Ухвала суду № 31813265, 03.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/55/13 03.04.2013 03.04.2013 03.04.2013

Провадження №22ц/784/431/13 Головуюча в першій інстанції Гуденко О.А.

Категорія 46 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Белевері В.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2012 року по справі за позовом

ОСОБА_6

до

ОСОБА_4

про визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А :

26 грудня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 2/50 частини жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною прилеглих господарських та побутових споруд та будівель, яка була придбана ними під час шлюбу, на спільні кошти та є сумісним майном.

Позивачка зазначала, що з 13 листопада 1976 року по 25 липня 2008 року перебувала в зареєстрованому у шлюбі з ОСОБА_4 та ними за цей час було придбано 2/25 частини жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною прилеглих господарських споруд та побутових будівель. Право власності оформлено на відповідача, який відмовляється добровільно вирішити питання щодо поділу майна подружжя та переоформити право власності на 2/50 частини спірного будинку.

Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що спірна частина будинку хоча і була придбана у шлюбі, але за кошти, які були надані його бабусею, тому вона не може вважатись об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/25 частину спірного будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною прилеглих господарських та побутових споруд і будівель. Залишено за ОСОБА_4 право власності на 1/25 частину спірної частини вищезазначеного будинку з відповідною частиною прилеглих господарських та побутових споруд і будівель. Вирішено питання щодо стягнення судового збору пропорційно задоволеному позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позову. На думку апелянта, суд не в повній мірі з'ясував істотні обставини по справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що спірний будинок був придбаний сторонами під час шлюбу, за спільні кошти, спільними зусиллями і є їх спільною сумісною власністю. Тому, суд обґрунтовано задовольнив позов.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на час придбання спірної частини будинку - 1982 рік, (а відповідно і п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з'ясувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 листопада 1976 року між сторонами по справі був зареєстрований шлюб, який в червні 2008 року було розірвано (а.с. 9 зворот , 6).

02 вересня 1982 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_7, за яким придбав у останньої 2/25 частини спірного будинку (а.с.4-5). 14 вересня 1982 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_6 були зареєстровані в цьому будинку (а.с. 8).

Відповідач в суді не заперечував проти того, що 2/25 частини спірного будинку було придбано під час зареєстрованого шлюбу з позивачкою, але наполягав на тому, що гроші для його купівлі надала його рідна бабуся.

Відповідно до положень ст. 22 КпШС УРСР, який був чинним на момент купівлі спірної частини будинку, ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Отже, вказані норми права, передбачають презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі, позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально - правову презумпцію).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Між тим, відповідач, заперечуючи проти позову та посилаючись на те, що кошти на придбання спірної частини жилого будинку надала його рідна бабуся не надав доказів зазначеного факту.

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції, що спірний будинок був придбаний сторонами по справі у період знаходження в зареєстрованому шлюбу, спільного проживання та за спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності та їх частки є рівними.

Доводи апеляційної скарги, що суд не в повній мірі з'ясував істотні обставини по справі безпідставні, позбавлені правового обґрунтування та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Таким чином, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга на підставі ст. 308 ЦПК України не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді