Рішення № 31865540, 05.06.2013, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 2012/6363/2012

Провадження № 2/639/342/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2013 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гаврилюк С.М.,

за участю секретаря - Венглюк Т.В., Ткаченко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у судовому засіданні , до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він в березні 2011 року звернувся до ОСОБА_2 з метою укладення договору купівлі-продажу автомобіля ЗІЛ. 10.03.2012 року позивач віддав відповідачу 7000 доларів США, після чого ОСОБА_2 написала розписку про отримання грошових коштів від батька позивача за продаж автомобіля. Розписка була написана на батька позивача , оскільки в день її підписання ОСОБА_1 не мав із собою паспорта. Сторонами було обумовлено, що в майбутньому між ними буде укладено належним чином оформлений договір купівлі-продажу автомобіля . Під час підписання розписки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди, що відповідач надає позивачеві генеральну довіреність щодо розпорядження вказаним автомобілем. Отримавши автомобіль, позивач почав займатися перевезенням лісового матеріалу на території Полтавської області. Наприкінці 2011 року позивач виїхав за кордон до Російської Федерації, а автомобіль залишив н території Полтавської області , на якому працював його батько. В квітні 2012 року ОСОБА_1 стало відомо, що спірний автомобіль забрали невідомі люди. 31.05.2012 року позивач звернувся до органів міліції у м. Полтава у зв'язку з незаконним вилученням автомобіля. На початку червня 2012 року вказаний вище автомобіль працівниками міліції був вилучений у невідомих людей, які пізніше надали довіреність на право користування цим їм. Таким чином, відповідачка отримавши від позивача грошові кошти за автомобіль і пообіцявши укласти в майбутньому договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу, не виконала своїх зобов'язань, безпідставно, на думку позивача, скасувавши укладену раніше довіреність, у зв'язку з чим ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти, отримані нею за продаж автомобіля у сумі 55 650 грн., а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 20 000 грн. та сплачений позивачем судовий збір.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 уточнений позов підтримала , просила його задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи , приходить до висновку про відмову у задоволенні уточненого позову з наступних підстав.

Судом встановлено , що 10 березня 2011 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 7000 доларів США за продаж автомобіля ЗІЛ 131 , державний номер НОМЕР_1, що підтверджується розпискою ( а.с.7).

10.03.2011 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчила довіреність , відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважила діючих один незалежно від одного ОСОБА_1 , ОСОБА_6 користуватись та розпоряджатись, експлуатувати, слідкувати за технічним станом , проводити ремонт належного їй автомобіля ЗІЛ 131, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ,шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, з правом виїзду за кордон, керування автомобілем під час здійснення наданих довіреністю повноважень ,одержання тимчасового реєстраційного талону, догляду на митницях, проходження технічного огляду, одержання дублікату свідоцтва про реєстрацію у разі втрати , міни, здачі в оренду , позичку, продажу в установленому законом порядку , страхування, зміни та установки вузлів та агрегатів з подальшою реєстрацією в ДАІ , подавати від імені ОСОБА_2 заяви, в тому разі заяви про її сімейний стан та належність майна на праві особистої приватної власності , отримувати різного роду довідки та документи, знімати автомобіль з обліку та ставити автомобіль на облік в органах ДАІ, одержувати транзитні номери, укладати та підписувати відповідні договори, сплачувати збори та податки, одержувати належні від продажу та оренди гроші , у випадку спричинення автомобілю пошкодження третіми особами укладати, якщо в цьому буде потреба , угоди про відшкодування заподіяної шкоди, отримувати за цими угодами грошові кошти, бути представниками в судах усіх інстанцій, скрізь за ОСОБА_2 розписуватись та виконувати всі дії , пов'язані з цією довіреністю ( а.с.6).

В квітні 2012 року ОСОБА_1 стало відомо, що спірний автомобіль забрали невідомі люди. 31.05.2012 року позивач звернувся до органів міліції у м. Полтава у зв'язку з незаконним вилученням автомобіля.

З постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 02.06.2012 року вбачається , що 31.05.2012 року до Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області з Жовтневого РВХМУ ГМВС України в Харківській області надійшла письмова заява від ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_8 самовільно склала довіреність з правом придбання ( купівлі, міни, отримання у подарунок), автомобіля ЗІЛ 131, державний номер НОМЕР_1 на раніше невідомого громадянина. В ході перевірки з'ясовано, що 10.03.2011 року ОСОБА_1, було придбано в м. Харкові у ОСОБА_2 вказаний вище автомобіль, про що відповідачкою було власноручно написано розписку про отриману грошову суму за автомобіль та складено довіреність. На вказаному автомобілі ОСОБА_1 займався перевезенням лісового матеріалу на території Полтавської області. ОСОБА_2 пояснила, що після передачі автомобіля ОСОБА_1 через деякий час з'явився раніше невідомий громадянин, який представився як близький товариш позивача ОСОБА_9 та повідомив , що ОСОБА_1 поїхав до м. Владивосток Російської Федерації, тому ОСОБА_2 вирішила видати довіреність на іншого громадянина ( а.с.8).

Відповідно до ст. 626 ,628, 638 - 639, 640 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару( ст. ст. 655, 692 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі .

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких , суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовому засіданні представником позивача ОСОБА_3 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування договірних правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу вказаного автомобіля, розписка про отримання грошових коштів за проданий автомобіль укладена між ОСОБА_6, який батьком позивача, та відповідачем.

Аналізуючи обставини справи та досліджені докази, суд враховує наступне. Діючим законодавством України не передбачено визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на автомобілі на підставі виданих їх власниками довіреностей іншим особам з правом користування та повного розпорядження автомобілем або на підставі розписок про отримання власником грошової суми за проданий автомобіль. Відповідно пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», передбачена необхідність вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто передбачено письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів. А відповідно до пункту 4 зазначеної постанови перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Таким чином, на підставі частини другої статті 220 ЦК України не може бути визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки відповідно до закону він не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Статтею 1167 ЦК України передбачено , що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю , відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини .

Згідно правової позиції Верховного Суду України , викладеної у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі

позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Представником позивача не доведено у судовому засіданні належними доказами заподіяння діями відповідача моральної шкоди позивачеві у сумі 20 000 грн.

Аналізуючи обставини справи та досліджені докази, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 5, 6,10,11,57, 58, 60, 88, 208,209, 212-215 ЦПК України , ст.ст. 626 ,628, 638 - 639, 640, 655, 692, 1167 ЦК України, п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складено 05.06.2013 року.

Суддя Гаврилюк С.М.