Ухвала суду № 31813281, 03.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/911/13 03.04.2013 03.04.2013 03.04.2013

Провадження №22ц/784/1065/13 Головуюча в першій інстанції Спінчевська Н.А.

Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Белевері В.А.,

за участю представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника ВДВС Терещенка А.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_6

до

ОСОБА_3,

публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»),

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»),

Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - ДВС)

про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту,

В С Т А Н О В И Л А :

01 листопада 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_3, ПАТ КБ «Надра», ПАТ КБ «ПриватБанк» та ДВС про визнання права власності на майно, виключення його з акту опису й арешту та звільнення з - під арешту.

Позивачка зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 1998 року. У вказаній квартирі, разом з нею проживає її чоловік - ОСОБА_7 та до 10 жовтня 2012 року був зареєстрований її батько - ОСОБА_3, який фактично за вказаною адресою не проживав з лютого 2009 року. Вона та її чоловік періодично виїжджають на заробітки за кордон залишаючи ключі від вказаної квартири батькам для здійснення догляду за нею. 20 вересня 2012 року їй стало відомо, що 14 вересня 2012 року державним виконавцем ДВС було здійснено примусове проникнення до належної їй квартири та описано та арештовано майно, яке належить їй та її чоловіку.

Посилаючись на вказане, позивачка просила визнати за нею право власності на перелічене нею майно та звільнити з під арешту все майно, яке міститься в акті опису й арешту майна від 14 вересня 2012 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2013 року позов задоволено частково. Звільнено з - під арешту, накладеного державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції актом опису й арешту майна від 14 вересня 2012 року наступне майно: шафу дерев'яну світло-коричневого кольору з дзеркалом; стіл комп'ютерний дерев'яний, кутовий, світло-коричневого кольору; диван зеленого кольору, м'який; три табурети світлого кольору; стілець залізний з червоним сидінням; чоловічий одяг; жіночий одяг; дитячі речі; диван кутовий сірого кольору; постільні речі; кухонний посуд. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 в частині визнання права власності на майно та звільнення частини майна, а саме: принтер Canon, чорного кольору, модель IP 1800, у неробочому стані, вартістю 50 грн.; відеокамеру Samsung, модель VP-D 451, металево - сірого кольору, зарядний пристрій та чохол, вартістю 1000 грн.; музичний центр CASSA-AK 3000, сірого кольору з двома колонками, вартістю 200 грн.; телевізор Samsung, модель CS21KM, сірого кольору, вартістю 400 грн.; DVD програвач Samsung, модель Р350К, сірого кольору, вартістю 100 грн.; тумбу для телевізора, коричневого кольору зі скляними дверцятами, вартістю 300 грн.; пилосос Elenberg, модель VS 2020, красного кольору, вартістю 100 грн.; стінку, що складається з п'яти секцій коричневого кольору, з матеріалу схожого на дерево; стілець офісний чорного кольору; стілець офісний чорного кольору на колесах з - під арешту. На думку апелянта, суд не в повній мірі з'ясував істотні обставини по справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, представника ДВС, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до положень ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 386, 391 ЦК України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник майна може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, від кого б ці перешкоди не виходили.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України закріплено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі і право на власність, є договори та інші правочини.

Право власності, відповідно до ст. 328 ЦК України набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Закон України «Про виконавче провадження», зокрема ст. ст. 55, 56, 57 передбачає звернення стягнення в порядку примусового виконання за виконавчими документами, але лише на те майно, що належить на праві власності боржникові.

При цьому, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, згідно з додатком до цього Закону.

Арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника накладається державним виконавцем у тому числі і шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При вирішенні таких позовів судам слід керуватися положеннями про його доведеність.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні Ленінського відділу ДВС знаходиться зведене виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 10 вересня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 93 998 грн. 20 коп. та виконавчого листа від 01 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 826 грн. 50 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2012 року наданий дозвіл Ленінському відділу ДВС на примусове проникнення до житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13). Зазначена ухвала суду у встановленому законом порядку не оскаржувалася та набула законної сили.

Власником цієї квартири є донька ОСОБА_3 - позивачка ОСОБА_6 (а.с. 16-18).

Згідно ксерокопії паспорта громадянина України ОСОБА_3, останній з 26 червня 2001 року був зареєстрований в вказаній квартирі та знятий з реєстрації лише 10 жовтня 2012 року (а.с. 46).

14 вересня 2012 року державним виконавцем Ленінського ДВС проведено опис та арешт майна за місцем реєстрації ОСОБА_3, про що складено акт опису і арешту майна (а.с. 19).

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із ст. 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови в його задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Позивачка не оскаржувала вказане рішення суду, що вказує на її погодження з висновком суду про часткове задоволення її позову.

Проте, оскаржуючи рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2013 року та наполягаючи на його скасуванні в частині відмови ОСОБА_6 в частині позовних вимог, відповідач ОСОБА_3 не зазначив жодного порушення своїх прав висновком цього рішення.

Доводи апеляційної скарги, що суд не в повній мірі з'ясував істотні обставини по справі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування зазначеного рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді