Рішення № 31807977, 13.06.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/2841/13 Головуючий 1 інст. - Нечипоренко І.М.

Справа № 2010/2-1219/11 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: виселення

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: Макарова Г.О.,

Кружиліної О.А.,

при секретарі - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про поновлення порушеного права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, посилаючись на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 387, 391 ЦК України, ст.ст. 150, 169 ЖК України, просив визнати те, що він, як єдиний власник житлового будинку АДРЕСА_1, має виключне право володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою НОМЕР_1 цього будинку на свій розсуд; визнати, що ОСОБА_2 не має права володіти, користуватися та розпоряджатися будь-якими приміщеннями, в тому числі вказаною квартирою; поновити порушене право шляхом витребування зазначеної квартири із чужого незаконного володіння; усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача з квартири НОМЕР_1 без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2010 року належить у цілому житловий будинок літ. «А-2», розташований за адресою: АДРЕСА_1. У квартирі НОМЕР_1 вказаного будинку мешкає ОСОБА_2 та користується цією квартирою, яка йому у користування не надавалася. Будь-які зобов'язання у позивача перед відповідачем відсутні, ніяких договорів та угод між сторонами не укладалося. ОСОБА_2 самовільно захопив квартиру та оселився в ній. Ці дії відповідача порушують право власності ОСОБА_3 Позивач не бажає, щоб ОСОБА_2 користувався його майном та мешкав у належному йому будинку. (а.с. 70-72)

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Суд вирішив виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1. В іншій частині позову суд вирішив відмовити.

Позивачем рішення суду не оскаржено.

Відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вважає рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтовуючи скаргу, відповідач послався на передбачене ст.ст. 47, 48 Конституції України право на житло та право мати достатній життєвий рівень, на передбачене ч. 1 ст. 770 ЦК України правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, на гарантії дотримання житлових прав, передбачені ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» і вказував, що він на законних підставах за рішенням балансоутримувача ПМК-33 тресту «Харківсільбуд», працівником якого він був на той час, отримав статус наймача в гуртожитку по АДРЕСА_1, у передбаченому законом порядку був зареєстрований і постійно проживає в гуртожитку з 02.06.1982 року, сумлінно виконуючи весь цей час обов'язки наймача, регулярно сплачуючи квартирну плату та за спожиті комунальні послуги. Вказує, що право користування гуртожитком набув на законних підставах, задовго до того, як внаслідок останніх змін власником гуртожитку став позивач. Купуючи гуртожиток, ОСОБА_3 не міг не знати, що в ньому проживають люди, а отже, до нього, як до нового власника, перейшли не тільки права, а й обов'язки наймодавця.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 стверджує: що ОСОБА_2 проживає в гуртожитку незаконно; що доводи апелянта про поселення в гуртожитку за рішенням якогось ПМК-33 тресту «Харківсільбуд» є безпідставним і спростовується довідками КПТІ «Інвенрос» та попереднього власника гуртожитку ТОВ «Галлан ЛТД»; що він є законним власником гуртожитку, а ОСОБА_2, незаконно, усупереч положень ст.ст. 387, 391, 400 ЦК України, користуючись його власністю, порушує його права власника. Стверджує, що він не Дід Мороз і не Червоний Хрест, щоб утримувати абсолютно сторонню для нього особу - пенсіонера з «букетом» хвороб ОСОБА_2

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 09.11.2010 року придбав у власність приміщення гуртожитку літ. «А-2», розташоване по АДРЕСА_1. В цьому гуртожитку згідно довідки адресно-довідкового бюро при ГУМВС України в Харківській області, зареєстрований відповідач ОСОБА_2

Задовольняючи позов в частині вимог про виселення ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на законних підставах набув права власності на гуртожиток, а відповідач ОСОБА_2 не надав доказів, що він на законних підставах і у передбаченому законом порядку (ст.ст. 128, 129, 132 ЖК України) набув право проживання в гуртожитку. Як на доказ відсутності даних про законність поселення ОСОБА_2 в гуртожитку суд посилався на довідку ТОВ «Галлан ЛТД» про те, що ОСОБА_2 ніколи не був їх працівником, що ані АТ «Галан», ані ТОВ «Галлан ЛТД» не давали своєї згоди на проживання відповідача у належному їм раніше гуртожитку, спеціальний ордер йому не видавався, відсутні будь-які документи про правомірність його поселення в гуртожиток.

Однак з таким рішенням колегія суддів погодитися не може за таких підстав.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство, згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України, здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, та довести шляхом надання належних і допустимих доказів (ст.ст. 58, 59 ЦПК України) обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ст. 60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 59 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Погоджуючись з доводами позивача про поселення ОСОБА_2 з гуртожитку, як особу, що вселилася в гуртожиток без законних для цього підстав, і приймаючи рішення про виселення ОСОБА_2, як тимчасового жильця, з гуртожитку без надання йому іншого житла, суд вважав ці факти доведеними і посилався на довідку ТОВ «Галлан ЛТД» від 18.01.2013 р. про те, що ОСОБА_2 ніколи не був їх працівником і не отримував спеціальний ордер.

Разом з тим, дані, які містяться в довідці від 18.01.2013 року директора ТОВ «Галлан ЛТД» ОСОБА_6 (а.с. 77), як і не посвідчені фотокопії листа за вих. № 906 від 14.06.2012 р. директора КП технічної інвентаризації «Інвенрос» адвокату ОСОБА_7, на яку посилається ОСОБА_3 у запереченнях на апеляційну скаргу, не підтверджують зазначені вище доводи позивача і не спростовують доводи відповідача ОСОБА_2, оскільки відповідач вказував, і це підтверджується даними паспорта та довідкою АДБ ГУМВС України в Харківській області та записом в його трудовій книжці, що він вселився до гуртожитку, працюючи муляром ПМК-33 тресту «Харківсільбуд», та проживає там постійно з 1982 року (а.с. 93, 94-95).

Ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді ОСОБА_2 не посилався на те, що працював в АТ «Галан» чи в ТОВ «Галлан ЛТД».

Крім того, з довідки КПТІ «Інвенрос» вбачається, що інвентарна справа на приміщення гуртожитку по вул. Центральна, 18 в м. Дергачі відкрита та право власності зареєстровано вперше 26.03.1996 року з моменту оформлення права приватної власності ТОВ «Галант» на вказане приміщення. Тобто, можливість КПТІ «Інвенрос» щодо надання інформації про балансоутримавача та власника гуртожитку обмежена періодом часу, який починається з 1996 року, тоді як відповідач проживає в гуртожитку з 1982 року.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд першої інстанції не мав достатніх підстав для визнання доведеним факту незаконності поселення ОСОБА_2 до гуртожитку, а тим більше вважати його тимчасовим жильцем.

Інших належних і допустимих доказів, які б давали підстави погодитися з доводами позивача в тій частині, що відповідач займає приміщення кімнати АДРЕСА_1 без законних на те підстав, матеріали справи не містять.

Разом з тим, саме позивач, з огляду на вимоги ст.ст. 10, 60 ЦПК України, зобов'язаний довести ці обставини, оскільки на них ґрунтуються його позовні вимоги про виселення ОСОБА_2

Доводи позивача в тій частині, що він є єдиним законним власником гуртожитку, а відтак і має право вимагати усунення перешкод у розпорядженні власністю шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення, не є достатньою підставою для задоволення позову.

Разом з тим, права ОСОБА_3, як власника гуртожитку, не є безмежними.

Відповідач ОСОБА_2 не оспорює право власності ОСОБА_3 на гуртожиток.

Позивачем не доведено існування обставин, на які він посилається та які б, попри передбачені ст.ст. 47, 48 Конституції України, ч. 2 ст. 19 Закону України № 500 від 2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст. 132 ЖК України положення щодо гарантій права громадян на житло, давали підстави для виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення суду щодо іншої частини позовних вимог, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 303 ЦПК України, не переглядалося.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 3, 4 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2013 року в частині виселення ОСОБА_2 скасувати і у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Інша частина рішення залишається без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: