Ухвала суду № 31813267, 10.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/895/13 10.04.2013 10.04.2013 10.04.2013

Провадження № 22ц/784/1052/13 Головуючий в першій інстанції Батченко О.В.

Категорія 20 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів Крамаренко Т.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

без участі сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

про визнання договору дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

14 грудня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання права власності на вказану земельну ділянку.

Позивачка зазначала, що відповідачці на праві власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, належить земельна ділянка площею 0,0995 га, яка розташована на території Миколаївської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1. 02 лютого 2009 року між нею та відповідачкою, у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Відповідно до зазначеного договору, відповідачка передала належну їй земельну ділянку, за що отримала від неї 26 000 грн., що підтверджується розпискою.

Посилаючись на те, що відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору, про що у них існувала домовленість, просила позов задовольнити.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як договір купівлі-продажу нерухомого майна, крім нотаріального посвідчення, також підлягає державній реєстрації. Тому, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2009 року між ОСОБА_3 та відповідачкою в простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0995 га, розташованої в АДРЕСА_1, але нотаріально вказаний договір посвідчений не був (а.с. 15-21).

Згідно розписки від 02 лютого 2009 року позивачка передала ОСОБА_4 26 000 грн. за купівлю вказаної земельної ділянки (а.с. 7).

Вказане нерухоме майно було передано позивачці, проти чого відповідачка не заперечувала, але нотаріально договір купівлі-продажу не був посвідчений в зв'язку з виїздом відповідачки на постійне проживання до м. Одеса.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Крім того, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом 01 жовтня 2008 року, відповідачка (донька померлого ОСОБА_5) станом на 02 лютого 2009 року не зареєструвала своє право власності на землю у встановленому законом порядку та не отримала на нього відповідний державний акт.

Доводи апеляційної скарги, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді