Постанова № 31851781, 11.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2013 року № 826/1883/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, Громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива» до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації (Виконавчий орган Київської міської ради), треті особи Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Десятинка», за участю Прокуратури Шевченківського району м. Києва про визнання нечинним та скасування рішення в частині.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулись ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач1), Громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива» (далі по тексту також - позивач2) до Київської міської ради (надалі також - відповідач1), Київської міської державної адміністрації (Виконавчий орган Київської міської ради) (надалі також - відповідач2), треті особи Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату (надалі - третя особа1), Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Десятинка» (надалі - третя особа2), за участю Прокуратури Шевченківського району м. Києва в якому просили:

- визнати нечинним та скасувати пункт 32 рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 31/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»;

- визнати нечинним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 грудня 2007 року № 1653 «Про надання Київській патріархії Української православної церкви Київського патріархату дозволу на проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного та господарського призначення з житловими приміщеннями службового призначення на пров. Десятинному, 3 літери А,Б та 5 літера Д у Шевченківському районі».

В обґрунтування позовних вимог позивачі покликались на те, спірні рішення прийнятті з численними порушеннями земельного законодавства України, законодавства про охорону культурної спадщини, з перевищенням наданих відповідачам повноважень, що свідчить про їх протиправність та наявність правових підстав для їх скасування у судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Представники третіх осіб позиції щодо заявленого позову у письмовому вигляді не виклали.

Водночас, під час судових засідань, представник третьої особи1 зазначав, що спірні рішення є правомірними, не вбачав правових підстав для їх скасування, а відтак у задоволенні позову просив відмовити.

Представник третьої особи2 підтримав позовні вимоги позивачів з огляду на протиправність спірних рішень.

Представник прокуратури позовні вимоги позивачів підтримав у повному обсязі.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що пунктом 32 рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 31/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» затверджено проект відведення земельної ділянки Українській Православній Церкві Київського Патріархату для експлуатації та обслуговування адміністративних приміщень у пров. Десятинному 3, літери А,Б, та 5, літера Д, у Шевченківському районі м. Києва та передано Українській православній Церкві Київського Патріархату, за умови виконання п. 32.1. вказаного рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,17 га для експлуатації та обслуговування адміністративних та господарських приміщень у пров. Десятинному 3, літери А,Б та 5, літера Д, у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі:

- площею 0,13 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 16.12.69 № 2181/1 «Про відвод земельної ділянки Академії Наук Української РСР під будівництво Будинку вчених у Шевченківському районі»;

- площею 0,04 га - за рахунок земель міської забудови.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 14 грудня 2007 року № 1653 Київській патріархії Української православної церкви Київського патріархату дозволено здійснити проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного та господарського призначення з житловими приміщеннями службового "визначення на провулку Десятинному, 3 літери А, Б та 5 літера Д у Шевченківському районі. Проектування та будівництво здійснити на земельній ділянці, яка надана згідно п. 32 рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 31/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та право користування якою посвідчене договором оренди земельної ділянки.

Вирішуючи спір по суті, суд, керуючись чинним законодавством, в тому числі частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, Окружний адміністративний суд міста Києва досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність спірних рішень відповідачів чинному законодавству.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Суд не погоджується з доводами відповідача1 про правомірність пункту 32 рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 31/905, з огляду про наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на дату прийняття оскаржуваного рішення), землі, віднесені за цільовим призначенням до земель історико-культурного призначення віднесено до категорії особливо цінних земель.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на дату прийняття оскаржуваного рішення) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Як встановлено частиною 1 статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до земель історико-культурного призначення віднесено території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території.

Водночас, відповідно до п. 2.1.1. Додатку № 1 Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» до архітектурної охоронної зони належить Город Ярослава в межах: вул. Костьольна, майдан Незалежності, вул. Бориса Грінченка, вул. Прорізна, вул. Ярославів Вал (зовнішні схили), Львівська площа, схили Старокиївської гори.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 p. №1761, яка діяла на час прийняття спірного рішення, до переліку пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, у розділі «Пам 'ятки археології» включено Культурний шар Города Ярослава в межах вул. Костельної, майдану Незалежності, вулиць Новопушкінської (зараз Бориса Грінченка), Прорізної, Ярославів Вал, Львівської площі». Ці межі співпадають з межами Города Ярослава, визначеними Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві».

При цьому, в ході судового розгляду справи підтверджено, що земельні ділянки по пров. Десятинному 3, літери А,Б. та 5, літера Д, у Шевченківському районі м. Києва перебувають на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», оголошеного Постановою Ради Міністрів Української РСР від 18 травня 1987 р. № 183, межі якого встановлені п. 1.3. Додатку № 1 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 p. № 979 та проходять: пл. Поштова (без її включення), лінія фунікулера (без його включення), пл. Михайлівська, вул. Велика Житомирська (з включенням забудови обох сторін), пров. Киянівський із включенням забудови обох сторін), вул. Смирнова-Ласточкіна, вул. Верхній Вал, вул. Набережно-Хрещатицька, Поштова площа.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761 Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Київ» включено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Враховуючи вищевикладене, в силу підпункту 1.1.4. Додатку 1 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 p. № 979 спірні земельні ділянки перебувають в межах архітектурного заповідника Город Володимира, що проходять по схилах Старокиївської гори до підніжжя пл. Михайлівської, по вул. Великій Житомирській.

Крім того, Наказом міністерства культури і туризму України за № 1076 від 23.12.2005 року затверджено межі та режим охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві. Вказані межі охоронної зони затверджені рішенням Київської міської ради № 477/1138 від 26.04.2007 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.01.2005 року «Про правила забудови м. Києва». Земельні ділянки по пров. Десятинному 3, літери А,Б, та 5, літера Д, у Шевченківському районі м. Києва відповідно до встановлених меж знаходиться на території охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору.

Так, згідно ст. 53 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» спірні земельні ділянки за цільовим призначенням відносяться до земель історико-культурного призначення та належать до особливо цінних земель, оскільки територіально розташовані в межах:

- архітектурної охоронної зони Город Ярослава;

- на території пам'ятки археології Культурний шар Города Ярослава;

- в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору;

- в межах Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ»;

- в межах архітектурного заповідника «Город Володимира».

Правовий механізм вилучення особливо цінних земель та порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок встановлено ст.ст. 150 та 151 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 статті 150 Земельного кодексу України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

При цьому, відповідно до ч. 14 статті 151 Земельного кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради, подають до Верховної Ради України пропозиції щодо вилучення особливо цінних земель із земель комунальної власності, що свідчить про необхідність погодження питання про вилучення земельної ділянки із Верховною Радою України до затвердження проекту землевідведення органом місцевого самоврядування.

Проте, в ході судового розгляду справи підтверджено, що вилучення спірних земельних ділянок, що належать до особливо цінних земель не погоджувалося Верховною Радою України в порушення ст. ст. 150, 151 Земельного кодексу України.

При цьому, як слідує із матеріалів справи, з 16 листопада 2012 року, будівлі, розміщені на спірній земельній ділянці, було знищено (демонтовано) під виглядом проведення рятівних археологічних розкопок.

В той час, як спірна земельна ділянка третій особі надавалася виключно для експлуатації та обслуговування адміністративних приміщень, а не з метою нового будівництва чи знесення існуючої забудови. Вказаний вплив на споруди та земельну ділянку свідчить про використання землі всупереч встановленим законом вимогам та обмеженням без зміни її цільового призначення, а також без зміни мети її виділення, визначеної оскаржуваним пунктом рішення відповідача-1, які в силу закону виключають можливість нового будівництва або будь-які інші будівельні роботи, в тому числі знесення існуючої забудови без попереднього погодження Верховної Ради України та належного інформування Секретаріату ЮНЕСКО.

Стаття 19 Земельного кодексу України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює категорії земель України, які поділяються за основним цільовим призначенням, серед яких окремим пунктами зазначені землі історико-культурного призначення та землі житлової та громадської забудови.

Пунктом 2 цієї ж статті зазначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як слідує зі змісту спірного рішення, земельна ділянка передана за рахунок земель міської забудови, в той час, коли в силу закону спірна земельна ділянка є землею історико-культурного призначення.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Відповідно до п. а) ст. 21 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що Київською міською радою не було змінено цільового призначення земельної ділянки, переданої у користування, в порядку встановленому законодавством України, що призвело до порушення відповідачем1 ст. 20 Земельного кодексу України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного пункту рішення, частина земельних ділянок передана Київському Патріархату Української Православної Церкви за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 16.12.69 № 2181/1 «Про відвод земельної ділянки Академії Наук Української РСР під будівництво Будинку вчених у Шевченківському районі».

Відповідно до статті 3 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14 березня 2002 року № 313/1747 (надалі - Порядок), особи, які придбали будівлі і споруди, звертаються до Київської міської ради із клопотанням про оформлення права постійного користування чи оренди земельної ділянки, на якій вони розташовані. У клопотанні, зокрема, зазначається, що земельна ділянка використовуватиметься без зміни цільового призначення (категорії земель відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України).

Так, рішенням Київської міської ради від 15 січня 2002 року № 220/1654 будинки № 3 літ. А, Б та № 5 літ. Д у провулку Десятинному, відповідно площею 325,2 кв. м та 35 1,5 кв. м, передано у безоплатне користування Українській Православній Церкві Київського Патріархату.

