Рішення № 31799398, 05.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6232/13 05.06.13

за позовом: Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, ЄДРПОУ 04633423

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле», м.Київ, ЄДРПОУ 19124549

про стягнення 1696770 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Когут В.С. - по дов.

від відповідача: Пєсков В.Г. - по дов., Трифонова В.В. - по дов.

В засіданні суду брали участь:

прокурор: Діброва В.С. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою (з урахуванням заяви позивача без номеру та дати, яка надійшла на адресу господарського суду 05.06.2013р.) до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле», м.Київ про стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску з урахуванням інфляції у розмірі 1562570 грн., пені в сумі 134200 грн., що разом становить 1696770 грн.

В обґрунтування своїх вимог прокурор та позивач посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р. в частині строків сплати пайових внесків з урахуванням інфляційного збільшення, що стало підставою для нарахування позивачем пені.

У відповідності до клопотання №95-12-13г від 05.06.2013р. прокурором заявлено про поновлення строку позовної давності з огляду на те, що про обставини порушення відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р. Прокуратурі Голосіївського району міста Києва стало відомо під час проведення перевірки матеріалів, які надійшли від позивача 21.01.2013р.

Відповідач у відзиві б/н від 13.05.2013р. проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» перерахувало на користь позивача суму пайового внеску у розмірі 2732570 грн.

Крім того, за твердженням відповідача, позивачем розраховано суму пені без урахування приписів ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Одночасно, у відзиві б/н від 13.05.2013р., письмових поясненнях б/н від 28.05.2013р., клопотанні б/н від 23.04.2013р. відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог прокурора та позивача про стягнення 1696770 грн. У відзиві б/н від 13.05.2013р. відповідач також зазначив, що заступник прокурора не мав права звертатися до суду із позовом в інтересах Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України господарським судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи є достатніми для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та покурора, господарський суд встановив:

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частиною 3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначено в Законі України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Статтею 6 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно із ст.10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

За приписами п.1 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням №2470 від 29.12.2003р. Київської міської державної адміністрації, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується голові Київської міської державної адміністрації, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству економічного розвитку і торгівлі України.

У відповідності до п.6.9 вказаного Положення департамент має право у межах компетенції укладати договори.

Також, департамент відповідно до покладених на нього завдань готує розрахунки розмірів пайової участі (внесків) замовників (інвесторів), укладає договори про пайову участь фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (п.5.47 Положення).

За таких обставин, позивач є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на який покладено функції реалізації повноважень щодо укладання договорів про пайову участь та забезпечення виконання відповідних правочинів, чим спростовуються доводи відповідача в частині того, що заступник прокурора не мав права звернутися до господасрького суду із позовом в інтересах Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Одночасно, судом також враховано встановлену Положенням про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим Розпорядженням №2470 від 29.12.2003р. Київської міської державної адміністрації, підпорядкованість позивача органам місцевого самоврядування та органам державної виконавчої влади.

Як було зазначено вище, відповідачем у відзиві б/н від 13.05.2013р., письмових поясненнях б/н від 28.05.2013р., клопотанні б/н від 23.04.2013р. заявлено про застосування строку позовної давності до вимог прокурора та позивача про стягнення 1696770 грн.

За приписами п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, приймаючи до уваги зміст відзиву б/н від 13.05.2013р., письмових поясненень б/н від 28.05.2013р., клопотання б/н від 23.04.2013р. відповідача, враховуючи положення п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», а також з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд зазначає про наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі змісту ч.ч.3, 7 ст.179 Господарського кодексу України випливає, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Крім того, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами для окремих видів договорів.

В силу норм п.5 ст.22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право, зокрема, залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

У відповідності до п.1 Рішення №271/431 від 27.02.2003р. Київської міської ради «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м.Києва» (яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин) пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м.Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.

Як свідчать матеріали справи, 17.02.2005р. між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації (найменування якого змінено на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» (забудовник) було підписано договір №89.

Згідно із положеннями п.1.1 укладеного сторонами правочину предметом цього договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення інженерно-транспортної інфраструктури м.Києва у зв'язку з будівництвом офісів з об'єктами сервісного обслуговування на перетині вул.Васильківської та просп.Академіка Глушкова у Голосіївському районі м.Києва загальною площею 8642 кв.м.

Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2 та 3, становить - 2732,57 тис. грн., і підлягає уточненню після затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

За змістом п.п.2.1.4, 2.2.1 укладеного сторонами правочину за три дні до сплати коштів, передбачених п.2.1.3, забудовник зобов'язаний одержати в Головному управлінні економіки та інвестицій, а останнє надати розрахунок суми, що підлягає оплаті, скоригованої на індекс інфляції від дати рахунку.

