Рішення № 31872480, 12.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.06.2013р. Справа № 905/2916/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Альфа-Гарант» (юридична адреса: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок № 26, поштова адреса: 04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, будинок № 55; код ЄДРПОУ - 32382598)

до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Пилипенка Валерія Миколайовича (65001, місто Одеса, вулиця Студьона, будинок № 9)

про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 19 215,34 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Печерська К.В., яка діє на підставі довіреності № 14/129-73 від 02.01.2013

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з додатковою відповідальністю «Альфа-Гарант» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 19 215,34 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави № 06-VZ/05-133-04191 від 27.02.2009; заяву Катаєвої О.Є. про страховий випадок від 26.02.2010; довідку Відділення оформлення матеріалів ДТП та дізнання ВДАІ міста Одеси при УДАІ ГУМВС України в Одеській області; висновок № 151/10 про проведення автотоварознавчого дослідження від 06.03.2010; акт виконаних робіт № 69 від 13.03.2010; постанову Київського районного суду міста Одеси у справі № 3-1828/2010 від 09.04.2010 стосовно Пилипенка В.М. за статтею 124 КУпАП; розрахунок страхового відшкодування; страховий акт № СТ/10/0389 від 16.09.2010; платіжне доручення № 2549 від 16.09.2010; платіжне доручення № 2621 від 24.09.2010.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статями 22, 993, 1166, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, статями 9, 12, 22, 35-37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 16 травня 2013 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного і повного розгляду справи господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Пилипенка Валерія Миколайовича;

- витребувано з Київського районного суду міста Одеси засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3-1828/2010 стосовно Пилипенка Валерія Миколайовича за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «Фольксваген», державний номерний знак 021-62 ОА, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (25.02.2010).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 30 травня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду від 25 квітня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 12 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду від 25 квітня 2012 року.

Представник позивача Печерська К.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання потового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві і співпадає з даними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом.

Наявні в матеріалах справи поштові повернення містять відмітку про те, що організація відповідача вибула.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26 грудня 2011 року, таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Пилипенко В.М. на виконання вимог ухвали суду від 25 квітня 2013 року не надав будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

27 лютого 2009 року між Одеською філією товариства з додатковою відповідальністю «Альфа-Гарант» (далі по тексту - страховик або позивач) та Катаєвою Ольгою Євгенівною (далі по тексту - страхувальник) укладено додаткова угода № 06-VZ/05-133-04191/1 до договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави № 06-VZ/05-133-04191 (далі по тексту - Договір страхування), згідно умов якого позивачем застраховані майнові інтереси Катаєвої О.Є., пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням транспортним засобом «Mitsubishi Outlander» (далі по тексту - «Мітсубіші» або застрахований автомобіль), державний номерний знак ВН 6444 ВО, від страхових ризиків, зокрема і дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 9-12).

Як вбачається з матеріалів справи, 25 лютого 2010 року на Овідіопольській дорозі в місті Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак 021-62 ОА, під керуванням Пилипенка Валерія Миколайовича з автомобілем марки «Мітсубіші», державний номерний знак ВН 6444 ВО, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно з пунктом 9.4 Договору страхування, строк його дії визначений з 07 березня 2009 року по 06 березня 2010 року, тобто на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Мітсубіші», державний номерний знак ВН 6444 ВО, був застрахований позивачем.

26 лютого 2010 року на адресу позивача від Катаєвої О.Є. надійшла заява про страховий випадок (а.с. 16-17).

З довідки Відділення оформлення матеріалів ДТП та дізнання ВДАІ міста Одеси при УДАІ ГУМВС України в Одеській області б/д вбачається, що внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження (а.с. 18).

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля позивачем замовлено проведення експертного дослідження.

Відповідно до висновку про проведення експертного автотоварознавчого дослідження № 151/10 від 06 березня 2010 року, проведеного фізичною особою-підприємцем Гузьєвим Дмитром Олександровичем, вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номерний знак ВН 6444 ВО, складає 20 506,85 гривень (а.с. 20-25).

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи висновок є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано спеціалістом-автотоварознавцем, який безпосередньо проводив дослідження та підпис якого скріплено печаткою.

Актом виконаних робіт № 69 від 13 березня 2010 року, складеного фізичною особою-підприємцем Дмітрієвим Сергієм Борисовичем (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 952634) визначено вартість виконаних робіт та запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Мітсубіші», державний номерний знак ВН 6444 ВО, що складає 19 645,00 гривень (а.с. 31).

Фізична особа-підприємець Дмітрієв Сергій Борисович є платником податку на прибуток на загальних підставах, про що свідчить свідоцтво серії Є № 577282 від 10 червня 2009 року (а.с. 33).

Факт оплати Катаєвою О.Є. вартості виконаних робіт підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 13 березня 2010 року (а.с. 30).

Постановою Київського районного суду міста Одеси від 09 квітня 2010 року Пилипенко В.М. визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 360,00 гривень (а.с. 19).

Сформованих страховим актом № СТ/10/0389 від 10 вересня 2010 року визначено розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті на виконання Договору страхування, який становить 19 215,34 гривень (а.с. 35).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 25 лютого 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі страхового акту № СТ/10/0389 від 10 вересня 2010 року, платіжними дорученнями № 2549 від 16 вересня 2010 року, № 2621 від 24 вересня 2010 року перерахував 19 215,34 гривень страхового відшкодування (а.с. 36-37).

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, в тому числі з постанови Київського районного суду міста Одеси від 09 квітня 2010 року у справі № 3-1828/2010 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 25 лютого 2010 року сталася саме з вини Пилипенка Валерія Миколайовича, який керуючи автомобілем марки автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак 021-62 ОА не надав перевагу в русі та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Мітсубіші», державний номерний знак ВН 6444 ВО, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Пилипенка В.М. залученого за ініціативою суду для всебічного і повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність власника автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак 021-62 ОА, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (25.02.2010) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Міська страхова компанія», на підставі полісу серії ВС № 8604342, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика (510,00 гривень).

Наведене свідчить про те, що на момент скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди відносно автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак 021-62 ОА, існував діючий поліс.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 19 215,34 гривень.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

З інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ слідує, що відповідно до полісу серії ВС № 8604342 франшиза складає 510,00 гривень (а.с. 51)

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову не врахував франшизу, передбачену полісом серії ВС № 8604342 (510,00 гривень).

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Слід зазначити, що відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак 021-62 ОА, визнано винним у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою за завдані забезпеченим автомобілем збитки, в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума, що підлягає стягненню з відповідача становить 19 215,34 - 510,00 = 18 705,34 гривень, де:

- 19 215,34 гривень - сума сплаченого позивачем страхового відшкодування;

- 510,00 гривень - безумнова франшиза (передбачена полісом відповідача).

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо звернення позивача до суду без досудового врегулювання спору, господарський суд зазначає наступне.

Конституційний суд України в абзаці третьому пункту 3 рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 Рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з додатковою відповідальністю «Альфа-Гарант» (юридична адреса: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок № 26, поштова адреса: 04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, будинок № 55; код ЄДРПОУ - 32382598, відомості про рахунки в установах банків відсутні) сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 18 705,34 гривень, судовий збір у розмірі 1 674,91 гривень, а всього 20 380 (двадцять тисяч триста вісімдесят) гривень 25 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 12.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013.

Суддя С.М. Фурсова