Рішенням Київської міської ради від 07 лютого 2002 року № 260/1694 «Про передачу будинків № 3, літ. А, Б та № 5, літ. Д у провулку Десятинному» будинки « 3, літ. А, Б та № 5, літ. Д провулку Десятинному відповідно площею 325,2 кв. м та 351,5 кв. м у передано безоплатно власність Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Згідно п. 3.3. статті 3 Порядку, особа передає до управління земельних ресурсів, зокрема, згоду землекористувача на розірвання договору оренди (договору тимчасового користування землею) або визнання права постійного користування земельною ділянкою (її частиною) припиненим у зв'язку із переходом права на будівлі і споруди, а також копію рішення про надання земельної ділянки та документа, що посвідчує право користування нею (якщо право користування земельною ділянкою посвідчене договором оренди чи договором тимчасового користування землею або державним актом на право постійного користування землею).

Також, відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Згідно ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до абз. 2 п. 3.6. статті 3 Прядку у разі якщо для експлуатації та обслуговування будівель та споруд оформляється право користування лише частиною раніше наданої земельної ділянки, складовою частиною технічної документації має бути план меж земельної ділянки, погоджений попереднім землекористувачем. Цей план має враховувати нормативний розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування будівель та споруд.

При цьому, з оскаржуваного рішення відповідача-1 не вбачається добровільної відмови від користування спірною земельною ділянкою чи згода на її відчуження, надані попереднім землекористувачем, а також суспільних потреб, існування яких обумовлює надання земельної ділянки Київському Патріархату Української Православної Церкви.

В той час, згідно листа Національної академії наук України 05.12.2012 року № 16/746-40, підтверджено, що рішення про згоду на вилучення або добровільну відмову від права користування земельною ділянкою у Десятинному провулку у Шевченківському районі м. Києва (рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 16.12.1969 року № 2181/1) президією НАН України у встановленому законодавством порядку не надавалося.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» (в редакції, діючій на момент прийняття оскаржуваного рішення), вилучення земельних ділянок Національної академії наук України може здійснюватися лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Такого погодження Кабінетом Міністрів України Київській міській раді також не надавалося.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, матеріалів адміністративної справи, належними та допустимими доказами підтверджено, що відповідачем1 при прийнятті пункту 32 рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 31/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» порушено імперативні приписи ст. ст. 150, 151 Земельного кодексу України щодо погодження питання про вилучення особливо цінних земель із Верховною Радою України; ст. 20 Земельного кодексу України щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки; ст. 3 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві; ст. ст. 142, 149 Земельного кодексу України щодо отримання згоди попереднього землекористувачам на вилучення земельної ділянки; що свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для скасування.

Вирішуючи питання щодо правомірності розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 грудня 2007 року № 1653, суд прийшов до наступних висновків.

Так, згідно спірного розпорядження третій особі на спірних земельних ділянках дозволено проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного та господарського призначення з житловими приміщеннями службового призначення.

Проте як встановлено судом, спірні земельні ділянки та розміщені на них будівлі територіально розташовані в межах архітектурної охоронної зони Город Ярослава, на території пам'ятки археології Культурний шар Города Ярослава, в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та архітектурного заповідника «Город Володимира».

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об'єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання.

При цьому, містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи, проведення масових і видовищних заходів здійснюються:

у межах історико-культурного заповідника - за погодженням з органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник;

у межах історико-культурної заповідної території - за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, на підставі висновку органу, що забезпечує дотримання режиму історико-культурної заповідної території.

Згідно додатку № 2 до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 p. № 979 для історико-культурних заповідників, зон охорони пам'яток історії та культури необхідно передбачати збереження історичного планування і забудови, історичного середовища і ландшафту, виведення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонуючих споруд, які наносять фізичну, естетичну та екологічну шкоду.

Охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно-історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов'язковими умовами:

- на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури;

- всі будівельні, реставраційні, земляні та інші роботи у межах історико-культурних заповідників здійснюються відповідно до чинного законодавства на основі проекту, в кожному конкретному випадку погодженому з управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища та Головним управлінням містобудування і архітектури (крім пам'яток історії та культури) та обговореному за участю громадськості, в тому числі Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Так, за переконанням суду, відповідачем2 при наданні дозволу на проектування та будівництво нових споруд на спірній земельній ділянці не було враховано громадських інтересів, як того вимагає стаття 18 діючого на той час Закону України «Про планування і забудову територій», Додатку № 2 до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 p. № 979 та Порядок громадського обговорення містобудівної документації у м. Києві, затверджений рішенням Київської міської ради від 16 червня 2005 року 438/3014. Також прийняття оскаржуваної постанови не погоджувалося із Українським товариством охорони пам'яток історії та культури.

Водночас, відповідачем2 не враховано цільового призначення земельної ділянки, яке в силу закону не дає права проводити на її території будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури.

