Постанова № 31846336, 11.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2013 р. Справа№ 910/6027/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників:

від позивача : Рябокляч Д.П. - представник

від відповідача : Малеєва Ю.К. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лакма»

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 10.04.2013р.

у справі № 910/6027/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Лакма»

до Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру»

про припинення юридичної особи

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Лакма" звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" про визнання недійсним запису про державну реєстрацію юридичної особи Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" та припинення цієї юридичної особи.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/6027/13 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а висновки суду викладені в рішення не відповідають обставина справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що він був позбавлений можливості належним чином підготуватися до судового засідання, оскільки був несвоєчасно повідомлений судом про час та місце розгляду справи. Місцевий суд в порушення ст. 77 ГПК України у відсутності позивача розглянув справу по суті спору.

Апелянт вважає, що зміст Статуту ПАТ «Банк Кіпру» не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством, а саме ч.1 ст.88, п.5 ч.2 ст. 13 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо порядку вступу до товариства та виходу з нього, а також наслідків невиконання зобов»язань з викупу акцій. На думку апелянта при створенні та реєстрації ПАТ «Банк Кіпру» були допущені порушення закону, зокрема вимоги ч.3 ст.8 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» щодо змісту Статуту ПАТ «Банк Кіпру» відомостей, передбачених законом.

Крім того, на думку апелянта, відповідач надає кредити в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України, оскільки банківська ліцензія № 106 від 19.10.2011р., видана відповідачу на підставі ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», не дає правових підстав здійснення валютних операцій в іноземній валюті.

Апелянт на підставі наведеного приходить до висновку про те, що відповідач провадить діяльність, яка суперечить установчим документам та заборонена законом, що відповідно до ч.2 ст. 38 Закону України «Про «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» є підставою для припинення юридичної особи ПАТ «Банк Кіпру».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне.

Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією проведено державну реєстрацію юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 19358784, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 376756 від 21.10.1991, правонаступником якого є підприємство ПАТ "Банк Кіпру".

24.05.2012 було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, а саме здійснено реєстрацію статуту ПАТ "Банк Кіпру" в новій редакції. Зміни до установчих документів затверджені загальними зборами акціонерів ПАТ "Банк Кіпру" відповідно до протоколу № 45 від 03.04.2012, а також погоджені Національним Банком України 11.05.2012.

В матеріалах справи міститься банківська ліцензія № 106 від 19.10.2011, видана Національним Банком України Публічному акціонерному товариству "Банк Кіпру", внесеному до державного реєстру банків 21.10.1991 за номером 43 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій від 19.10.2011 № 106 була видана Національним банком України на ім'я ПАТ "Банк Кіпру" на право здійснення валютних операцій згідно з додатком.

В ліцензії зазначено, що власних генеральної ліцензії зобов'язаний дотримуватися встановлених законодавством України і національним банком України вимог щодо проведення зазначених у ній валютних операцій.

В додатку до генеральної ліцензії визначені наступні валютні операції, які має право здійснювати ПАТ "Банк Кіпру": неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком операцій з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін), що здійснюється в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків і агентів); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та не зазначені в абзацах другому - сімнадцятому розділу другого Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 № 281.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 02.07.2008 між ПАТ "Лакма" та ПАТ "Банк Кіпру" було укладено іпотечний договір № 3027, згідно з п.1.1. якого іпотекодавець відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з Кредитного договору.

Згідно із п.1.2 Договору іпотеки в іпотеку за цим договором передається нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності: майновий комплекс загальною площею 18 818,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Коноплянська, 12.

29.11.2012 Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-56/15943-2012, що набрало чинності 20.12.2012 звернуто стягнення на зазначений вище предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за ПАТ "Банк Кіпру".

Позивач вважає, що оскільки ПАТ "Банк Кіпру" не отримав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема надання кредитів у іноземній валюті, здійснюючи таку діяльність без відповідного дозволу, відповідач провадить заборонену для нього діяльність, що відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є підставою припинення юридичної особи ПАТ "Банк Кіпру".

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Статтею 87 ЦК України передбачено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, та відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом.

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується:1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, відповідним органом державної влади у випадках, встановлених законом.

Оскільки позивач не є органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, відповідним органом державної влади, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не є тією особою, яка має право на звернення до суду з вимогою про ліквідацію ПАТ "Банк Кіпру", мотивуючи свою вимогу провадженням відповідачем діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Згідно ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" даної статті зазначається про те, що до банківських послуг належить, зокрема, розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно із ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, в той же час, як зазначалося вище, 19.10.2011 Національним банком України було видано ПАТ "Банк Кіпру" банківську ліцензію № 106 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За умовами ч. 1 ст. 16 вказаного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Метою судового процесу є саме захист порушених та оспорюваних прав та інтересів особи. Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України саме обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Таким чином, позивач має вказати саме які права (свободи, інтереси) невизначні (оспорені, порушені) відповідачем.

Водночас, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивачем жодним чином не визначено та не обґрунтовано, які саме його інтереси та права порушені, невизнані або оспорені у зв'язку із допущенням, на його думу, порушень під час створення та реєстрації відповідача.

Крім того, наслідком застосування відповідного способу захисту є поновлення та/або захищення прав та інтересів особи. Способи захисту прав та інтересів встановлюються законом, зокрема, ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України. Водночас, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає способам, передбаченими даними нормами.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютними цінностями, зокрема, є іноземна валюта.

В силу положень ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з іноземною валютою (за умови додержання також й інших вимог законодавства).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» розрізняє поняття індивідуальної та генеральної ліцензій на здійснення валютних операцій, що видаються Національним Банком України

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

З викладеного вбачається, що генеральні ліцензії видаються НБУ лише певному колу суб'єктів: банкам, фінустановам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі, а індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резидентам і нерезидентам) на здійснення лише разової валютної операції. При цьому, у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.

Згідно п. «в» ч. 4, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. В той же час, такі межі законодавством не встановлені.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджене постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 № 483) використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, який отримав банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Таким чином, банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та генеральну ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з копії банківської ліцензії № 106 та Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданих відповідачу Національним Банком України 19.10.2011, попередньо відповідна банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення в т.ч. операцій з валютними цінностями був у Акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру».

Позивач також оскаржував кредитний та іпотечний договори, укладені з відповідачем з підстав відсутності в останнього індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції. Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.01.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 у справі № 5011-2/18431-2012, у позові ПАТ «Лакма» було відмовлено.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лакма» на рішення Господарського суду м.Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/6027/13 залишити без задоволення.

Рішення Публічного акціонерного товариства «Лакма» на рішення Господарського суду м.Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/6027/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/6027/13 повернути Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя Тищенко А.І.

Судді Михальська Ю.Б.

Отрюх Б.В.