Відповідно до розрахунків 1, 2, 3 позивачем було розраховано обсяг пайової участі (внеску) Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста на загальну суму 2732,57 тис. грн.

При цьому, в силу положень п.3.1.2 договору №89 від 17.02.2005р. розмір несплаченої частки пайового внеску сплачується забудовником в сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестицій на індекс інфляції від дати його розрахунку.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень п.п.2.1.4, 2.1.3, 2.2.1, 3.1.2 договору №89 від 17.02.2005р. забудовник зобов'язаний перерахувати Головному управлінню економіки та інвестицій пайовий внесок в сумі 2732,57 тис. грн. (без ПДВ) в термін з лютого по грудень 2005 року включно, рівними частками, щомісячно але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету з урахуванням інфляційного збільшення.

Виходячи зі змісту вказаних пунктів договору, відповідач зобов'язався в період з лютого по грудень 2005 року перераховувати на користь позивача щомісячно але не пізніше 28 числа певного місяця грошові кошти в сумі 248415,45 грн. (2732570 грн. / 11 місяців), скориговані на індекс інфляції від дати розрахунку. Тобто, договором встановлено обов'язок відповідача сплачувати пайові внески з урахуванням інфляційного збільшення.

Проте, як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» перерахувало на користь позивача грошові кошти в сумі 2732570 грн. на підставі наступних платіжних доручень: №484 від 23.02.2005р. на суму 10000 грн., №2508 від 29.08.2006р. на суму 2000000 грн., №2984 від 11.10.2006р. на суму 722570 грн.

Наразі, приймаючи до уваги, що пайові внески перераховані відповідачем не у повному обсязі (без урахування інфляційного збільшення в порядку п.п.2.1.4, 2.2.1 договору №89 від 17.02.2005р.) та з порушенням строків оплати, за твердженням прокурора та Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), існують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу з урахуванням інфляційних в сумі 1562570 грн.

При цьому, виходячи зі змісту розрахунків заборгованості позивача, а також пояснень Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які були надані у судових засіданнях, основний борг скориговано на індекс інфляції (на 01.02.2005р. - 1,236, на 01.03.2005р. - 1,249, на 01.04.2005р. - 269, на 01.05.2005 - 1,278, на 01.06.2005р. - 1,285, на 01.07.2005р. -1,293, на 01.08.2005р. - 1,297, на 01.09.2005р. - 1,297, на 01.10.2005р. - 1,302, на 01.11.2005р. - 1,314, на 01.12.2005р. - 1,329, на 01.08.2006р. - 1,393, на 01.10.2006р. - 1,421, на 01.02.2010р. - 2,441, на 01.12.2012р. - 2,725) на момент фактичної оплати, а саме:

- на частку за лютий 2005р.: 1) 1,236/1,216*248,42 тис. грн. = 252,51 тис. грн. (фактично сплачено 23.02.2005р. - 10 тис. грн.), 2) 1,393/1,236*242,51 тис. грн. = 273,31 тис. грн. (фактично сплачено 29.08.2006р. - 2000 тис. грн.),

- на частку за березень 2005р.: 1) 1,249/1,216*248,42 тис. грн. = 255,16 тис. грн., 2) 1,393/1,249*255,16 тис. грн. = 284,58 тис. грн. (залишок з оплати 29.08.2006р. - 1682,55 тис. грн.),

- на частку за квітень 2005р.: 1) 1,269/1,216*248,42 тис. грн. = 259,25 тис. грн., 2) 1,393/1,269*259,25 тис. грн. = 284,58 тис. грн. (залишок з оплати 29.08.2006р. - 1351,53 тис. грн.),

- на частку за травень 2005р.: 1) 1,278/1,216*248,42 тис. грн. = 261,09 тис. грн., 2) 1,393/1,278*261,09 тис. грн. = 284,58 тис. грн. (залишок з оплати 29.08.2006р. - 1019,77 тис. грн.),

- на частку за червень 2005р.: 1) 1,285/1,216*248,42 тис. грн. = 262,52 тис. грн., 2) 1,393/1,285*262,52 тис. грн. = 284,58 тис. грн. (залишок з оплати 29.08.2006р. - 687,67 тис. грн.),

- на частку за липень 2005р.: 1) 1,293/1,216*248,42 тис. грн. = 264,15 тис. грн., 2) 1,393/1,293*264,15 тис. грн. = 284,58 тис. грн. (залишок з оплати 29.08.2006р. - 355,31 тис. грн.),

