Постанова № 31798705, 06.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2013 рокуСправа №827/1225/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Гавура О.В.;

при секретарі - Плаксіній О.С.,

за участю: представника позивача - Ягунова Віктора Петровича, довіреність № б/н від 24.01.13, Приватне акціонерне товариство «Головний універсальний магазин»;

представника відповідача - Головашкіної Олени Андріївни, довіреність № 115/9/10-039 від 18.01.13, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Головний універсальний магазин" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2013 року Приватне акціонерне товариство «Головний універсальний магазин» (далі - ПрАТ «??ГУМ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо внесення змін до автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» в частині внесення змін за період березень 2011 відомостей про задекларовані Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 361 600,00 грн. і в частині виключення відомостей про задекларований Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 184 740,00 грн; зобов'язання відповідача поновити в автоматизованій системі «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомості щодо задекларованих Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» за період березень 2011 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 361 600 грн. 00 коп. та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 184 740 грн. 00 коп.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 30 квітня 2013 року відкрито провадження у справі № 827/1225/13-а, справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори поставки не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, з зазначених підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях. (арк..с. 90-91)

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 20.11.2012 року ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПрАТ «??ГУМ», з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період березень 2011 р. - березень 2012 р. щодо взаємин з постачальниками ТОВ «ТПК« Техномашпостач» і покупцем ВАТ «Дизельний завод».

За результатами перевірки складено Акт № 121/22-2/16512618/10/8966 від 20.11.2012 р., зі змісту якої випливає, що угоди укладені ПрАТ «ГУМ» за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2012 р . з постачальником ТОВ «ТПК« Техномашпостач» і покупцем ВАТ« Дизельний завод» мають ознаки фіктивності та є нікчемними - в силу вимог закону.

В зв'язку з перевіркою ПАТ «ГУМ» з питання дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток та ПДВ по фінансово - господарських взаємовідношеннях TOB «ТПК« Техномашпостач» та ВАТ «Дизельний завод» з 01.03.2011р. по 31.03.2012р, встановлені порушення, а саме: завищено податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 361 600 грн., в тому числі за березень 2011 року у сумі 361 600грн., по операціям постачання робіт на адресу покупця ВАТ «Дизельний завод» (код ЄДРПОУ 00190967), завищено податковий кредит з ПДВ у розмірі 184 740 грн., в тому числі за звітний період березень 2011р. р. у сумі 184 740 грн. по операціям придбання від постачальника TOB «ТПК «Техномашпостач» (код ЄДРПОУ 36803875) порушення вимог ст. 185., ст. 188., ст. 198 Податкового Кодексу від 02.12.2010 p. № 2755-VІ у зв'язку з нікчемністю операцій з постачальником TOB «ТПК «Техномашпостач» (код ЄДРПОУ 36803875) м. Бориспіль та покупцем ВАТ «Дизельний завод» (код ЄДРПОУ 00190967) м. Кривий Ріг.

На підставі висновків про нікчемність правочинів Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби у автоматизованій системі «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» здійснено корегування у сторону зменшення за період березень 2011 року податкового зобов'язання ПрАТ «ГУМ» з податку на додану вартість на 361 600 грн. 00 коп. та податкового кредиту - на 184 740 грн. 00 коп.

Податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість податковою інспекцією не приймалось.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість, регулюються статтями 198 - 201 Податкового кодексу України, податкових зобов'язань - статтями 185-188,200 Податкового кодексу України.

Підпунктами 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абз. а п.198.1 ст.198 Кодексу).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має обов'язкові реквізити. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (201.10).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пункт 201.11 статті 201 Податкового кодексу України визначає, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому, з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та підтвердження податковими накладними, що виписані платником податку на додану вартість.

У ході судового розгляду встановлено, що 20 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Техномашпостач» та Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» було укладено договір поставки № 21, відповідно до якого Постачальник (TOB «ТПК «Техномашпостач») зобов'язується поставити, а Покупець (ПрАТ «ГУМ») придбати продукцію в асортименті, кількості, за цінами, у порядку та у строки, встановлені даним договором, що зазначені у Специфікаціях та є невід'ємною частиною цього договору (арк.. с. 68-72).

Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 вказаного договору Постачальник поставляє продукцію покупцю на умовах СРТ сховище ВАТ «Дизельний завод», вул. Електрозаводська, 34, м. Кривий Ріг, 50106. Доставка товару здійснюється автотранспортом або залізничним транспортом за рахунок постачальника.

Пунктом 2.4 розділу 2 договору від 20 березня 2011 року № 21 встановлено, що разом з продукцією Постачальник зобов'язаний надати покупцю рахунок-фактуру, накладну та податкову накладну, акт приймання-передачі із зазначенням кількості та номерів литих частин.

Загальна сума договору, згідно з пунктом 3.3 розділу 3 договору, складає 1 668 200 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 3.2 розділу 3 ціни на продукцію приведені у Специфікаціях на партію товару, що відправляється, до цього договору та включається до вартості доставки згідно з пунктом 2.1 договору поставки.

Так, за фактом поставки товару Покупцеві на виконання умов договору ТОВ «ТПК «Техномашпостач» на адресу ПрАТ «ГУМ» були виписані податкові накладні на підставі яких позивач включив в березні 2011 р. до складу податкового кредиту з ПДВ суму у розмірі 184740,00грн.

