Постанова № 31802246, 11.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. Справа № 922/1306/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пономаренка О.О. (дов. № 15/15 від 04.01.2013 р.)

відповідача - Ващика В.О. (дов. № 1 від 03.01.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1571Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22.04.13 р. у справі № 922/1306/13

за позовом Державного підприємства "Балаклійський ремонтинй завод" м. Балаклея

до Військова частина А1352 м. Балаклея

про стягнення 294 217,38 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.04.13 р. по справі № 922/1306/13 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено. Стягнуто з військової частина А 1352 на користь Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод" суму основного боргу у розмірі 292 200,00 грн., 2 017,38 грн. 3 % річних та судовий збір в сумі 5 884,35 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить апеляційну скаргу задовольнити. Скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.04.13 р. у справі № 922/1306/13 у частині стягнення з Військової частини А1352 трьох процентів річних у розмірі 2017,38 грн., а також просить стягнути з позивача понесенні Військовою частиною судові витрати. В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про відсутність його вини в порушенні зобов'язання, посилаючись при цьому на відсутність фінансування спланованої закупівлі послуг з технічного обслуговування на суму 292200,00 грн. з загального фонду державного бюджету на 2012 рік.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні його представник з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, між Державним підприємством «Балаклійський ремонтний завод» (позивач по справі) та Військовою частиною А 1352 (відповідач по справі) було укладено договір від 08.08.2012 року № 65 про закупівлю послуг за державні кошти, предметом якого є надання послуг з монтажу, технічного обслуговування і ремонту бойових засобів (проведення регламентованого технічного обслуговування ЗСУ 2С6 ЗГРК «Тунгуска»).

Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг з монтажу, технічного обслуговування і ремонту (регламентованого ЗСУ 2С6 ЗГРК «Тунгуска») складає 292 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 48 700, 00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відремонтований виріб прийнятий Замовником (в/ч А 1352) без зауважень на підставі акту приймання-передачі від 12.11.2012 року з подальшим підписанням акту надання послуг № 1 від 26.11.12 року, в зв'язку з чим відповідач повинен був оплатити надані послуги в термін до 27.12.2012 року, однак останній на момент розгляду справи грошові кошти за надані послуги не сплатив.

Позивач звернувся до відповідача з претензію від 15.01.13 року № 15/59 про погашення заборгованості, яка залишилась відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, сума основного боргу відповідача на час розгляду справи склала 292200,00 грн.

Крім того, в зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані відповідачу 3% річних в розмірі 2017,38 грн. за період з 27 грудня 2012 року по 20 березня 2013 року.

Враховуючи, що вказана сума боргу, відповідачем не оспорювана, останній не надав суду доказів погашення суми боргу, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 292200,00 грн. основного боргу та 3% річних в розмірі 2017,38 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач в апеляційній скарзі суму боргу визнає, але посилається на відсутність фінансування спланованої закупівлі послуг з технічного обслуговування на суму 292200,00 грн. з загального фонду державного бюджету на 2012 рік. В зв'язку з чим відповідач зазначає про відсутність вини Військової частини А1352 у невиконанні зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг за договором та відсутністю підстав для відповідальності у вигляді сплати 3% річних.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, та визнається самим відповідачем позивачем були виконані роботи за договором від 08.08.2012 року № 65, відремонтований виріб прийнятий відповідачем без жодних зауважень на підставі акту приймання-передачі від 12.11.2012 року з подальшим підписанням акту надання послуг № 1 від 26.11.12 року.

Згідно п. 4.3 договору Замовник (відповідач) проводить оплату наданих послуг на протязі календарного місяця з дати підписання Акту надання послуг обома сторонами.

Отже, відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги в розмірі 292200,00 грн. в термін до 27.12.2012 року, що також не спростовується відповідачем.

Оскільки у визначений договором термін відповідач заборгованість у визначеній сум не сплатив, він є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що сума основного боргу ним сплачена, після винесення рішення по справі проте документальні докази на підтвердження сплати заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Скориставшись своїм правом, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу 3% річних за час прострочення виконання зобов'язання за період з 27.12.2012 р. по 20.03.2013р. в розмірі 2017,38 грн.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів також зазначає, що наведені відповідачем доводи про відсутність фінансування з державного бюджету та відсутність у ньому коштів, призначених для закупівлі послуг з технічного обслуговування, не можуть вважатися підставою для звільнення від сплати 3% річних, які є складовою частиною основного боргу, а не штрафними санкціями, а тому посилання відповідача на звільнення його від відповідальності у вигляді сплати річних є безпідставними.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 2017,38 грн., з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення виконання грошового зобов'язання з 27.12.2012 р. по 20.03.2013р., колегія суддів вважає, що позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими, оскільки підтверджуються наданим розрахункам, ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають правовідносинам, які склалися між сторонами.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував положення ст. 625 Цивільного кодексу України та зробив вірний розрахунок 3% річних, виходячи з суми боргу та періоду прострочення відповідачем грошового зобов'язання.

З урахуванням викладеного, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області 22.04.13 р. у справі № 922/1306/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст..ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військова частина А1352 м. Балаклея залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області 22.04.13 р. у справі № 922/1306/13.

залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 11 червня 2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.