Рішення № 31872469, 10.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.06.2013р. Справа № 905/3599/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Технол» (83050, місто Донецьк, вулиця Щорса, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 37296451)

до публічного акціонерного товариства «Кіндратівський вогнетривкий завод» (84293, Донецька область, місто Дружківка, смт Олексієво-Дружківка, вулиця Октябрська, будинок № 121-А; код ЄДРПОУ - 00191767)

про стягнення 40 150,36 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Новіков О.О., який діє на підставі довіреності б/н від 10.06.2013

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Технол» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Кіндратівський вогнетривкий завод» суму заборгованості у розмірі 39 225,00 гривень, три відсотки річних у розмірі 925,36 гривень, а всього 40 150,36 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 3/62-12 від 01 березня 2012 року, та нормативно обґрунтовує свої вимог статтями 512-519, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 травня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 10 червня 2013 року.

07 червня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині заборгованості у розмірі 34 225,00 гривень та трьох відсотків річних у розмірі 925,36 гривень; просить розглянути справу без участі його представника.

В обґрунтування позову відповідач зазначив, що платіжним дорученням № 1464 від 15 травня 2013 року частина заборгованості у розмірі 5 000,00 гривень погашена ним добровільно.

Представник позивача Новіков О.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, проте у відзиві на позовну заяву просив розглянути справи без участі його представника.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

01 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Кіндратівський вогнетривкий завод» (далі по тексту - покупець або відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Технол» (далі по тексту - продавець або позивач) укладено договір № 3/62-12 (далі по тексту - Договір), згідно умов якого продавець зобов'язується відвантажити продукцію (товар), а покупець прийняти її та оплатити вартість, зазначену в додатково узгоджених специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору. Номенклатура, кількість, стандарти, строки поставки та ціна на окремі марки товару вказані в специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору (пункти 1.1, 2.1 Договору) (а.с. 8).

Строки, порядок та умови поставки узгоджені сторонами у розділі 3 Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату товару на розрахунковий рахунок продавця в гривнях протягом двадцяти календарних днів з моменту надання постачальником оригіналів відвантажувальних документів, рахунків, накладних.

У випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України (пункт 6.2 Договору).

Договір набирає законної сили з 01 січня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 7.1 Договору).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний сторонами без розбіжностей та скріплений їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання з поставки відповідачу товару (180 кг оливи ТНК).

Так, відповідно до видаткової накладної № РН-1851 від 13 вересня 2012 року, підписаної уповноваженими особами сторін та скріплених їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 66 725,00 гривень з ПДВ (а.с. 9).

Повноваження особи на прийняття товару підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довіреності № 885 (а.с. 11).

Також позивач виставляв відповідачу відповідний рахунок-фактури № СФ-2180 від 12 вересня 2012 року на сплату отриманого товару (а.с. 10).

Факт отримання рахунку-фактури підтверджується відміткою на видаткові накладній.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

В свою чергу, відповідач договірні зобов'язання в частині оплати отриманого товару виконав неналежним чином та здійснив неповну оплату товару.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме передав відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаною видатковою накладною, виставив відповідний рахунок, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну і повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 32 500,00 гривень (а.с. 15-20).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної і повної оплати вартості отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 39 225,00 гривень.

Щодо заявленого позивачем розміру позовних вимог, господарський суд відзначає наступне.

Позовна заява за вихідним № 1605/245-1 від 16 травня 2013 року отримана господарським судом Донецької області 22 травня 2013 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви за № 02-13/3644.

Згідно платіжного доручення № 1464 від 15 травня 2013 року відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості у розмірі 5 000,00 гривень, що не враховано при розрахунку ціни позову (а.с. 20).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що станом на момент звернення позивача з позовом до господарського суду, порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача в частині стягнення 5 000,00 гривень не існувало.

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 5 000,00 гривень є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення залишкової частини заборгованості у розмірі 34 225,00 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 66 725,00 гривень, господарський суд виходить з наявного в матеріалах справи первинного документу (видаткової накладної № РН-1851 від 13 вересня 2012 року), що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 34 225,00 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договорів перед позивачем в цій частині залишилося невиконаним.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних за період з 04 жовтня 2012 року по 21 лютого 2013 року у розмірі 925,36 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних та період їх нарахування, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву № 1-100Д від 04 червня 2013 року суму заборгованості у розмірі 34 225,00 гривень та трьох відсотки річних у розмірі 925,36 гривень визнав повністю.

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Відповідач, зокрема, має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до частини п'ятої статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуюче те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 34 225,00 гривень та трьох відсотки річних у розмірі 925,36 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 629, 655, 688, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193, 216-218 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Кіндратівський вогнетривкий завод» (84293, Донецька область, місто Дружківка, смт Олексієво-Дружківка, вулиця Октябрська, будинок № 121-А; код ЄДРПОУ - 00191767, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Технол» (83050, місто Донецьк, вулиця Щорса, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 37296451, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 34 225,00 гривень, три відсотки річних у розмірі 925,36 гривень, судовий збір у розмірі 1 501,14 гривень, а всього 36 651 (тридцять шість тисяч шістсот п'ятдесят одна) гривень 50 копійок.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 5 000,00 гривень - відмовити за необґрунтованістю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 10.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013.

Суддя С.М. Фурсова