За фактом відвантаження товару контрагентом позивача було видано наступні видаткові накладні: від 25 березня 2011 року № 25035 на загальну суму 667 200 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість - 111 200 грн. 00 коп., від 29 березня 2011 року № 29037 на суму 333 600 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 55 600 грн. 00 коп., від 30 березня 2011 року № 30038 на загальну суму 107 640 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість - 17 940 грн. 00 коп.(арк..с. 79-81).

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Техномашпостач» було виписано, а позивачем пред'явлено під час проведення перевірки, наступні податкові накладні: від 25 березня 2011 року № 259 на загальну суму 667 200 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість - 111 200 грн. 00 коп., від 29 березня 2011 року № 297 на суму 333 600 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 55 600 грн. 00 коп., від 30 березня 2011 року № 313 на загальну суму 107 640 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість - 17 940 грн. 00 коп. (арк..с.76-78)

Факт перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ТПК «Техномашпостач» підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача (арк.. с. 49-53).

Також судом встановлено, що 25 березня 2011 року між позивачем та ВАТ «Дизельний завод» було укладеного договір поставки № 1 (арк..с. 54-57).

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Договору постачальник (ПрАТ «ГУМ») зобов'язується поставити і передати у власність покупцю (ВАТ «Дизельний завод») на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти на своєчасно оплатити продукцію в асортименті, кількості, за цінами та в строки, зазначені у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору (арк..с. 58).

Розділом 2 вказаного договору передбачено, що поставка здійснюється автотранспортом перевізника у строк до 01.05.2011 року.

Придбаний позивачем товар був реалізований Відкритому акціонерному товариству «Дизельний завод», що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, а також довіреностями на отримання товару.

Доказів того, що придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Техномашпостач» товари не були використані в господарської діяльності Приватного акціонерного товариства «Головний універсальний магазин», відповідачем до суду не надано.

Тобто, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТПК« Техномашпостач», ВАТ« Дизельний завод» підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, а також використанням придбаного товару у своїй господарській діяльності шляхом його перепродажу.

Отже, зазначені обставини підтверджують факт виконання сторонами умов договору в повному обсязі, свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як продавця товарів, так й покупця, тобто підтверджують реальність господарської операцій. Тому, договор постачання товарів між позивачем та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Техномашпостач» укладений з дотриманням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не суперечать цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочини мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін правочинів вільне і відповідає їх внутрішній волі; договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Крім того, відповідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року (зміна редакції статті 228 Цивільного кодексу України), правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, не є у розумінні Цивільного кодексу України нікчемним правочином, тобто є оспорюваним правочином. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції суду.

Крім того, відповідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтями 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Також суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемними. Проте, за приписами статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо доводів відповідача про відсутність негативних наслідків для позивача та не порушення його прав за наслідками внесення змін щодо розміру податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Юридична значимість для особи, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, тобто безпосередня залежність виникнення чи припинення прав та обов'язків зазначеної особи від таких рішень, дій чи бездіяльності, є кваліфікуючою ознакою змісту адміністративного позову.

Отже, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень при здійсненні їм на основі законодавства владних управлінських функцій, які мають негативні наслідки для особи, можуть бути предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що висновки, викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, потягнули за собою примусове корегування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що, в свою чергу, впливає на правильність формування податкових зобов'язань та кредиту контрагентами позивача, тобто у позивача настали негативні наслідки.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби.

Згідно з підпуктом 1.3.3 пункту 1.3 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 (далі - Методичні рекомендації) для реалізації Методичних рекомендацій, зокрема, створено такий програмний продукт як система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пунктом 2.21 розділу 2 Методичних рекомендацій передбачено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в автоматизованій системі «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з податку на додану вартість за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Дії щодо примусового корегування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача, здійснені податковим органом без винесення податкового повідомлення-рішення та зафіксовані в автоматизованій системі «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», розробленої на підставі Наказу Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів». Дані електронної бази податкової звітності використовуються органами податкової служби на території Україні для співставлення та визначення зобов'язань платникам податків.

Отже, оскільки, за результатами проведеної перевірки Приватного акціонерного товариства «Кримський Головний універсальний магазин» податкове повідомлення-рішення відповідачем не приймалось та, відповідно, податкові зобов'язання не узгоджувались, то податковим органом безпідставно внесені зміни до показників відповідної податкової звітності позивача з податку на додану вартість за період березень 2011 року.

Аналогічну правову позицію зазначено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 25 вересня 2012 року у справі № К/9991/34212/12.

Відповідно до підпункту 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємства, установ, організацій.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представника відповідача щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя та наявності порушень податкового законодавства з боку ПрАТ «ГУМ» не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 12 червня 2013 року.

Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С ТА Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби за фактом внесення змін до Автоматизовану систему «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» в частині внесення змін за період березень 2011 відомостей про задекларовані Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 361 600,00 грн. і в частині виключення відомостей про задекларований Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 184 740,00 грн.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби відновити в Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомості про задекларовані Приватним акціонерним товариством «Головний універсальний магазин» за березень 2011 р. податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 361 600,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 184 740,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Головний універсальний магазин" судовий збір у розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 41 копійку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Гавура

Суддя О.В. Гавура