- на частку за серпень 2005р.: 1) 1,297/1,216*248,42 тис. грн. = 264,97 тис. грн., 2) 1,393/1,297*264,97 тис. грн. = 284,58 тис. грн. (залишок з оплати 29.08.2006р. - 22,65 тис. грн.), 3) 1,421/1,393*266,05 тис. грн. = 271,40 тис. грн. (фактично сплачено 11.10.2006р. - 722,57 тис. грн.),

- на частку за вересень 2005р.: 1,297/1,216*248,42 тис. грн. = 264,97 тис. грн., 2) 1,421/1,297*264,97 тис. грн. = 290,30 тис. грн. (залишок з оплати 11.10.2006р. - 407,07 тис. грн.),

- на частку за жовтень 2005р.: 1) 1,302/1,216*248,42 тис. грн. = 265,99 тис. грн., 2) 1,421/1,302*265,99 тис. грн. = 290,30 тис. грн. (залишок з оплати 11.10.2006р. - 68,55 тис. грн.), 3) 2,725/1,421*234,23 тис. грн. = 449,17 тис. грн.,

- на частку за листопад 2005р.: 1) 1,314/1,216*248,42 тис. грн. = 268,44 тис. грн., 2) 2,725/1,314*268,44 тис. грн. = 556,70 тис. грн.,

- на частку за грудень 2005р.: 1) 1,329/1,216*248,42 тис. грн. = 271,51 тис. грн., 2) 2,725/1,329*271,51 тис. грн. = 556,70 тис. грн.

При перевірці проведеного позивачем розрахунку основного боргу скоригованого на індекс інфляції, з урахуванням визначених позивачем строків нарахування інфляційних збитків, приймаючи до уваги межі позовної давності, судом встановлено, що основний борг відповідача за договором №89 від 17.02.2005р. становить 355957,78 грн., у тому числі, інфляційне збільшення боргу в сумі 132366,21 грн.

Наразі, за висновками суду, індекс інфляції є складовою основного боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.11.2011р. у справі №20/045-11, від 05.09.2012р. у справі №5023/929/12.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 вказаного Кодексу передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із п.3.1.1 договору №89 від 17.02.2005р. забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.3 цього договору.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем, прийнятих на себе зобов'язань, прокурором та позивачем на підставі п.3.1.1 договору №89 від 17.02.2005р. нарахована пеня в загальній сумі 134200 грн.

Здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку пені, суд встановив, що розмір неустойки за зобов'язаннями відповідача, які були виконані з порушенням строків, встановлених договором №89 від 17.02.2005р., є фактично більшим. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, суд погоджується із визначеною позивачем сумою пені у розмірі 134000 грн.

Посилання відповідача на те, що нарахування позивачем пені було здійснено з порушенням приписів ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України, в силу якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, судом до уваги не приймаються. Підставою для таких висновків суду є ті обставини, що згідно із розрахунком позивача, який наявний у матеріалах справи, нарахування пені здійснювалось за прострочення виконання зобов'язання у кількості днів, що не перевищують 182. Одночасно, судом враховано пояснення позивача стосовно того, що розрахунок пені здійснювався Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з наступного робочого дня від дня, коли певна частина зобов'язання за договором №89 від 17.02.2005р. мала бути виконана.

Крім того, за змістом преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Виходячи зі змісту п.2.1.3 договору №89 від 17.02.2005р. перерахування пайового внеску в сумі 2732570 грн. мало здійснюватися на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Тобто, посилання відповідача на зміст ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, в обґрунтування заперечень щодо неправомірності нарахування пені за ставкою 0,1%, яка погоджена сторонами у договорі №89 від 17.02.2005р., є безпідставним.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що висновки, які викладі у постанові №3-121гс11 від 07.11.2011р. Верховного Суду України, я саме: яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, підлягають урахуванню в тих випадках, на які розповсюджує свою дію Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Також, необґрунтованими є твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» стосовно того, що суму пені за несвоєчасну сплату пайових внесків було погашено відповідачем у повному обсязі на підставі платіжного доручення №2508 від 29.08.2006р. з огляду на наступне:

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи.

Виходячи зі змісту платіжного документу, на який посилається відповідач в обґрунтування власних заперечень, Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» було сплачено пайовий внесок на створення інженерно-транспортної інфраструктури на перетині вулиць Васильківської та Ак.Глушкова згідно договору №89 від 17.02.2005р. без ПДВ.

Відомостей щодо перерахування пені графа «Призначення платежу» платіжного доручення №2508 від 29.08.2006р. не містить.

Належних та допустимих доказів зміни вказаного призначення платежу відповідачем всупереч вимог ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, а судом не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у відповідності до платіжного доручення №2508 від 29.08.2006р. на суму 2000000 грн. відповідачем на користь позивача було перераховано частину основного боргу зі сплати пайового внеску за договором №89 від 17.02.2005р., проте, не пеню.

Одночасно, як було зазначено вище, відповідачем у відзиві б/н від 13.05.2013р., письмових поясненнях б/н від 28.05.2013р., клопотанні б/н від 23.04.2013р. заявлено про застосування строку позовної давності до вимог прокурора та позивача про стягнення 1696770 грн.

Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Як було зазначено вище, в силу положень п.п.2.1.4, 2.1.3, 2.2.1, 3.1.2 договору №89 від 17.02.2005р. забудовник зобов'язався перерахувати Головному управлінню економіки та інвестицій пайовий внесок в сумі 2732,57 тис. грн. (без ПДВ) в термін з лютого по грудень 2005 року включно, рівними частками, щомісячно але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету з урахуванням інфляційного збільшення.

Тобто, строк позовної давності за вимогами про стягнення часток пайового внеску з урахуванням інфляційного збільшення становить: за лютий 2005р. з 01.03.2005р. (з урахуванням того, що місяць лютий 2005р. містить у собі 28 днів) по 01.03.2008р.; за березень 2005р. з 29.03.2005р. по 29.03.2008р.; за квітень 2005р. з 29.04.2005р. по 29.04. 2008р.; за травень 2005р. з 30.05.2005р. (приймаючи до уваги, 29.05.2005р. є вихідним днем) по 30.05.2008р.; за червень 2005р. з 29.06.2005р. по 29.06.2008р.; за липень 2005р. з 29.07.2005р. по 29.07.2008р.; за серпень 2005р. з 29.08.2005р. по 29.08.2008р.; за вересень 2005р. з 29.09.2005р. по 29.09.2008р.; за жовтень 2005р. з 31.10.2005р. (з огляду на те, що 29.10.2005р. та 30.10.2005р. є вихідними днями) по 31.10.2008р.; за листопад 2005р. з 29.11.2005р. по 29.11.2008р.; за грудень 2005р. з 29.12.2005р. по 29.12.2008р.

Одночасно, згідно із ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що сві?дчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У відповідності до п.п.4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судом вище, на підставі платіжних доручень №2508 від 29.08.2006р. на суму 2000000 грн., №2984 від 11.10.2006р. на суму 722570 грн. відповідач перерахував на користь позивача заборгованість зі сплати пайових внесків за договором №89 від 17.02.2005р., що, за висновками суду, свідчить про визнання Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» свого боргу за договором про пайову участь.

За таких обставин, в силу норм ст.264 Цивільного кодексу України 29.08.2006р. та 11.10.2006р. відбулось переривання строку позовної давності, внаслідок чого трирічний строк позовної давності розпочався заново, зокрема, з 11.10.2006р. для вимог позивача про стягнення платежів, які передбачені п.п.2.1.4, 2.1.3, 2.2.1, 3.1.2 договору №89 від 17.02.2005р., та закінчився 11.10.2009р.

Виходячи з того, що позовна заява №372493вих-13 від 18.03.2013р. Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва подана до суду 01.04.2013р. (про що свідчить відмітка господарського суду міста Києва про прийняття вхідної кореспонденції №6232/13 від 01.04.2013р.), судом встановлено, що позивачем та прокурором пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення основного боргу з урахуванням інфляційного збільшення за договором №89 від 17.02.2005р.

При цьому, судом враховано, що вимоги позивача не відносяться до переліку тих, на які позовна давність не поширюється з огляду на приписи ст.268 Цивільного кодексу України.

За приписами п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Як було зазначено судом вище, згідно із п.3.1.1 договору №89 від 17.02.2005р. сторони домовились, що забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.3 цього договору.

За таких обставин, враховуючи, що інший період не встановлено законом або угодою сторін, позовну давність стосовно вимог позивача про стягнення неустойки необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання розглядуваного позову з урахуванням того, що нарахування пені за простроче?ння виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наразі, зобов'язання з перерахування частки пайового внеску за лютий 2005р. мало бути виконано не пізніше 28.02.2005р., тобто, періодом нарахування пені є 01.03.2005р. (з урахуванням того, що місяць лютий 2005р. містить у собі 28 днів) - 01.09.2005р. (185 днів). При цьому, наприклад, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 01.03.2005р., сплинув 01.03.2006р., за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 01.09.2005р., - 01.09.2006р. тощо.

