Ухвала суду № 31856858, 11.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1043/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Манойленко К.В.,

представника відповідача - Гладченко Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Телерадіоагентство «Терра» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «ТРА «Терра» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 року №0005352320 та №0005362320, якими товариству визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість відповідачем доводів про нікчемність угод, за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по яким останнім віднесені до складу валових.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації за січень 2011 року та податку на прибуток за відповідний період при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Монблан Нетворк», за підсумками якої складено акт від 30.11.2012 року №2516/22/24558439 та виявлені порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 33267 грн. за І квартал 2011 року, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 26613 грн. за січень 2011 року.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 року №0005352320, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 33268 грн. (33267 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафні санкції) та №0005362320, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 26614 грн. (26613 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафні санкції).

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість стало виявлення отримання останнім товару від ТОВ «Монблан Нетворк» за договором поставки, який, на переконання податкового органу, суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Зазначені припущення контролюючого органу ґрунтуються на висновках, зроблених працівниками податкового органу під час проведення перевірки ТОВ «Монблан Нетворк» з питань дотримання податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року, що викладені в акті від 08.06.2011 року №913/23-104/32564326. У вказаному акті контролюючий орган посилається на акт перевірки контрагента ТОВ «Монблан Нетворк» - ТОВ «Промспец консалтинг». При цьому, податковий орган зазначає, що діяльність ТОВ «Промспец консалтинг» здійснюється поза межами правового поля. У зв'язку із чим відповідачем заперечується право позивача на формування податкового кредиту за рахунок сплачених останнім сум ПДВ за договором з ТОВ «Монблан Нетворк». Так само, відповідач заперечує правомірність віднесення позивачем витрат за цим договором до складу валових.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить із наступного.

Основними нормативно-правовим актами, що регулюють спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищевказаного Закону).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, між ПП «ТРА «Терра» (покупець) та ТОВ «Монблан Нетворк» (постачальник) укладено договір поставки №100723/1 від 23.07.2010 року. За п. 1.2 цього договору предметом поставки за ним є телекомунікаційне обладнання. Номенклатура, кількість, вартість товару на момент укладання договору зазначені в додатках, що є невід'ємною частиною договору. У додатку №1 до цього договору від 23.07.2010 року визначено, що предметом поставки є маршрутизатор ING 2100M (master) та маршрутизатор ING 2100S (slave). Згідно додатку, вартість першого за одиницю товару становить 1079,04 грн. (з ПДВ), а другого - 539,52 грн. (з ПДВ). Додатковою угодою №1 від 23.07.2010 року до вказаного договору сторони погодились, що маршрутизатор ING 2100M (master) поставляється у кількості 60 одиниць, а маршрутизатор ING 2100S (slave) - 800 одиниць. Додаткової угодою №2 від 22.09.2010 року сторони погодили поставку маршрутизатора ING 2100M (master) ціною 1085,04 грн. за одиницю (з ПДВ), маршрутизатора ING 2100S (slave) ціною 542,52 грн. за одиницю (з ПДВ).

На підтвердження факту виконання поставки за даним договором, позивачем до податкової перевірки надавались первинні документи, які опосередковували рух товарів за договором, проте відповідачем такі не було взято до уваги з огляду на матеріали податкових перевірок контрагентів контрагента позивача.

У матеріалах справи містяться видаткова накладна №3295 від 27.01.2011 року, податкові накладні №44 та 47 від 26.01.2011 року та від 27.01.2011 року, витяг з реєстру отриманих податкових накладних.

Підтвердженням дійсного руху товарів є копія подорожнього листа від 27.01.2011 року.

Факт розрахунків за поставлений товар підтверджується копіями платіжних доручень №58 від 26.01.2011 року на загальну суму 122000 грн. та №1729 від 27.01.2011 року на суму 37504 грн.

При цьому, колегія суддів враховує, що основним видом діяльності за КВЕД позивача є діяльність зв'язку, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ АА № 040566. Крім того, позивач має ліцензію провайдера програмної послуги серії НР №0250-п, видану Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення строком дії з 25.09.2002 року по 25.09.2012 року. Також, згідно листа Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 16.10.2006 року №01-7047/132, позивача внесено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій.

Згідно наданих позивачем актів списання з основного складу (а.с. 74-75), маршрутизатори використовуються у господарській та виробничій діяльності останнього.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та податкові накладні, оформлені у відповідності до ст. 201 ПК України належним чином підтверджують використання у власній господарській діяльності придбаного в січні 2011 року у ТОВ «Монблан Нетворк» товару.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Монблан Нетворк», колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст.201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не висловлено зауважень з приводу оформлення та змісту первинних документів, що опосередкували господарські операції, які були предметом податкової перевірки щодо дотримання вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі необґрунтованих висновків про нікчемність угод, що відбулися між позивачем та ТОВ «Монблан Нетворк» у січні 2011 року.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що нікчемним є правочин у випадку, коли такий суперечать інтересам держави та/або суспільства. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента.

Також судова колегія не приймає до уваги покликання відповідача на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Монблан Нетворк» через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами, зокрема, ТОВ «Промспец Консалтинг», правочини визнані податковим органом нікчемними. Позаяк відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Окрім того, суб'єктом владних повноважень в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів, що контрагент позивача мав договірні відносини тільки з названим товариством, а також що такі договори були однопредметними з договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Монблан Нетворк». З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 17 червня 2013 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.