Постанова № 31851632, 03.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 червня 2013 року № 826/6478/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта-Фрост»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної

податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення №0000632302, № 0000642302

від 13.02.2013 р.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алта-Фрост» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС № 0000632302 від 13.02.2012 р. та визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС № 0000642302 від 13.02.2012 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентами не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, зазначає наступне:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта-Фрост» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2011 р. валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2004 р. по 30.09.2011 р. За результатами перевірки складено акт від 06.02.2012 р. за № 1035/23-02/33051853 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.5.1, пп. 5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9, пп.5.3.2 п.5.3 ст.5, пп. 8.7.1, п. 8.7, ст.. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283/97 - ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. на суму 444878 грн., у т.ч. по періодах: за І квартал 2009 рік - 64326 грн., півріччя 2009 р. на суму -131651 грн., ІІІ квартал 2009 р. - 223530 грн., 2009 р. на суму -377312 грн., І квартал 2010 року на суму - 28163 грн., півріччя 2010 року на суму - 28163 грн., ІІІ квартал 2010 р. на суму - 28163 грн., 2010 р. на суму 67566 грн.; пп.7.4.1. пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами і доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 272500,00 грн., у тому числі по періодах: квітень 2009 року на суму 32 000 грн., червень 2009 р. у сумі 29 000грн., липень 2009 р. у сумі 32500 грн., вересень 2009 р. на суму 33 600 грн., жовтень 2009 р. на суму 41 000 грн., грудень 2009 р. на суму 82 000 грн., лютий 2010 р. на суму 22 400 грн.

На підставі даного акту перевірки Податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення: від 13.02.2012 р. №0000642302 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 556 098,00 грн. (за основним платежем - 444 878,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 111 220,00 грн.) та від 13.02.2012 р. №0000632302 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 340 625,00 грн. (за основним платежем - 272 500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 68125,00 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Комітент), з одного боку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віктор» (Комісіонер-посередник) укладено договір комісії №01/04-2 від 01.04.2009 р.(надалі по тексту Договір №01/04-2).

У відповідності до п. 1.1 Договору №01/04-2, Комісіонер-посередник зобов'язується за дорученням Комітента за винагороду надати послуги у пошуку та наданню Комітенту робіт, товарів або послуг, згідно до замовлень Комітента.

Згідно п. 1.2 - 1.3 Договору №01/04-2, по угоді, здійсненій Комісіонером-посередником з третьою стороною, всі права і обов'язки, обумовлені такою угодою, належать Комісіонеру-посереднику незалежно від того, чи названий ним зацікавленою особою Комітент і чи вступав Комітент безпосередньо в будь-які відносини з цією особою, в тому числі і по виконанню цієї угоди. Майно, передане Комісіонеру-посереднику Комітентом для укладання угод, а також майно, придбане Комісіонером-посередником для Комітента, є власністю Комітента.

До вищезазначеного договору було укладено наступні додаткові угоди: від 30.04.2009 р., від 30.06.2009 р., 31.07.2009 р., 30.10.2009 р., 30.12.2009 р.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, Акти приймання-здачі робіт (послуг), звітами комісіонера-посередника, податковими накладними, виписками по банківським рахункам (копії даних документів містяться в матеріалах справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: акти виконаних робіт, платіжні доручення, , податкові накладні, виписки по банківським рахункам.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Зобов'язання Позивача за вищезазначеним Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями надання певних послуг.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про неможливість віднесення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ в разі не сплати контрагентом податкових зобов'язань, а тому податкові повідомлення-рішення №0000632302, № 0000642302 від 13.02.2013 р. підлягає скасуванню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС № 0000632302 від 13.02.2012 р.

3. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС № 0000642302 від 13.02.2012 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук