Ухвала суду № 31834932, 06.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 р.

Справа № 176666/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Затолочного В.С., Мікули О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Техенерго» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

31.07.2012р. (здано на пошту) позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень №0001532321 та №0001522321 від 20.07.2012р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» та ПП «Вікторія-Галкомсервіс» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2012р. у справі №2а-6766/12/1370 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.07.2012р. №0001522321 повністю, а №0001532321 в частині визначення грошового зобов’язання за платежем ПДВ в сумі 507309 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх роботи використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагенти позивача проводили транзитні операції, спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, в них відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, укладені ними правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків, контрагентами ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» в основному є підприємства з ознаками фіктивності.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Додатково, долучив ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013р. постановлену щодо податкових правовідносин ПП «Вікторія-Галкомсервіс».

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Приватне акціонерне товариства «Техенерго» (далі - ПАТ) зареєстровано відділом реєстрації та ліцензування Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради 28.12.1999р., станом на 06.07.2012р. перебуває на податковому обліку у відповідача, 03.03.2000р. йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Основними видами його діяльності є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (а.с.22-23 т.1).

На підставі Акта №699/22-10/23891483 від 17.07.2012р. планової виїзної перевірки ПАТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.03.2012р. податковим органом було встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ кв. 2011р. у сумі 228333грн, а також вимог п.190.2 ст.190, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.208.2 ст.208 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 456960грн, в т.ч. за червень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011р. в сумі 427566грн, за березень 2012р. в сумі 29394грн (а.с.20-89 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача, зокрема, з двома його контрагентами ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» та ПП «Вікторія-Галкомсервіс», використавши при цьому Акти перевірок інших органів державної податкової служби за місцем реєстрації останніх та зробивши висновки про безтоварність (нереальність, фіктивність) господарських операцій між ними.

Відповідачем також встановлено, що ПАТ отримало в березні 2012р. на підставі договору №1011/11 від 06.12.2011р. від нерезидента ТОВ «Унергопроект» (Росія, далі - ТОВ) на митній території України послуги вартістю 146969грн. Позивач всупереч вимогам п.190.2 ст.190, п.208.2 ст.208 ПК України не нарахував та не відобразив у податковій декларації за березень 2012р. податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 29394грн (146969грн*20%), що призвело до заниження податкового зобов'язання на вказану суму.

20.07.2012р. відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0001522321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 228333грн; №0001532321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 544052грн (основний платіж 456960грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 87092грн) (а.с.90-91 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає,що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 138.1. ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону, п.198.6 ст.198 ПК України.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» і ПП «Вікторія-Галкомсервіс» підтверджена договорами про виконання робіт із розробки технічної документації та будівельних робіт, актами виконання таких робіт, відповідними податковими накладними (а.с.92-97, 100-103, 105-108, 110-113, 115-118, 124-127, 130-133, 135-138, 140-143, 145-148, 150-153, 155-158, 160-163165-168, 170-173, 177-180, 182-198, 191-194, 207-210, 223-226, 233, 234, 236, 243-246 т.1).

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів роботи використані ним у своїй господарській діяльності – передано за відповідними договорами та актами ПАТ СНВО «Імпульс», ПАТ НВП «Радій», ВП «Рівненська АЕС», ДП НАЕК «Енергоатом», ВП «Хмельницька АЕС», ДП НАЕК «Енергоатом», ПАТ «Екоенергія», ВАТ «ЛьвівОРГРЕС», що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.98-99, 104, 109, 114, 119-123, 128-129, 134, 139, 144, 154, 159, 164, 169, 174, 181, 190, 195-198, 211-214, 227, 237, 247-249 т.1)

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» і ПП «Вікторія-Галкомсервіс» на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних (а.с.2-4, 42-47 т.2).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із висновків Акта №699/22-10/23891483 від 17.07.2012р. відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» із його контрагентами, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» і ПП «Вікторія-Галкомсервіс» належним чином задекларовано податкові зобов’язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв’язку з відображенням результатів перевірок цих платників податків, Акти №178/23-209/37741019 від 10.02.2012р. та №3180/375/23-118/34368643 від 30.11.2011р. (а.с.37, 59-60 т.1, а.с.13-39, 51-70 т.2).

Крім того, слід зазначити, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013р., у справі за позовом ПП «Вікторія-Галкомсервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова (далі - ДПІ) про визнання дій неправомірними, визнано протиправними дії ДПІ по проведенню позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Вікторія-Галкомсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.09.2011р. за результатами якої складено акт №3180/375/23-118/34368643 від 30.11.2011р.

Цей акт, якраз і використовував відповідач при проведенні перевірки позивача і на його підставі зроблено висновки про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011р. у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009р. по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.208.2, п.208.3 ст.208 ПК України отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з п.190.2 ст.190 цього Кодексу. При цьому отримувач послуг – платник податку у порядку, визначеному ст.201 цього Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку. Податкова накладна складається в одному примірнику і залишається в отримувача послуг – платника податку. Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов'язань декларації за відповідний звітний період.

Таким чином, зваживши на особливості оподаткування постачання особою нерезидентом товарів (робіт, послуг), яку не зареєстровано як платника податку, місце постачання яких розташоване на митній території України, невиконання позивачем наведених вимог податкового законодавства, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про законність податкового повідомлення-рішення №0001532321 від 20.07.2012р. в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 36743грн (основний платіж 29394грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 7349грн) (а.с.88 т.1).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя В.С. Затолочний

Суддя О.І. Мікула