Відповідно п. 22) ч. 1 ст. 5 до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, діючій на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць належить до компетенції центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким відповідач-2 не виступає, що в свою чергу свідчить про перевищення наданих Київській державній адміністрації повноважень при прийнятті спірного розпорядження.

Крім того, в 1990 році до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО був внесений Архітектурний ансамбль «Софія Київська»-«Києво-Печерська Лавра». Спірні земельні ділянки та розташовані на них будівлі відносяться до меж Архітектурного ансамблю «Софія Київська»-«Києво-Печерська Лавра». Цей факт зумовлює обов'язкове погодження відведення цієї земельної ділянки під будівництво не лише з Верховною радою України, але і також з Національною комісією України у справах ЮНЕСКО, оскільки таке будівництво може вплинути на цінність об'єкта культурної спадщини.

За таких обставин, перетворення в буферній зоні «Софії Київської» повинні проходити у відповідності до Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини» № 6673 від 4 жовтня 1988 року (надалі - Конвенція). В силу ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до Конвенції, країни-учасниці Конвенції зобов'язані «інформувати Комітет Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, про значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини. Письмове повідомлення має бути здійснене якомога раніше (наприклад, до розробки основних документів щодо конкретних проектів) та перш ніж будуть прийняті рішення, які майже неможливо буде змінити; це дозволить Комітету взяти участь у пошуку належного вирішення питання для забезпечення повного збереження значення об'єкта як культурної спадщини».

В ході судового розгляду справи не встановлено, а відповідачами не доведено наявність у матеріалах проекту відведення земельної ділянки даних про інформування секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, в ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем2 при прийнятті оскаржуваного розпорядження порушені ст. 19 Конституції України, п. 22) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» перевищено межі власної компетенції; ст.18 ЗУ «Про планування і забудову територій» (не враховано громадських інтересів); Розпорядження КМДА від 17 травня 2002 p. № 979 та Порядку громадського обговорення містобудівної документації у м. Києві; не враховано цільове призначення спірної земельної ділянки та не дотримано обов'язку щодо інформування секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво.

Крім цього, суд критично оцінює доводи відповідачів про відсутність порушення прав, свобод та інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин, оскільки, відповідно до приписів ст. 1Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини - це спадок всього людства, а тому рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо цих об'єктів можуть порушувати права, свободи чи інтереси будь-якої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких обставин, суд вважає за доцільне в порядку ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, приймаючи до уваги, той факт, що матеріалами справи підтверджено протиправність спірних рішень та розташування земельної ділянки, переданої п. 32 рішення від 25.09.2003р. №31/905 на території Державного історико - культурного заповідника «Стародавній Київ» та її приналежність до історико - культурного призначення, вийти за межі позовних вимог та зупинити дію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.12.2007 року № 1653 «Про надання Київській патріархії Української православної церкви Київського патріархату дозволу на проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного та господарського призначення з житловими приміщеннями службового призначення на пров. Десятинному, 3 літери А, Б та 5 літера Д у Шевченківському районі» до набрання законної сили данним судовим рішенням і заборонити замовнику - КИЇВСЬКІЙ ПАТРІАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ та генеральному підряднику - Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ІНТЕГРАЛ-БУД» проводити будь-які будівельні роботи на території земельної ділянки площею 0,17 га у пров. Десятинному 3, літери А,Б та 5, літера Д у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами як суб'єктами владних повноважень не доведено правомірність спірних рішень.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 69, 70, 71, 72, ч. 6 ст.128, 136, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати пункт 32 рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 31/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».

Визнати нечинним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 грудня 2007 року № 1653 «Про надання Київській патріархії Української православної церкви Київського патріархату дозволу на проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного та господарського призначення з житловими приміщеннями службового призначення на пров. Десятинному, 3 літери А, Б та 5 літера Д у Шевченківському районі».

Зупинити дію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.12.2007 року № 1653 «Про надання Київській патріархії Української православної церкви Київського патріархату дозволу на проектування та будівництво комплексу будівель адміністративного та господарського призначення з житловими приміщеннями службового призначення на пров. Десятинному, 3 літери А, Б та 5 літера Д у Шевченківському районі» до набрання законної сили данним судовим рішенням.

Заборонити замовнику - КИЇВСЬКІЙ ПАТРІАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ та генеральному підряднику - Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ІНТЕГРАЛ-БУД» проводити будь-які будівельні роботи на території земельної ділянки площею 0,17 га у пров. Десятинному 3, літери А,Б та 5, літера Д у Шевченківському районі м. Києва до набрання законної сили данним судовим рішенням.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 34грн. 41коп. на користь ОСОБА_1, Громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації (Виконавчий орган Київської міської ради).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур