Ухвала суду № 31870779, 23.05.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1805/10064/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська Ірина ВалентинівнаНомер провадження 22-ц/788/1188/13 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Таран С. А., Собини О. І.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2012 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2012 року позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К4Р0АК00050237 від 13 травня 2008 року в сумі 16100,56 доларів США вилучено у ОСОБА_3 та передано в заклад Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк»:

- предмет застави: автомобіль MITSUBISHI модель OUTLANDER, рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 який належить на праві власності ОСОБА_3

- комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) на автомобіль MITSUBISHI модель OUTLANDER, рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 який належить на праві власності ОСОБА_3

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К4Р0АК00050237 від 13 травня 2008 року в сумі 16100,56 доларів США звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль MITSUBISHI модель OUTLANDER, рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 який належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення вказаного продажу.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачену при подачі позову суму судового збору у розмірі 1286,43 грн.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 107,30 грн.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 19 квітня 2013 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2012 року у даній цивільній справі залишено без задоволення.

Зазначене заочне рішення відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильність встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, невідповідність його висновків обставинам справи, а також на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що в порушення вимог закону справу було розглянуто не за місцем проживання відповідача, він не був повідомлений про час та місце розгляду справи судом, так як судових повісток про виклик в судове засідання він не отримував, копія позовної заяви на його адресу надіслана не була. Крім того, в оскаржуваному рішенні суду не було визначено спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження, яким є належний йому на праві власності автомобіль, а також його початкова ціна для подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. Також відповідач не згоден із сумою заборгованості за кредитним договором, яка нарахована позивачем, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції він здійснював оплату по кредиту, яка не була врахована судом при ухваленні заочного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про задоволення апеляційної скарги і пояснення представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 про залишення рішення без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 травня 2008 року сторонами по справі було укладено кредитно-заставний договір №К4Р0АК00050237, за умовами якого позивач надав відповідачу в кредит грошові кошти на суму 23657,12 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 10 травня 2013 року. Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язання за кредитним договором відповідач надав у заставу належний йому автомобіль MITSUBISHI модель OUTLANDER, рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 (а.с.11-16, 17, 18, 21).

У зв'язку з тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував кредит та відсотки по ньому, у нього станом на 25 липня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 16100,56 доларів США, з яких: 12659,74 доларів США - сума заборгованості за кредитом; 1543,43 доларів США - сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 684,11 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 416,79 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором; а також штрафи відповідно до умов договору: 31,29 доларів США (фіксована частина) і 765,20 доларів США (процентна складова) (а.с.5-7).

Про наявність боргу з приводу погашення кредиту і наслідки щодо цього позивач в досудовому порядку письмово повідомляв відповідача, про що свідчить повідомлення та реєстр відправки заказної кореспонденції (а.с.9, 10), однак відповідач належним чином не прореагував.

Ухвалюючи заочне рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість його постановлення у зв'язку з тим, що відповідач у судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, хоча був повідомлений належним чином про час і місце розгляду даної справи.

Також позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

З таким висновком колегія суддів погоджується, оскільки він є законним і обґрунтованим.

Зокрема, згідно з вимогами ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення, його завчасно було повідомлено про час та місце розгляду даної цивільної справи, яка була призначена до розгляду в суді на 17 грудня 2012 року, про що свідчить його підпис про вручення поштового відправлення від 19 листопада 2012 року (а.с.36).

В матеріалах справи відсутні дані про надходження від ОСОБА_3 заяви про розгляд справи за його відсутності, а також його повідомлення на адресу банку та суду про зміну місця проживання (а.с.22 на звороті, 27, 53).

Згідно поданої представником ПАТ КБ «ПриватБанк» заяви від 17 грудня 2012 року про розгляд справи без участі представника позивача останній не заперечував проти ухвалення заочного рішення у даній справі (а.с.38).

Таким чином, на думку колегії суддів, заочне рішення від 17 грудня 2012 року ухвалено місцевим судом з дотриманням вимог закону щодо порядку його постановлення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду даної справи судом першої інстанції спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема, поштовим повідомленням про призначення даної цивільної справи до судового розгляду на 17 грудня 2012 року о 16-00 годині з підписом відповідача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кредитно-заставним договором передбачено право звертати стягнення на предмет застави у випадку порушення зобов'язань за цим договором. Оскільки умови кредитного договору стосовно оплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитом відповідач не виконував, тому суд звернув стягнення на предмет застави шляхом надання позивачу права його продажу.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами ст.19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Положеннями ч.ч.1, 6 ст.20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Виходячи з п.13.1 укладеного між сторонами 13 травня 2008 року кредитно-заставного договору, після настання події дефолту та спливу строку, встановленого у статті 12.2.5 договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Як визначено у п.12.1 цього ж кредитно-заставного договору, для цілей договору подією дефолту вважається будь-яка з наступних подій:

1) затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше як на один календарний місяць;

2) перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту;

3) несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту;

4) відмова позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог статті 3.1.3 договору;

5) несплата чергових страхових платежів за договорами страхування за умов, визначених статтею 3.4.3 договору;

6) порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту (а.с.11-16).

Таким чином, ураховуючи, що за розрахунковий період відповідач неодноразово прострочував сплату в повному розмірі чергового платежу по кредиту, а також і процентів за користування кредитом, так як неодноразово сплачував їх несвоєчасно та неперіодично, пізніше встановленого кредитно-заставним договором періоду сплати платежів з 21 по 25 число кожного місяця, а потім і взагалі перестав сплачувати, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за укладеним між сторонами кредитно-заставним договором станом на 25 липня 2012 року, тому суд на законних підставах задовольнив позов і обґрунтовано стягнув з відповідача борг на користь позивача за неналежне виконання зобов'язання за рахунок звернення стягнення на заставлений автомобіль шляхом його продажу, як це передбачено п.13.2 кредитно-заставного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що при постановленні оскаржуваного заочного рішення не були дотримані вимоги закону щодо визначення способу реалізації предмета застави та його початкової ціни не заслуговують на увагу колегії суддів з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

За положеннями ч.1 ст.26 вищевказаного Закону обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, обраний судом першої інстанції відповідно до умов кредитно-заставного договору спосіб реалізації предмета застави відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

До того ж, відповідач до моменту подання даного позову був письмово повідомлений позивачем про початок судового провадження стосовно звернення стягнення на предмет застави.

Що стосується зауважень в апеляційній скарзі на невизначення судом першої інстанції початкової ціни предмета застави, то вони є безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки визначення початкової ціни предмета забезпечувального обтяження здійснюється судом при обранні такого способу реалізації предмета застави як його подальша реалізація на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, про що йдеться в ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чого за обставинами даної справи встановлено не було.

До посилань в апеляційній скарзі на непогодження відповідача з сумою стягнутої заборгованості за кредитним договором колегія суддів ставиться критично, оскільки він хоча і приймав міри до погашення боргу під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме: 17 вересня 2012 року заплатив 1620 доларів США, що вбачається із наданих позивачем суду апеляційної інстанції доказів, однак за повідомленням представника позивача ОСОБА_5, вони були реалізовані на погашення процентів за користування кредитом (270,01 доларів США), комісійних (747,99 доларів США) та пені (602 доларів США), тобто не відобразились на загальній сумі боргу, визначеній станом на 25 липня 2012 року, так як на момент ухвалення заочного рішення (17 грудня 2012 року) сума боргу зросла у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -