Постанова № 31856938, 11.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1664/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника Київської регіональної митниці - Тер-Маркарян К.Х.,

представника Державної митної служби України - Корчинської М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської регіональної митниці, Державної митної служби України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Київської регіональної митниці та Державної митної служби України, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ №179-к від 10.01.2013 року, зобов'язати Державну митну службу України видати наказ про поновлення його на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці, з якої його незаконно звільнено, стягнути з Державної митної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу, здійснити перерахунок отриманих коштів за невикористану відпустку з урахуванням середньомісячного заробітку за останні місяці роботи.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у позові слід відмовити у зв'язку з обґрунтованістю застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, дотриманням суб'єктами владних повноважень процедури звільнення позивача з публічної служби.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 року № 2а-1987/12/2670, наказом Державної митної служби України від 19.12.2012 року № 2934-к «По особовому складу митних органів» ОСОБА_2 з 01.08.2008 року було поновлено на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці. 24.12.2012 позивач ознайомився із зазначеним наказом під розписку.

Наказом Держмитслужби України від 10.01.2013 №179-к ОСОБА_2 звільнено з займаної ним посади за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу. Прогулом вважається відсутність працівника на роботі без поважних причин, принаймні більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Колегія суддів наголошує, що для визначення правомірності звільнення працівника за такою підставою роботодавець повинен мати докази, які підтверджують його відсутність на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, передбаченим вищевказаною нормою кодексу прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Колегія суддів зазначає, що не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці, коли останній перебуває в межах установи, де працює. Якщо працівник не залишив місця роботи, він не може бути звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Зі змісту акту від 24.12.2012 року, складеного та підписаного начальником відділу кадрової роботи Каращенком А.І., начальником відділу оперативних чергових Калюжою С.О., головним інспектором відділу кадрової роботи Пасічником Л.В. та головним інспектором з питань протидії корупції Горячком С.О., слідує, що ОСОБА_2 об 11:30 залишив територію адмінбудинку Київської регіональної митниці за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 8-А.

Колегія суддів зважає на те, що вищевказаний акт, разом із актом від 08.01.2013 року, що був складений працівниками Київської регіональної митниці про те, що позивач відмовився надати письмові пояснення щодо своєї відсутності 24.12.2012 року на роботі, лягли в основу залишення позовних вимог без задоволення, так як були розцінені судом першої інстанції як належні, допустимі та достовірні докази, що підтверджують прогул ОСОБА_2

Надаючи правову оцінку вказаним висновкам місцевого суду, колегія суддів звертає увагу на те, що судом не було враховано, що наказом начальника Київської регіональної митниці від 24.12.2012 року №1533-к (а.с. 12) ОСОБА_2, начальника служби внутрішньої безпеки, було тимчасово переведено до відділу митного оформлення №1 митного поста «Спеціалізований» терміном на один місяць з 24.12.2012 року, з виконанням функцій вказаного відділу, із збереженням установлених умов праці. Зазначений наказ позивачем на оскаржувався.

Відповідно до пункту 1.9 Положення про відділ митного оформлення № 1 митного поста «Київ-спеціалізований» Київської регіональної митниці, затвердженого наказом Київської регіональної митниці від 19.01.2012 №42, зазначений відділ розташовується за адресами:

- м. Київ, вул. Петрозаводська, 2 (місце міжнародного поштового обміну Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта");

- м. Київ, пл. Вокзальна, 3 (місце міжнародного поштового обміну Державного підприємства спеціального зв'язку);

- Київська обл., с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4-в (місце міжнародного поштового обміну товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Інтернешнл");

- м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2-о (місце міжнародного поштового обміну ТОВ "Інтайм"), в місцях здійснення митного контролю та митного оформлення поїзда N 1/2 Київ - Москва - Київ (на час проведення експерименту) та здійснює функції в межах закріпленої за ним території та компетенції, визначених наказом митниці та цим Положенням.

Враховуючи зазначену обставину, акт про те, що позивач залишив адмінбудинок Київської регіональної митниці за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 8-А, що складений у м. Києві 24.12.2012 року не свідчить про відсутність останнього у вищеназваних пунктах розташування безпосереднього місця роботи.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться дві копії названого вище акту: аркуш справи 23 та аркуш справи 62. Перша, вочевидь, отримана особисто позивачем із додатком до листа Київської регіональної митниці від 23.01.2013 року вих. № 14/4-15/911. Друга - завірена головним інспектором відділу кадрової роботи Київської регіональної митниці Ю.С. Березань, що була надана додатком до заперечень проти позову представником Київської регіональної митниці. Колегією суддів встановлено, що зазначені копії відрізняються за змістом, позаяк надана представником Київської регіональної митниці в останньому реченні акту містить вказівку, що ОСОБА_2 був відсутній на роботі до 18 год. 00 хв. У той же час, наведена вказівка відсутня у копії акту, наданій позивачу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доказова сила дослідженого акту піддається обґрунтованим сумнівам щодо посвідчуваного ним факту.

На обґрунтування власної позиції відповідачами надана копія сторінки із журналу відвідувачів (а.с. 56), з якої слідує, що ОСОБА_2 з 9:20 по 11:30 перебував у відділі кадрів. Однак, ця копія сторінки з журналу на свідчить про відсутність позивача на роботі 24.12.2012 року більше ніж три години протягом робочого дня.

Інших доказів на підтвердження правомірності звільнення позивача з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України відповідачами не надано.

З урахуванням викладеного вище, та вимог приписів ст. ст. 70, 71 КАС України, колегія суддів вважає, що відповідачами не доведено належними доказами обставини на яких ґрунтуються їх заперечення щодо правомірності звільнення позивача із займаної посади начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. При цьому, колегія суддів наголошує, що саме на суб'єктів владних повноважень в адміністративних спорах покладається обов'язок доказування обґрунтованості власних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо вимог ОСОБА_2 зобов'язати Державну митну службу України видати наказ про поновлення його на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці та стягнення зі служби середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія приходить до наступного.

За ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З огляду на зазначені приписи, саме суд, розглянувши трудовий спір, поновлює незаконно звільненого працівника на відповідній посаді, а не покладає такий обов'язок на роботодавця, який має видати наказ про поновлення на посаді в порядку виконання судового рішення.

За ч. 2 вищевказаної правової норми при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналізуючи наведені положення трудового законодавства, а також враховуючи те, що протягом усього періоду розгляду судом справи ОСОБА_2 не працював, судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача з Державної митної служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 січня 2013 року по день поновлення на посаді.

З приводу вимог позивача про здійснення перерахунку отриманих ним коштів за невикористану відпустку з урахуванням середньомісячного заробітку за останні місяці роботи, колегія суддів зважає на таке.

Наказом Державної митної служби України від 10.01.2013 року №49-к «Про особовий склад», на підставі наказу про звільнення, проведено повний розрахунок з ОСОБА_2 відповідно до ст. 116 КЗпП України. Згідно п. 1.2 цього наказу, позивачу виплачено компенсацію за невикористану в період з 15.11.2007 року по 10.01.2013 року відпустку. Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано та не надано доказів порушення Державною митною службою України порядку нарахування йому відповідних сум коштів. А тому, дана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 6 ст. 43 Основного Закону України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень прийняте необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а доводи, викладені в апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження, що є підставою для її задоволення та постановлення нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним наказ Державної митної служби України від 10.01.2013 року №179-к про звільнення ОСОБА_2.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці з 11.01.2013 року.

Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2013 року по день поновлення на посаді.

У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складено 17 червня 2013 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.