Рішення № 31878563, 18.06.2013, Господарський суд Чернігівської області

08 Господарський суд Чернігівської області

_______________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 67-28-47, факс 77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

„10" червня 2013 р. Справа № 927/457/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка",

юридична адреса: вул. Єршова, 11, м. Луцьк, Волинська область, 43026

поштова адреса: а/с 64, м. Луцьк, Волинська область, 43026

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

юридична адреса: АДРЕСА_1

фактична адреса: АДРЕСА_2

Предмет спору: про повернення коштів та стягнення штрафних санкцій в сумі 19158,03грн.

Суддя І.Г.Мурашко

Представники сторін:

позивач: не з"явився

відповідач: не з'явився

В судовому засіданні 10.06.2013р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про повернення коштів та стягнення штрафних санкцій за недопоставку товару на загальну суму 19158,03 грн., з яких 15313,00 грн. сума переплати, 887,31 грн. сума пені за період з 01.11.12р. по 21.03.13р. включно та 2957,72 грн. сума 50% річних за той же період. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № КВ-ВЗ-1-2-473 від 10.09.2012р.

Відповідач тричі був повідомлений про розгляд справи належним чином, про що свідчать матеріали справи (а.с. 74-76, 84-86, 90, 91), розгляд справи відкладався ухвалою суду, однак відповідач в судове засідання не з»явився, відзив на позов не надав, правом участі в судовому розгляді справи не скористався, тому суд розглядає спір за наявними матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2012 року між сторонами був укладений договір поставки № КВ-ВЗ-1-2-473.

Згідно п. 1.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 18.09.2012р. до Договору поставки № КВ-ВЗ-1-2-473 від 10.09.2012р., відповідач (постачальник) зобов"язується передати у власність позивача (покупця) насіння соняшникове в кількості

- 100 тон (сто) +/- 5% по заліковій вазі, за ціною 4300,00 грн. за тону, з яких ПДВ складає 716,66 грн. (самовивіз);

- 1000 тон (тисяча) +/- 5% по заліковій вазі, за ціною 4350,00 грн. за тону, з яких ПДВ складає 725,00 грн. (самовивіз);

- 500 тон (п"ятсот) +/- 5% по заліковій вазі, з доставкою до смт. Турійськ, вул. Паралельна, 33 за ціною однієї тонни 4700,00 грн., з яких ПДВ складає 783,33 грн. в подальшому по тексту іменується „товар", а позивач (покупець) зобов"язується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 1.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 18.09.2012р. до Договору поставки № КВ-ВЗ-1-2-473 від 10.09.2012р., загальна вартість (ціна) товару становить 6700430,00 грн., ПДВ з яких складає 1116738,33 грн.

Згідно п. 1.3., 1.4. Договору, відповідач (постачальник) продає, а позивач (покупець) приймає і оплачує товари в асортименті, кількості та за цінами, які є погодженими сторонами і вказуються в накладних на відпуск товару, що є невід"ємною частиною цього договору .

Відповідно до п. 1.6. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 18.09.2012р. до Договору поставки № КВ-ВЗ-1-2-473 від 10.09.2012р., термін поставки до 31.10.2012р.

Згідно п.п. 4.2. - 4.4. Договору, покупець оплачує товар у національній валюті України шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Розрахунки за чинним договором здійснюються в безготівковому порядку в розмірі вартості товару. Оплата товару за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах по факту прийому продукції на складі покупця згідно виставленого рахунку.

З матеріалів справи ( а.с.19-24) вбачається, що відповідачем було виставлено позивачу рахунки на оплату 1555т. товару ( за договором 1600 +/- 5% ) на загальну суму 7217500 грн.

Позивачем була здійснена часткова оплата, з посиланням на вищезазначені рахунки, в сумі 5222835,00 грн., що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень в матеріалах справи, а саме № 252 від 13.09.12р. на суму 350235,00 грн., № 258 від 17.09.12р. на суму 522000,00 грн., № 268 від 18.09.12р. на суму 870000,00 грн., № 273 від 20.09.12р. на суму 470000,00 грн., № 276 від 21.09.12р. на суму 705000,00 грн., № 289 від 26.09.12р. на суму 750000,00 грн., № 304 від 28.09.12р. на суму 300000,00 грн., № 313 від 03.10.12р. на суму 385000,00 грн., № 318 від 04.10.12р. на суму 272600,00 грн., № 338 від 10.10.12р. на суму 80000,00 грн., № 340 від 11.10.12р. на суму 133000,00 грн., № 354 від 16.10.12р. на суму 300000,00 грн., № 365 від 18.10.12р. на суму 85000,00 грн. в матеріалах справи (а.с. 25-37).

Позивачем надані до матеріалів справи видаткові накладні на отримання ним товару від відповідача на загальну суму 5207522,00 грн.(а.с. 38-60). Інших доказів відгрузки товару позивачу, відповідач до суду не надіслав.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючі вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги щодо повернення коштів в сумі 15313,00грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Позивач на підставі п.8.3 Договору та ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, ч.1 ст.549, 551 Цивільного кодексу України , звертаючи увагу суду на те, що предметом неустойки може бути майно, яке боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов»язання ( а.с.5), просить стягнути з відповідача за порушення термінів передачі товару пеню в сумі 887,31 грн. за період з 01.11.12р. по 21.03.13р. включно та 50% річних в сумі 2957,72 грн. за той же період.

Відповідно до п. 8.3. Договору, за порушення термінів передачі товару, або термінів переоформлення документів на товар, які зазначені в даному договорі постачальник зобов"язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару, зазначеної в даному договорі за кожен день порушення термінів передачі товару, або документів на товар, а також 50% річних від загальної вартості товару, за кожен день порушення термінів передачі товару, або документів на товар.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Статтею 549 цього Кодексу визначено поняття неустойки та встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання ( ч.2), а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч.3).

Відносини у сфері господарювання регулюються також Господарським кодексом України, який є спеціальним для застосування у вирішенні спорів між суб»єктами господарювання при здійсненні ними господарської діяльності.

Так, частиною 1 ст.216 та ч.2 ст.217 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт,послуг) , але згідно ч.6 цієї ж статті штрафні санкції у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, встановлюються за порушення грошових зобов'язань.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, однак, в будь-якому випадку, обрана сторонами договірна санкція повинна відповідати приписам ч.4,6 ст. 231 Господарського кодексу України або, у відповідності до вимог ст. 199 Господарського кодексу, за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що передбачена п.8.3 Договору відповідальність за порушення термінів передачі товару, які зазначені в договорі, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день порушення термінів передачі товару, суперечить, зокрема, приписам ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України та повністю відповідає ч.6 цієї ж статті, а значить. у такому вигляді може бути застосована до забезпечення виконання саме грошових зобов»язань.

Можливість встановлення відповідальності у вигляді 50 % річних визначено статтею 625 Цивільного кодексу України , якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язання сплатити кошти. Таким чином, положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання, а тому, передбачена п.8.3 Договору відповідальність у вигляді 50% річних від загальної вартості товару за кожен день порушення термінів передачі товару, суперечить чинному законодавству, а саме приписам ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України). Також недійсним, на підставі ст..207 Господарського кодексу України , визнається господарське зобов»язання, що не відповідає вимогам закону.

Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку про необхідність визнання недійсним п. 8.3. Договору поставки № КВ-ВЗ-1-2-473 від 10.09.2012р. та як наслідок , про відмову у позові в частині стягнення з відповідача, на підставі п.8.3 Договору, пені в сумі 887,31 грн. та 50% річних в сумі 2957,72 грн. за порушення термінів передачі товару.

Стягнення з відповідача процентів річних за користування грошовими коштами позивача (15313 грн.) судом не розглядається, в зв»язку із не заявленням позивачем такої позовної вимоги до суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1375,20 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним п. 8.3. Договору поставки № КВ-ВЗ-1-2-473 від 10.09.12р.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р № НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова, будинок 11, код ЄДРПОУ 21750952, р/р № 26006799961199 в ПАТ КБ «Правекс- Банк» м. Київ, МФО 380838) кошти в сумі 15313,00 грн., 1375,20 грн. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 17.06.2013р.

Суддя І.Г.Мурашко