КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а/2570/2666/12 Головуючий у 1-й інстанції: Ткаченко О.Є. Суддя-доповідач: Шостак О.О.
У Х В А Л А
Іменем України
23 квітня 2013 року м. Київ
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Шостака О.О.,
суддів - Горяйнова А.М. та желтобрюх І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Софіл» до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2012 року ПП «Софія» звернулося до суду з позовом до Козелецької МДПІ Чернігівської області ДПС, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.08.2012 року № 0000222330, яким визначено зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 12640.56 гри. за основним платежем та 3160.14 грн. за штрафними санкціями: від 13.08.2012 року № 0000212.330, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10991.80 грн. за основним платежем та 2747.95 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року вказаний адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Козелецької МДПІ Чернігівської області ДПС - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року - без змін виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу від 01.08.2012 року № 258 працівниками Козелецької МДПІ було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПП «Софія» по взаємовідносинах з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за червень 2011 року, за результатами якої складено акт від 02.08.201 2 року № 311/22/30501437.
Перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій між ПП «Софія» та TOB «Авитек Груп ЛТД» за червень 2011 року. Встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) в порушення ст. 22, ст. 185 Податкового кодексу України.
Таким чином, за результатами перевірки не підтверджено задекларований ПП «Софія» ПДВ по контрагенту з TOB «Авитек Груп ЛТД» за червень 2011 року в сумі 10,99 тис. грн.
В порушення п. 135.1 ст. 135. п. 135.2 ст. 135. п. 138.1. п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, у ПП «Софія» відсутнє право на включення до складу валових витрат суми придбання товарів, робіт, послуг від постачальника TOB «Авитек Груп ЛТД»,у якого не підтверджено факт поставки товарів покупцям, в розмірі 65,95 тис. грн.
За висновками акта перевірки Козелецькою МДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:
від 13.08.2012 року № 0000222330, яким визначено зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 12640.56 грн. за основним платежем та 3160.14 грн. за штрафними санкціями;
від 13.08.2012 року № 0000212330, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10991.80 грн. за основним платежем та 2747.95 грн. за штрафними санкціями.
Чернігівський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задовольнити адміністративний позов.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:
Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Основними видами діяльності ПП «Софія» є надання в оренду будівельних машин і устаткування, виробництво бетонних розчинів, готових для використання, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій тощо, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.08.2012 року та Статутом ПП «Софія» .
Як вбачається з матеріалів справи, для здійснення господарської діяльності ПП «Софія» орендує за договором оренди від 04.04.2011 року площадку, складські приміщення та адмінбудівлю, які знаходяться за адресою: Чернігівська обл., Козелецький р-н. смт. Козелець, вул. Комсомольська, 100 б.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі-первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Матеріали справи свідчать, що у червні 2011 року ПП «Софія» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Авитек Груп ЛТД».
Так, між ПП «Софія» та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» укладено договір купівлі-продажу товарів від 10.06.2011 року.
Відповідно до вказаного договору TOB «Авитек Груп ЛТД» продає, а ПП «Софія» купує насоси і комплектуючі на суму 100000 грн.
ТОВ «Авитек Груп ЛТД» зобов'язане не пізніше 30 днів з моменту підписання договору передати ПП «Софія» продукцію, забезпечити покупця інструкцією по експлуатації виробу та видати йому сертифікат (свідоцтво про якість) на виріб, а покупець зобов'язаний прийняти і розрахуватися за товар.
Оплата вартості виробу відбувається за ціною домовленості шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок TOB «Авитек Груп ЛТД». Договір підписано директорами ПП «Софія» і TOB «Авитек Груп ЛТД» та скріплено печатками.
В бухгалтерському обліку позивача вказані господарські операції з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та відображені у звіті про дебіторські та кредиторські операції по рахунку 26002051401247 з 01.06.201 1 року по 30.06.201 1 року.
Оплата за отриманий товар була проведена повністю, договір виконано в повному обсязі, сторони договору претензій одна до одної не мають.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що придбані товаро-матеріальні цінності за результатами операцій з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» були використані в господарській діяльності ПП «Софія» та реалізовані в подальшому Північному державному регіональному геологічному підприємству «Північгеологія», що підтверджується договором поставки № 51 -06.11 від 14.06.2011 року, видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ та рухом коштів по рахунку ПП «Софія».
Відповідно до пп. 139.1.49 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат втрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно ст.234 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність па підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до П.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів. які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину с посадові особи цих юридичних осіб.
Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Авитек Груп ЛТД» податковий орган в акті перевірки від 02.08.2012 року № 311/22/30501437 посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.08.2011 року № 1198/23-3/37046350 про результати документальної виїзної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД» з питань правомірності нарахування ПДВ за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, в якому зазначено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Авитек Груп ЛТД» здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Також встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вищевказані обставини не є підставою вважати правочин недійсним, або таким, що не відбувся, та не спростовує реальності виконання господарських операцій. Представником позивача надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій ПП«Софія» з ТОВ «Авитек Груп ЛТД».
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послу і не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину з контрагентом ТОВ «Авитек Груп ЛТД», колегія суддів вважає, що падання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Крім зазначених в акті перевірки висновків Козелецька МДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиною державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Також, згідно матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення правовідносин підприємство- контрагент позивача було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується листом державного реєстратора виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 30.08.2012 року, в якому зазначено, що 22.11.2011 року було внесено запис про ліквідацію ТОВ «Авитек Груп ЛТД» у зв'язку з визнанням його банкрутом, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.09.201 2 року та інформацією з бази даних ДПС України.
Відповідачем не було надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприемців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.
Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що в діях позивача відсутнє порушення п. 135.1 ст. 135. п. 135.2 ст. 135. п. 138.1. п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг:
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставною, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.1 1 ст. 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно із п. 200.1. п. 200.2. п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, гака сума враховується у зменшення суми податковою боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому, числі розстроченого або відстроченою відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового борту - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають Податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримані податкові накладні.
Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податковою кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам. У
Враховуючи викладене та те, що ПП «Софія» має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам ПК України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені , а також те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товарів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Козелецької МДПІ Чернігівської області ДПС - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
В задоволені апеляційної скарги Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - відмовити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Шостак
Судді А.М. Горяйнов
І.Л. Желтобрюх
Судове рішення № 31809648, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 23.04.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а/2570/2666/12. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: