Рішення № 318390, 12.12.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.12.06 р. Справа № 45/307пд

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій

області, ЄДРПОУ 13511245, м. Донецьк

до відповідача: Акціонерного товариства закритого типу „1-й Донецький

авторемонтний завод”, ЄДРПОУ 05482437, м. Донецьк

про визнання частково недійсним договору

Суддя Б.Д. Плотніцький

при секретарі судового засідання Івашури О.А.

Представники:

Від позивача: Вороніна Є.О. – заст. нач.

Від відповідача: Євсєєв С.В.- дов.

В засіданні суду брали участь

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Акціонерного товариства закритого типу „1-й Донецький авторемонтний завод”, м. Донецьк, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р., укладеного між Донецьким регіональним відділенням Фонду Державного майна України та Орендним підприємством „1-й Донецький авторемонтний завод” в частині продажу АТЗТ „1-й Донецький авторемонтний завод” нерухомого майна – будинку гуртожитку, розташованого за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Рози Люксембург, 2-а та приведення сторін в первісне положення: визнати право державної власності на будівлю гуртожитку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Рози Люксембург, 2а у м. Донецьку.

В обґрунтування своїх доводів позивач посилається на відсутність документів, які б підтверджували передачу відповідачу будинку гуртожитку, який розташований за адресою: м.Донецьк, вул. Рози Люксембург, 2а відповідно до договору купівлі - продажу №477 від 21.06.1994р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н від 09.11.2006р. та додатковому відзиві на позовну заяву б/н від 12.12.2006р. проти позову заперечує.

В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на включення будівлі гуртожитку до основних засобів, які були придбані по договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р., на план приватизації Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод” та перелік нерухомого майна №65 від 22.02.1999р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:

06.06.1994р. був складений протокол №2 загальних зборів (конференції) робітників Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод”.

На засіданні 06.06.1994р. було вирішено приватизувати підприємство разом з гуртожитком та пансіонатом „Небуг” та затвердити план приватизації Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод”.

16.06.1994р. Начальником Донецького регіонального відділення Фонду Державного майна України В.Л.Малиновським був затверджений план приватизації Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод”.

Серед об’єктів, які підлягають приватизації зазначений гуртожиток, який розташований у Ворошиловському районі м.Донецька по вул. Рози Люксембург, 2а (с.3 плану приватизації).

Також 16.06.1994р. Начальником Донецького регіонального відділення Фонду Державного майна України В.Л.Малиновським був затверджений акт оцінки вартості майна орендного підприємства.

21.06.1994р. між Донецьким регіональним відділенням Фонду Державного майна України та Орендним підприємством „1-й Донецький авторемонтний завод” був підписаний договір купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства 1-й Донецький авторемонтний завод” №477.

Згідно з умовами вказаного договору позивач за цим позовом продав, а відповідач як правонаступник прав та обов’язків Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод” придбав майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства, розташованого за адресою: 340050, м.Донецьк, пр.Ватутіна, 2, яке у відповідності з Договором оренди від 25.05.1994р. було передане організації орендарів підприємства в оренду з правом викупа.

Вартість державного майна була визначена у розмірі 1 937 876 тис.крб.

Приватизаційними платіжними дорученнями №1 від 30.06.1994р., №2 від 30.06.1994р., приватизаційними платіжними дорученнями – ордерами №31293 від 08.08.1994р., №1294 від 16.08.1994р., №1295 від 08.09.1994р., №1296 від 16.09.1994р., №1297 від 30.09.1994р., №1298 від 06.10.1994р., №1299 від 20.10.1994р. вказана вартість державного майна була сплачена у повному обсязі.

Актом приймання – передачі державного майна Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод” б/н від 03.11.1994р., який підписаний між позивачем та відповідачем по цій справі, Донецьке регіональне відділення Фонду Державного майна передало, а Акціонерне товариство закритого типу „1-й Донецький авторемонтний завод”, м. Донецьк прийняло державне майно Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод” вартістю 1 937 876 000 крб., зокрема: основні засоби кінцевою вартістю 1 447 830 тис.крб., оборотні засоби – 404 419 тис.крб., дооцінка самортизованого обладнання – 58 688 тис.крб. та дооцінка алмазних виробів – 26 939 тис.крб.

22.09.1999р. у відповідності з договором купівлі-продажу від 21.06.1994р. №477, який зареєстрований Першою Державною конторою м.Донецька за №1-1195, Донецьке регіональне віддлення Фонду Державного майна України видало перелік нерухомого майна №65 від 22.02.1999р., яке було передане відповідачу на підставі вказаного договору купівлі-продажу державного майна.

Пунктом 36 зазначеного переліку значиться гуртожиток по вул.Рози Люксембург, 2а.

Виконавчим комітетом Ворошиловської районної у місті Донецьку ради було прийняте рішення №249/5 від 14.09.2005р. „Про оформлення права власності на будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: м.Донецьк, вул.Рози Люкмсембург, 2а”.

Даним рішенням на підставі заяви відповідача за цим позовом було зафіксовано, що на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.1994р., посвідченого 1-ю Донецькою державною нотаріальною конторою за реєстром №1-1195, переліку нерухомого майна №65 від 22.02.1999р. організація орендарів Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод”, м.Донецьк купила у Донецького Регіонального відділення Фонду Державного майна України цілісний майновий комплекс орендного підприємства, в тому числі і будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: м.Донецьк, вул.Рози Люксембург, 2а.

Дана будівля гуртожитку знаходиться на балансі АТЗТ „1-й Донецький авторемонтний завод”, м.Донецьк.

На підставі зазначеного було вирішено оформити право власності відповідача за цим позовом на гуртожиток, який розташований за адресою: м.Донецьк, вул.Рози Люксембург, 2а.

19.09.2005р. Управлінням комунального господарства Донецької міської ради Акціонерному товариству закритого типу „1-й Донецький авторемонтний завод”, м.Донецьк було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, зокрема будівлю, яка розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Рози Люксембург, 2а.

Як стверджує позивач, гуртожиток не входить до складу цілісного майнового комплексу, що є предметом договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р., тому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р. в частині купівлі-продажу гуртожитку.

Крім цього позивач стверджує про відсутність плати грошовими коштами вартості гуртожитку, який розташований за адресою: м.Донецьк, вул.Рози Люксембург, 2а.

Відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

Крім цього, Акціонерним товариством закритого типу „1-й Донецький авторемонтний завод”, м.Донецьк заявлене клопотання б/н від 09.11.2006р. про застосування строків позовної давності.

В обгрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що позивач був обізнаний щодо приватизації гуртожитку у складі майна заводу по договору купівлі-проаджу №477 від 21.06.1994р.. Враховуючи, що з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р. минуло 12 років і позовна давність у три роки, передбачена ст.257 Цивільного кодексу України для пред’явлення будь-яких вимог відносно цього договору, приведення сторін в первинне положення і повернення майна в державну власність, спливла 21.06.1997р..

На підставі викладеного відповідач просить суд застосувати строки позовної давності у відповідності до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України та відмовити позивачу в задоволенні вимог.

Позивач проти поданого клопотання заперечує та посилається на те, що про порушення прав держави в особі Регіонального віддлення Фонду Державного майна України стало відомо лише після реєстрації відповідачем права власності на будинок гуртожитку відповідно до рішення №249/5 від 14.09.2005р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, господарський суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

З урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як стверджує позивач, саме після реєстрації 19.09.2005р. відповідачем права власності на спірний об’єкт на підставі договору купівлі-продажу №477 від 21.06.1994р. були порушені права держави в особі Регіонального відділення на володіння майном, яке було виключене з державної власності.

Господарським судом даний довід не приймається до уваги, оскільки Планом приватизації Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод”, який затверджений Начальником Донецького регіонального відділення Фонду Державного майна України В.Л.Малиновським 16.06.1994р. будівля гуртожитку за адресою: м.Донецьк, вул.Рози Люксембург, 2а площею земельних ділянок 442,3 кв.м. була включена у вказаний план приватизації.

В матеріалах справи наявна відомість розрахунку вартості будівель, споруд станом на 01.05.1994р., яка є додатком до Методики оцінки вартості об’єкту приватизації, де під інвентарним номером 1027 зазначений гуртожиток.

Господарським судом також встановлено, що в склад комісії, яка здійснювала інвентаризацію майна Орендного підприємства „1-й Донецький авторемонтний завод”, в якості голови комісії на підставі наказу Донецького регіонального відділення Фонду Державного майна України №1183 від 26.04.1994р. була призначена Зимбалевська Л.Г. – начальник підвідділу Донецького регіонального відділення Фонду Державного майна України.

Судом також встановлено, що згідно з інвентаризаційним описом №13 основних засобів „Будівлі та споруди” під порядком номером 37 зазначений гуртожиток 1972 року будування.

Крім цього, акт оцінки вартості майна орендного підприємства, який затверджений Начальником Донецького регіонального відділення Фонду Державного майна України В.Л.Малиновським, був підписаний всіма членами комісії в тому числі і головою Л.Г.Зимбалевською.

Таким чином, господарським судом не приймаються доводи позивача в тій частині, що про порушення права держави в особі Регіонального відділення на володіння майном, яке було виключене з державної власності, стало відомо після реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем та отримання 19.09.2005р. свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Пунктом 5 договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р. передбачено, що право власності до покупця майна переходить з моменту перерахування першого внеску.

При дослідженні матеріалів справи, судом було встановлено, що перший внесок відповідачем був здійснений 30.06.1994р., про що свідчить приватизаційне платіжне доручення № 1 від 30.06.1994р. на суму 553 956 028 крб.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що право позивача на звернення до суду з позовом про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу державного майна №477 від 21.06.1994р. виникло з 30.06.1994р.

Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області звернулось до суду з позовом 30.10.2006р.

За приписом ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час укладення спірного договору, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Як було встановлено, право на позов виникло у позивача 30.06.1994р., тобто трирічний строк позовної давності починається з 30.06.1994р. та закінчується 30.06.1997р.

Стаття 75 Цивільного кодексу Української РСР встановлює обов'язковість застосування позовної давності, зокрема позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові за приписом ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР.

Всупереч вимогам ст.33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано доказів, які б підтверджували зупинення, перерив і поновлення скорочених строків давності відповідно до вимог ст.ст.78-81 Цивільного кодексу Української РСР.

За таких підстав, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задовленні позовних вимог позивачу у зв’язку із закінченням строку позовної давності до пред'явлення позову.

Під час розгляду по суті заявленого позову відповідач звернувся до суду з клопотанням б/н від 09.11.2006р. про застосування строків позовної давності.

Господарський суд вважає клопотання таким, що не підлягає задовленню, оскільки за змістом п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як було встанолено судом, строк позовної давності сплив 30.06.1997р., тобто до набрання чинності діючого Цивільного кодексу України.

За таких підстав заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач при зверненні до суду з позовом у відповідності до вимог Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” звільнений від справи державного мита та інформаційно – технічного забезпечення судового процесу, господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області, м.Донецьк до Акціонерного товариства закритого типу „1-й Донецький авторемонтний завод”, м.Донецьк відмовити.

У судовому засіданні за згодою сторін оголошена вступна та резолютивна частини рішення, яка долучається до матеріалів справи.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення підписаний 18.12.2006р.

Суддя Плотніцький Б.Д.