За аналогічними правилами судом визначено періоди нарахування пені на частки за березень 2005р. - з 29.03.2005р. по 29.09.2005р.; за квітень 2005р. з 29.04.2005р. по 29.10. 2005р.; за травень 2005р. з 30.05.2005р. (приймаючи до уваги, 29.05.2005р. є вихідним днем) по 30.11.2005р.; за червень 2005р. з 29.06.2005р. по 29.12.2005р.; за липень 2005р. з 29.07.2005р. по 29.01.2006р.; за серпень 2005р. з 29.08.2005р. по 29.02.2006р.; за вересень 2005р. з 29.09.2005р. по 29.03.2006р.; за жовтень 2005р. з 31.10.2005р. (з огляду на те, що 29.10.2005р. та 30.10.2005р. є вихідними днями) по 31.04.2006р.; за листопад 2005р. з 29.11.2005р. по 29.05.2006р.; за грудень 2005р. з 29.12.2005р. по 29.06.2006р., а також строки позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Тобто, останнім днем нарахування пені за договором №89 від 17.02.2005р. є 29.06.2006р., а останнім днем позовної давності за вимогами про стягнення пені, нарахованої 29.06.2006р., відповідно є 29.06.2007р.

Одночасно, з огляду на приписи п.п.4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», судом враховано, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені не переривався.

Клопотання №95-12-13г від 05.06.2013р. прокурора про поновлення строку позовної давності з огляду на те, що про обставини порушення відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р. Прокуратурі Голосіївського району міста Києва стало відомо під час проведення перевірки матеріалів, які надійшли від позивача 21.01.2013р., судом до уваги не приймається, виходячи з наступного:

Пунктом 5 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно із Рішенням №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно до п.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Тобто, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного господарського процесуального законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою, в інтересах якої він звернувся.

За таких обставин, за висновками суду, дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі, на прокурора.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 02.10.2012р. у справі №16/296-31/91-2012, від 06.12.2011р. у справі №16/183, від 19.04.2012р. у справі №31/108.

Одночасно, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення прокуратурою перевірки у 2013 році щодо виконання відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р.

За висновками суду, позивач, що є стороною договору, був обізнаний про порушення відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р. та мав змогу звернутися протягом перебігу позовної давності, як до суду з позовом так і до органів прокуратури з відповідною заявою.

У судовому засіданні 05.06.2013р. на запитання суду «Чи звертався позивач до прокуратури Голосіївського району міста Києва в період з 11.10.2006р. (останньої оплати Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» за договором №89 від 17.02.2005р.) по 11.10.2009р. (закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу з урахуванням інфляційного збільшення) з заявою щодо проведення перевірки виконання відповідачем договору про пайову участь?», прокурор та позивач зазначили, що «Ні, не звертався.».

Обставин неможливості відповідного звернення до суду в межах строку позовної давності прокурором та позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, наявності інших обставин, які зробили своєчасне пред'явлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачем та прокурором всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

Наразі, як встановлено судом вище, строк позовної давності для вимог про стягнення основного боргу закінчився у 2009 році, для вимог про стягнення неустойки - у 2007 році, а розглядувану позовну заяву подано прокурором у 2013 році, тобто, пропуск строку є значним.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, позов Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (з урахуванням заяви позивача без номеру та дати, яка надійшла на адресу господарського суду 05.06.2013р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» про стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску з урахуванням інфляції у розмірі 1562570 грн., пені в сумі 134200 грн., підлягає залишенню без задоволення.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок суду здійснити розподіл господарських витрат, з огляду на що суд зазначає про таке:

У відповідності до п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Тобто, враховуючи, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є особою, яка звільнена від сплати судового збору в силу вимог ст.5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за вимогами про стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску з урахуванням інфляції у розмірі 1562570 грн., пені в сумі 134200 грн., підлягає стягненню з позивача в Доход державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (з урахуванням заяви позивача без номеру та дати, яка надійшла на адресу господарського суду 05.06.2013р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» про стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску з урахуванням інфляції у розмірі 1562570 грн., пені в сумі 134200 грн., що разом становить 1696770 грн.

Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 04633423) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 33935,40 грн.

У судовому засіданні 05.06.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.06.2013р.

Суддя М.О.Любченко