Постанова № 31856710, 07.06.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2013 року Справа № 810/2160/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Луценко К.Ю., за участю:

представника позивача - Бондарчука О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватної фірми «Віта» до про Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма «Віта» звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0000592201/503 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.05.2013).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким Приватній фірмі «Віта» донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 34049 грн. 00 коп. та застосовано до неї штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7263 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняте відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновок податкового органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковим, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 28 травня 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Судом, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного вирішення справи, на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошено у справі перерву до 7 червня 2013 року о 8 год. 45 хв.

У судове засідання, призначене на 7 червня 2013 року, з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка про вручення йому судової повістки (а.с. 162).

Будь-яких заяв чи клопотань відповідача про відкладення судового розгляду справи або повідомлень про причини неприбуття до суду не надходило.

Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватна фірма «Віта» (ідентифікаційний код 20575062, місцезнаходження: 08700, Київська область, Обухівський район, с. Степок, вул. Корольова, буд. 2) зареєстрована державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 28.04.1994, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 342 120 0000 001126 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 524787 (а.с. 7).

Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з виробництвом готових кормів для домашніх тварин та тварин, що утримуються на фермах; допоміжною діяльністю у тваринництві та неспеціалізованою оптовою торгівлею.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці відповідача від 22.03.2002 № 760/138 (а.с. 8) та довідці Управління статистики в Обухівському районі Головного управління статистики у Київській області серії АБ № 473650 (а.с. 106).

Судом встановлено, що у період з 28 грудня 2012 року по 4 січня 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Приватною фірмою «Віта» вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним малим підприємством «СВА» за період з 01.09.2009 по 31.10.2012.

За результатами перевірки складено акт від 09.01.2013 № 26/220/20575062 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6 - 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні податкового кредиту за травень, липень та грудень 2010 року; березень, квітень, липень, жовтень та грудень 2011 року; березень, травень, липень та жовтень 2012 року на загальну суму 34049 грн. 00 коп. у зв'язку з виконанням правочинів з придбання у Приватного малого підприємства «СВА» товарів, які не були спрямовані на реальне настання наслідків, ними обумовлених.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за вказані вище звітні періоди на загальну суму 34049 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.01.2013 року № 0000122201/135, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 42846 грн. 00 коп., з яких: 34049 грн. 00 коп. - за основним платежем; 8797 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За поясненнями представників сторін, наданими у судовому засіданні, позивач із вказаним податковим повідомленням - рішенням не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової служби у Київській області.

Під час розгляду скарги позивача Державною податковою службою у Київській області встановлено, що при визначенні штрафних (фінансових) санкцій відповідачем допущено арифметичну помилку, оскільки їх розмір фактично складає 7263 грн. 00 коп.

За результатами розгляду Державною податковою службою у Київській області зазначеної скарги Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення - рішення з новими термінами сплати податкового зобов`язання від 24.04.2013 року № 0000592201/503, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 41312 грн. 00 коп., з яких: 34049 грн. 00 коп. - за основним платежем; 7263 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини у даній справі охоплюють період, упродовж якого законодавче регулювання правил оподаткування зазнавало змін.

Так, об'єкти, базу та ставки оподаткування податком на додану вартість, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення цього податку до бюджету до 1 січня 2011 року визначались Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон України № 168/97-ВР).

З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає порядок адміністрування податку на додану вартість, повноваження і обов'язки посадових осіб податкового органу під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства.

