Справа № 296/2/12-а
2-а/296/2/13
Постанова
Іменем України
13 червня 2013 р. м.Житомир
Корольовський районний райсуд м. Житомира в складі:
головуючого Сингаївського О.П.
при секретарі Галіцькій А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення сільської ради та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_5 22.12.2006 року звернулася до суду із позовом до Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, де просила визнати недійсним рішення сільської ради від 22.04.1994 року про обмін земельних ділянок між ОСОБА_3 та нею, посилаючись на те, що питання обміну земельних ділянок не було предметом розгляду Зарічанської сільської ради. Також позивач просила моральну шкоду та моральні збитки стягнути з відповідача. Крім цього, в заяві позивач просила поновити строки для оскарження рішення сесії, як такі, що втрачені з поважних причин, а саме в зв'язку з тим, що вона про оскаржуване рішення дізналася в 2005 році та в вересні цього ж року зверталась з цивільним позовом про скасування вказаного рішення до Житомирського районного суду, однак ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2006 року провадження по справі було закрито.
Правонаступник ОСОБА_5 - ОСОБА_1, яка вступила в справу в зв'язку з смертю ОСОБА_5, як дочка яка прийняла спадщину після смерті матері, в судовому засіданні позов підтримала.
31.03.2010 року позивач ОСОБА_1 подала «Уточнення та доповнення до адміністративного позову» (т. 1, а.с. 231), де просила: «Поновити строки для оскарження рішення 17 сесії 1994 року сільської ради с.Зарічани про обмін земельних ділянок, як такі, що пропущені з поважних причин. Визнати рішення 17 сесії 21 скликання від 22.04.1994 року про обмін земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 недійсним». В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 зазначила, що її мати не писала заяви про обмін земель і дане питання не розглядалося на засіданні сесії сільської ради.
Представники відповідача Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області в судовому засіданні позов не визнавали, посилаючись на його безпідставність. Наголошували на тому, що ОСОБА_5 в 1994 році обмін земель був вигідний, оскільки землі, які вона обміняла ОСОБА_3 були не родючими через велику кількість каміння, а земля ОСОБА_3, яку вона отримала в наслідок обміну була придатна для ведення городництва та садівництва. Крім цього, представники відповідача наголошували на тому, що позивачу безпосередньо після обміну було відомо про оскаржуване рішення, оскільки ОСОБА_3 на набутій земельній ділянці, яка безпосередньо межує з помешканням позивача ОСОБА_5, проводилось будівництво будинку, який в 1998 році був зданий в експлуатацію. Просили застосувати наслідки пропуску строків звернення до суду за захистом своїх прав.
Треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні за безпідставністю.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд задовольняє позов частково виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22.04.1994 року на 17 сесії 21 скликання Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області було розглянуто питання про обмін земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та винесено рішення, яким дозволено провести обмін присадибними земельними ділянками між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по обоюдній згоді на слідуючих умовах: а/ передати гр-ну ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,08 га гр.-ки ОСОБА_5, що розташована по АДРЕСА_1/ передати гр-ці ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га гр.-на ОСОБА_3, що розташована в масиві присадибних земель села в районі сільського кладовища, що підтвердилось архівним витягом засідання Зарічанської сільської ради (т. 1, а.с. 218), оригіналом оскаржуваного рішення (т. 2 а.с. 93), оригіналами заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 97, 101).
Допитаний в судовому засіданні 13.06.2013 року ОСОБА_7 пояснив, що в 1994 році працював Головою Зарічанської сільської ради, і точно пам'ятає, що питання обміну земельних ділянок між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на засіданні 17 сесії 21 скликання Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області не розглядалося. Також ОСОБА_7 підтвердив належність йому резолюцій на заявах ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та поставив під сумнів належність йому підпису на оскаржуваному рішенні.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 показали, що в 1994 році були депутатами Зарічанської сільської ради і не пам'ятають, що б на засіданні 17 сесії 21 скликання сільської ради розглядалось питання щодо обміну земель між ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
Будь-яких інших доказів на підтвердження посилань про те, що питання обміну земель не було предметом розгляду сільської ради, або того, що рішення сільради, протокол та заяви були підробленими, позивачем суду не надано.
Аналізуючи надані позивачем докази, покази свідків щодо обставин, які мали місце 14-19 років назад, суд прийшов до висновку про їх недостатність для того, що б вважати доведеною обставину того, що питання обміну земельних ділянко між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не було предметом розгляду Зарічанської сільської ради.
Разом з тим, враховуючи положення частини 2 статті 11 КАС України, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, а також положення частини 3 статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, в тому числі, на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд вважає за необхідне вийти за межі доводів позивача, що до незаконності прийнятого відповідачем рішення, та дослідити оскаржуване рішення з точки зору його відповідності чинному, на час прийняття, законодавству.
Відповідно до наявної у справі архівної довідки № 239 від 04.09.2006 року рішенням 9-ї сесії 21 скликання від 02 червня 1993 року Зарічанської сільської Ради ОСОБА_5 передано у власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, розміром 0,16 га по фактичному користуванню (т. 1, а.с. 35).
Державний акт про право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_5 отримала в ліпні 2001 року (т. 1 а.с. 37).
ОСОБА_3 станом на 22.04.1994 року також не отримував державний акт на земельну ділянку, яку за оскаржуваним рішенням було передано ОСОБА_5. Доказів протилежного суду не надано.
Статтями 22, 23 Земельного кодексу України, 1990 року, який діяв на час виникнення спірних відносин, встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Отже оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на час прийняття оскаржуваного рішення не отримували державних актів на землю, яка відповідно до рішення була предметом обміну, то суд дійшов до висновку, що станом на 22.04.1994 року вони не набули права власності на земельні ділянки, а тому їх передача повинна була відбуватися у відповідності до вимог закону щодо передачі земельних ділянок сільським радами у власність громадянам.
Так, згідно із статтєю 17 Земельного кодексу України 1990 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилася Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана.
Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.
Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Представниками відповідача, третіми особами в судовому засіданні не надано суду доказів того, що прийняттю оскаржуваного рішення передувала процедура, передбачена частиною 3 статті 17 ЗК України 1990 року, в зв'язку з чим, суд дійшов до висновку, що воно було прийняте Зарічанською сільською радою з порушенням встановленого порядку, а тому вимоги позивача, про визнання його нечинним є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про відшкодування спричиненої моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів заподіяння винними діями відповідача такої шкоди.
Суд вважає поважними причини пропуску позивачем строків звернення до суду, оскільки вона дізналася про оскаржуване рішення в 2005 році, під час розгляду іншої справи в суді, а тому вони підлягають поновленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 17, 22, 23 ЗК України 1990 року, ст. 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 11, 71, 72, 160-163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом своїх прав.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати рішення 17 сесії 21 скликання від 22.04.1994 року про обмін земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 недійсним.
В задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подачі апеляційної скарги на дану постанову протягом десяти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя О. П. Сингаївський
Судове рішення № 31857586, Корольовський районний суд м. Житомира було прийнято 13.06.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 296/2/12-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: