Рішення № 31853770, 23.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2013 р. Справа № 5023/2764/12

вх. номер 2764/12

Суддя Господарського суду Харківської області Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання: Бобровій Д.О.

за участі представників сторін:

позивача - Станішевський І.С., за довіреністю № 14-69 від 22.03.2013 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши матеріали справи за позовом: Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки

про стягнення 90445598,01 грн.,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа за позовом ПАТ "Нафтогаз Україна", м. Київ до ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5", с. Подвірки про стягнення 90 445 598,01 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року по справі № 5023/2764/12 позов було задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" на користь ПАТ "Нафтогаз України" 64886867,94 грн. основного боргу, 47161,53 грн. судового збору. В частині стягнення 1369000 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В стягненні 8200707,57 грн. основного боргу відмовлено. В частині стягнення 565588,99 грн. інфляційних витрат, 738347,45 грн. 3% річних, 3755441,03 грн. пені та 10929645,02 грн. 7% штрафу позов залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.112012 року рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року по справі № 5023/2764/12 в частині стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки на користь ПАТ "Нафтогаз Україна" м. Київ 147000 грн. основного боргу скасовано та провадження в цій частині позовних вимог припинено. В іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.

29.11.2012 року на виконання рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26.11.2012 року господарським судом Харківської області видано відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2013 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року та рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року у справі № 5023/2764/12 в частині залишення без розгляду стягнення пені, штрафу, інфляційних витрат та 3% річних скасовано. В скасованій частині справу № 5023/2764/12 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду залишено без змін.

Ухвалою суду від 07.03.13р. справу 5023/2764/12 призначено до розгляду у судовому засіданні.

09.04.13р. представник відповідача надав письмові пояснення по справі, в яких проти задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені, штрафу заперечує, оскільки вважає, що на них поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.02р. у справі №Б-23/75-02.

23.04.13р. представник позивача надав письмові пояснення по справі щодо нарахування пені, 7% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Представник позивача в судовому засіданні 23.04.13р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 23.04.13р. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 09.04.13р. року сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Нафтогаз України", м. Київ, (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки, (відповідач) був укладений договір № 14/2262/11, у відповідності до умов якого позивач зобов`язується передати у власність відповідача у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а відповідач, в свою чергу, приймати та оплачувати його на умовах цього договору. Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями. Пунктом 2.1 договору передбачено, що позивач передає відповідачу з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року в обсязі до 296000 тис. куб. м. Пунктом 2.1.2 передбачено, що допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс - мінус п"ять відсотків) від узгодженого сторонами в п. 2.1 цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу. Пунктом 6.1 договору передбачений порядок розрахунків, які здійснюються відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 30-ти відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується відповідачем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 11.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 201988612,80 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2011 р., від 30.11.2011 р., від 30.11.2011 р., від 31.12.2011 р., від 31.12.2011 р., від 31.01.2012 р., від 31.01.2012 р., від 29.02.2012 р., від 29.02.2012 р., від 31.03.2012 р., від 31.03.2012 р., від 30.04.2012 р., від 30.04.2012 р., які підписані обома сторонами та скріплені печатками товариств. У вказаний актах зазначений договір № 14/2262/11 від 30.09.2011 р.

На виконання зазначеного договору відповідачем було здійснено часткову проплату, а також відповідно до рішення господарського суду Харківської області 23.08.12р. по справі №5023/2764/12 стягнуто з відповідача 64886867,94 грн. основного боргу, в частині стягнення 1369000 грн. основного боргу провадження у справі припинено у зв`язку зі сплатою заборгованості під час розгляду справи, в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача 8200707,57 грн. боргу відмовлено, як необґрунтованої та безпідставно заявленої. Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 565588,99 грн. інфляційних витрат, 738347,45 грн. 3% річних, 3755441,03 грн. пені, 10929645,02 грн. 7% штрафу суд залишив їх без розгляду у зв`язку з неподанням позивачем витребуваного розрахунку, а саме, як вбачається з матеріалів справи, розрахунок було надано позивачем вже після судового засідання.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.112012 року рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року по справі № 5023/2764/12 в частині стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки на користь ПАТ "Нафтогаз Україна" м. Київ 147000 грн. основного боргу скасовано та провадження в цій частині позовних вимог припинено. В іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.

29.11.2012 року на виконання рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26.11.2012 року господарським судом Харківської області видано відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2013 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року та рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року у справі № 5023/2764/12 в частині залишення без розгляду стягнення пені, штрафу, інфляційних витрат та 3% річних скасовано. В скасованій частині справу № 5023/2764/12 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 3755441,03 грн. пені та 10929645,02 грн. 7% штрафу, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.02р. по справі №Б-23/75-02 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

В редакції, яка діяла на момент укладення договору №14/2262/11 на купівлю продаж природного газу від 30.09.2011 року, частиною четвертою статті 12 цього Закону було встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Вищезазначену правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 12.03.13р. по справі №29/5005/16170/2011 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 120884538 грн. 93 коп.

Частиною третьою статті 82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Таким чином, суд приходить до висновку про необгрунтованість вимог щодо стягнення пені за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та відмовляє в стягненні з відповідача 3755441,03 грн. пені та 10929645,02 грн. 7% штрафу.

Щодо стягнення з відповідача 565588,99 грн. інфляційних витрат та 738347,45 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач в позовній заяві та згідно з наданим розрахунком просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2011 року по травень 2012 року, однак просить суд не нараховувати інфляційні втрати за травень 2012 року, оскільки в даному місяці спостерігалась дефляція 99,70 %.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши розрахунок позивача щодо інфляційних втрат, який був наданий до суду 23 серпня 2012 року (аркуш справи №34 том № 3), вважає його таким, що не відповідає нормам діючого законодавства, оскільки позивач допустив нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже був нарахований індекс інфляції. Оскільки не допускається нарахування інфляції суму боргу, на яку вже був нарахований індекс інфляції (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року №62-97р.), тому суд не приймає даний розрахунок, як належний.

Суд, розглянувши контррозрахунок відповідача вважає його вірним за період, який визначив позивач і тому в цій частині приймає його, як такий що відповідає нормам діючого законодавства. Але відповідач у своєму відзиві на позов (аркуш справи 17-19 том № 4) зазначає, що позивач не врахував дефляційні процеси, які відбувалися у травні 2012 року, та вважає за необхідне врахувати цей місяць до загального розрахунку інфляційних втрат при здійсненні свого контррозрахунку. Слід зазначити, що період нарахування інфляційних витрат позивач обирає самостійно, тому суд не приймає розрахунок інфляційних втрат відповідача за травень 2012 року, оскільки цей період позивачем не був заявлений.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ненарахування позивачем інфляційних втрат за травень 2012 року є правом позивача, а не обов`язком, у зв`язку з чим, здійснивши перерахунок суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 564003,05 грн. та 3% річних в розмірі 726515,08 грн., а в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1585,94 грн. та 3% річних в сумі 11832,37 грн. необхідно відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 546, 549, 598, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230, р/р 26005010050879 у АТ "Банк Золоті Ворота, МФО 351931) на користь Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 260053012609 ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) інфляційні втрати в розмірі 564003,05 грн., 3% річних в розмірі 726515,08 грн., судовий збір в розмірі 1389,53 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1585,94 грн. та 3% річних в сумі 11832,37 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 29.04.2013 року.

Суддя Шарко Л.В.