Згідно з приписами пункту 2.1 статті 2 Закону України № 168/97-ВР (у редакції, що діяла до 01.01.2011), платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Аналогічні положення щодо визначення податкового зобов`язання та податкового кредиту встановлено також підпунктами 14.1.179 та 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення податковим органом перевірки) передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість за травень, липень та грудень 2010 року; березень, квітень, липень, жовтень та грудень 2011 року; березень, травень, липень та жовтень 2012 року у розмірі 34049 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Приватного малого підприємства «СВА», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом, зокрема, виявлено, що позивачем укладено з Приватним малим підприємством «СВА» договори поставки товару від 01.01.2010, 01.01.2011 та 01.01.2012, відповідно до умов яких контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу товар (ящики гофрокартонні), а позивач зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних № РН-0000239/гк від 20.04.2010, № РН-0000268/гк від 21.07.2010, № РН-0000379/гк від 20.12.2010, № 30/3 від 21.02.2011, № 73/3 від 08.04.2011, № 182/3 від 14.07.2011, № 370/3 від 27.12.2011, № 289/3 від 26.10.2011, № 451/3 від 22.03.2012, № 511/3 від 21.05.2012, № 589/3 від 12.07.2012 та № 694/3 від 03.10.2012 (а.с. 49-56).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товарів, Приватним малим підприємством «СВА» виписано податкові накладні № 01/282 від 21.07.2010 на суму 25804 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 4300 грн. 80 коп., № 01/248 від 20.04.2010 на суму 25804 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 4300 грн. 80 коп., № 01/388 від 20.12.2010 на суму 14878 грн. 08 коп., у тому числі ПДВ - 2479 грн. 68 коп., № 14/003 від 21.02.2011 на суму 14212 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 2368 грн. 80 коп., № 9/003 від 08.04.2011 на суму 15792 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2632 грн. 00 коп., № 16/003 від 14.07.2011 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 24/003 від 26.10.2011 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 48/003 від 27.12.2011 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 17/003 від 22.03.2012 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 15/003 від 21.05.2012 на суму 15321 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 2553 грн. 60 коп., № 11/3 від 12.07.2012 на суму 15321 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 2553 грн. 60 коп. та № 4/3 від 03.10.2012 на суму 15321 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 2553 грн. 60 коп.

Оплату за придбані у Приватного малого підприємства «СВА» товарно-матеріальні цінності проведено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с. 71-97).

Податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі ціни отриманих від Приватного малого підприємства «СВА» товарів, включено позивачем до податкового кредиту підприємства за травень, липень та грудень 2010 року; березень, квітень, липень, жовтень та грудень 2011 року і березень, травень, липень та жовтень 2012 року.

Під час судового розгляду справи представником відповідача не заперечувалось, що складені позивачем та Приватним малим підприємством «СВА» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договори, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочинів позивача з його контрагентом ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій, відсутність наміру учасників правочинів досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово-господарської діяльності постачальника послуг.

Так, за поясненнями представника відповідача, наданими у судовому засіданні, в основу доказової бази стосовно порушення Приватним підприємством «Віта» податкової дисципліни покладено інформацію, що викладена в акті Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 11.10.2012 № 3191/220/13708255 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання Приватним малим підприємством «СВА» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

У вказаному акті перевірки посадовими особами податкового органу здійснено аналіз податкової інформації, пов`язаної з проведенням господарських операцій контрагентом позивача - Приватним малим підприємством «СВА» та виявлено, що вказана юридична особа не має достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспорту, офісних та складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих нею показників.

Крім того, в ході проведення зазначеного вище контролюючого заходу податковим органом не встановлено факту передачі товарів (послуг) від постачальників до Приватного малого підприємства «СВА» як покупця товарів (послуг) у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

З огляду на зазначені відомості, податковим органом зроблено висновок про те, що діяльність Приватного малого підприємства «СВА» була направлена виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені зазначеним суб`єктом господарювання з його контрагентами - постачальниками, не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.

Отриману за результатами перевірки інформацію про господарську діяльність контрагента позивача було внесено до програмного забезпечення податкового органу АС «Аудит» та відображено у системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що призвело до невідповідності (відхилення) між сумою задекларованого податкового кредиту Приватного підприємства «Віта» з податку на додану вартість за вказані вище звітні періоди, що сформований за рахунок правочинів з Приватним малим підприємством «СВА», та сумами податкових зобов'язань зазначеного суб'єкта господарювання.

На думку податкового органу, наведені вище обставини свідчать про те, що Приватне мале підприємство «СВА» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно - матеріальних цінностей, у зв`язку з чим правочини, укладені з позивачем, були спрямовані виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відтак, відповідач вважає, що податковий кредит у сумі 34049 грн. 00 коп. сформовано позивачем за правочинами, що фактично не здійснювались, а відтак позивач не мав на меті використовувати придбані матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

За таких обставин, податковий орган вважає, що податкові зобов`язання Приватної фірми «Віта» з податку на додану вартість за вказані звітні періоди підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічний порядок визначення та нарахування податкового кредиту також передбачено пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що діє з 01.01.2011.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, у разі, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Крім того, в силу приписів абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктами 198.4 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що у разі, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Згідно з приписами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Підпунктом 6.1 пункту 6 вказаного Порядку передбачено, що оригінал податкової накладної надається покупцю товарів (послуг) на його вимогу.

Зазначений документ зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (послуг) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов'язань із сплати податків.

Згідно з підпунктом 6.2 пункту 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Аналогічні за змістом положення викладені також у чинному з 10.01.2011 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 (діє з 16.12.2011).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що у разі, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Податкова накладна як звітний податковий документ, що підтверджує виникнення податкового обов'язку платника податків і одночасно засвідчує право на податковий кредит у покупця - платника податків у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), для надання їй юридичної сили повинна відповідати вимогам, що викладені у пункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР (якщо такий документ виписано до 31.12.2010) та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (якщо такий документ виписано після 31.12.2010).

Так, податкова накладна в силу наведених вище правових норм повинна містити такі обов`язкові реквізити як: порядковий номер; дату виписування; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкову адресу фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; опис (номенклатуру) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; ціну постачання без урахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Для податкових накладних, що виписані на виконання вимог Податкового кодексу України, додатковими до наведених вище реквізитів є: вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом - Приватним малим підприємством «СВА» підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість (зазначені норми також продубльовано у пунктах 2 та 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, та пункті 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379).

Враховуючи, що у період виконання господарських зобов`язань Приватне мале підприємство «СВА» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, контрагент позивача протягом квітня 2010 року - жовтня 2012 року не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

Слід зазначити, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, договорів, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок тощо є підставою для відображення показників податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочинів досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарно - матеріальних цінностей.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту надання товарів за господарськими операціями, вчиненими позивачем з Приватним малим підприємством «СВА», за результатами здійснення яких Приватною фірмою «Віта» сформовано податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт надання позивачу товарів з боку наведеного вище контрагента та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Крім того, про отримання позивачем наданих Приватним малим підприємством «СВА» товарів свідчать також докази його транспортування, прийняття, подальшого зберігання та використання.

Так, у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії: подорожних листів; складених сторонами правочину видаткових накладних, які містять повну інформацію про товари, їх кількісне та вартісне вираження; карток складського обліку із відображеними показниками надходження вказаної вище продукції, її обліку та списання; калькуляції виробництва живини АВМКК по видам фасування; договору оренди земельної ділянки та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, які свідчать про наявність у позивача на праві власності виробничого приміщення та про можливість забезпечення зберігання придбаного у Приватного малого підприємства «СВА» товару.

Вказані вище первинні документи у сукупності свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих матеріальних активів, що у свою чергу підтверджує товарність наведених вище операцій.

Водночас, з дослідженого у судовому засіданні акта перевірки вбачається, що відповідачем в дійсності факт поставки товару не перевірявся, оскільки перевірка була невиїзною, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті перевірки лише відтворено отриману податкову інформацію стосовно господарської діяльності контрагента позивача.

Суд наголошує на тому, що відсутність у контрагента позивача - Приватного малого підприємства «СВА» достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, транспортних та інших основних засобів не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори поставки, оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, виробництво готових кормів для домашніх тварин та тварин, що утримуються на фермах; допоміжна діяльність у тваринництві та неспеціалізована оптова торгівля.

Вказані обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Приватного малого підприємства «СВА» товару, з урахуванням видів його економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд також звертає увагу на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб контрагента позивача у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

Посилання відповідача як на підставу для зменшення позивачу суми податкового кредиту на нікчемність правочинів, укладених Приватним малим підприємством «СВА» з іншими суб`єктами господарювання, судом до уваги не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення даної справи, оскільки виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі у даній справі.

З огляду на викладене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та Приватним малим підприємством «СВА», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару на користь позивача у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог законодавства про оподаткування.

За таких обставин, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0000592201/503, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 41312 грн. 00 коп., з яких: 34049 грн. 00 коп. - за основним платежем; 7263 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 428 грн. 46 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0000592201/503, - визнати протиправним та скасувати.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної фірми «Віта» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 46 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 12 червня 2013 року.