 грн.; квітень 2010 року - 2808,00 грн.; травень 2010 року - 1167,00 грн.; червень 2010 року - 1227,00 грн.; липень 2010 року - 1312,00 грн.; серпень 2011 року - 22900,00 грн.; жовтень 2011 року - 4570,00 грн.; лютий 2012 року - 2455,00 грн.; березень 2012 року - 1657,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі акту перевірки, 14 березня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0000124210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 40805,00 грн. за основним платежем та у розмірі 18097,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000184210, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 204020,00 грн.

За результатами розгляду заперечень та скарги в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржувані рішення залишені без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування та заниження суми ПДВ ґрунтуються виключно на обставинах, виявлених у ході перевірок окремих контрагентів позивача, а саме ПП "Комманд", ПП "Габарит-торг" та КП "Альянс".

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що у вказаних підприємств відсутні об'єкти оподаткування при придбанні товарів (робіт, послуг) та їх реалізації покупцям, у результаті чого укладені ПП "Комманд", ПП "Габарит-торг" та КП "Альянс" правочини є нікчемними. Всі операції купівлі-продажу вказаних підприємств не спричиняють реального настання наслідків, обумовлених ними.

Взаємовідносини по господарських операціях між позивачем та ПП "Комманд", ПП "Габарит-торг", КП "Альянс" не підтверджені первинними документами, оскільки укладені між позивачем і вказаними підприємствами правочини є такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, а також вчинені з метою надання податкової вигоди платникам податків.

У зв'язку з викладеним, позивач є вигодонабувачем по всьому ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг).

Будь-яких обставин (будь-якої конкретизації), які б підтверджували порушення позивачем положень податкового законодавства, окрім обставин, виявлених у ході перевірок контрагентів позивача, в акті перевірки відповідачем не зазначено.

Тобто, за переконанням суду, відповідач протиправно притягнув позивача до відповідальності за діяння його контрагентів.

Зокрема, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Стосовно викладеного в акті перевірки висновку відповідача про нікчемність укладених контрагентами позивача правочинів суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09 зазначено, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

У листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319 зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Як зазначено у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Тобто, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право податкових органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про нікчемність укладених контрагентами позивача правочинів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, зі змісту ст. 20 ПК України вбачається, що податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших правочинів недійсними (нікчемними).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що питання реальності фінансово-господарських відносин позивача із ПП "Комманд", ПП "Габарит-торг" та КП "Альянс" відповідачем не досліджувалось.

При цьому, у матеріалах справи містяться копії первинних документів, дослідивши які, суд прийшов до висновку про реальність фінансово-господарських взаємовідносин позивача із вказаними підприємствами, а саме: - договорів, укладених між позивачем та його контрагентами; - абонентських карток; - актів виконаних робіт та актів про надання послуг, що підтверджують виконання позивачем та його контрагентами договірних зобов'язань; - видаткових накладних; - податкових накладних; - платіжних доручень, що підтверджують здійснення позивачем оплати за договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами; - податкової звітності позивача; - фотознімків.

Згідно з підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічне положення містилось у підпункті 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Аналогічне положення містилось у підпункті 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою використання у господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документи, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставини, а також з'ясований у ході судового розгляду справи факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Комманд", ПП "Габарит-торг", КП "Альянс", суд прийшов до висновку про безпідставність складання відповідачем оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 14 березня 2013 року:

- № 0000124210, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Астеліт" (ідентифікаційний код 22859846) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 58902,00 грн. (П'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот дві гривні 00 копійок);

- № 0000184210, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Астеліт" (ідентифікаційний код 22859846) зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 204020,00 грн. (Двісті чотири тисячі двадцять гривень 00 копійок).

3. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 10 червня 2013 року